Головуючий у 1 інстанції - Толстолуцька М.М.
Суддя-доповідач - Блохін А. А.
24 липня 2013 року справа №805/3915/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Блохіна А.А., суддів: Міронової Г.М., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі № 805/3915/13-а за позовом Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2012 р. №№ 000026/220/11830, 000027/220/1831,-
Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» звернулось до суду з позовом до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2012 року №№ 000026/220/11830, 000027/220/1831. Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками проведеної відповідачем перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.11.2012 року №№ 000026/220/11830, 000027/220/1831, якими позивачу були збільшені податкові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість. Підставою для прийняття спірних рішень стали висновки акту перевірки від 19.10.2012 року № 636/220/34032208, якими встановлено неправомірне заниження податку на прибуток та податку на додану вартість за період, що перевірявся, за наслідками виконання нікчемної угоди з ТОВ «Ліга-Груп». Позивач не погоджується з висновками податкового органу, оскільки вказаний договір відповідає вимогам законодавства, вчинений з метою настання реальних правових наслідків, виконаний між сторонами, а всі первинні документи до цього договору наявні у позивача в повному обсязі та відповідають вимогам закону. Просив позов задовольнити.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року задоволено позовні вимоги. Скасувані податкові повідомлення-рішення Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 09 листопада 2012 року; - № 000026/220/11830 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 750 (двадцять тисяч сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, у тому числі за основним платежем - 16 600 (шістнадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 150 (чотири тисячі сто п'ятдесят) гривень 00 копійок та - № 000027/220/1831 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 615 (дві тисячі шістсот п'ятнадцять) гривень 00 копійок, у тому числі за основним платежем - 1 743 (одна тисяча сімсот сорок три) гривні 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 872 (вісімсот сімдесят дві) гривні 00 копійок.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Мар'їнська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу. Просила суд скасувати постанову суду першої інстанції,та постановити нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що укладений договір не відповідає вимогами законодавства про укладення договорів у тому числі те, що платник податків не має право на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі без згоди державної податкової служби.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди у тому числі перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - Державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» зареєстровано як юридична особа 10.04.2006 року Виконавчим комітетом Вугледарської міської ради Донецької області, включено до ЄДРПОУ за кодом 34032208, що підтверджується копією довідки Головного управління статистики у Донецькій області (бланк серії АБ № 455372) та копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (бланк серії АА № 436006) (а.с.61,62). Підприємство здійснює свою діяльність на підставі статуту, затвердженого у новій редакції Наказом Міненерговугілля від 07.12.2011 року № 805 (а.с. 63-70).
ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» знаходиться на обліку у Мар'їнській ОДПІ Донецької області ДПС з 10.04.2006 року за № 129-2006, що підтверджується копією довідки про взяття на облік платника податків від 21.06.2012 року № 14/18-014-18 (а.с. 93).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 2000554135 (бланк серії НБ № 088144) позивач є платником податку на додану вартість з 13.04.2006 року (а.с. 91).
Відповідач - Мар'їнська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби є юридичною особою публічного права, територіальним органом Державної податкової служби, тобто є суб'єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані Податковим кодексом України.
На підставі наказу про проведення перевірки від 18.10.2012 року № 173 та службового посвідчення № 104349, Мар'їнською ОДПІ Донецької області ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (код ЄДРПОУ 34032208) в частині правомірності включення сум ПДВ до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств за період з 01.09.2011 року по 30.06.2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ліга-Груп» (код ЄДРПОУ 3649011), за наслідками якої складено акт від 19.10.1012 року № 636/220/34032208 (а.с. 11 - 19).
У акті перевірки зазначені наступні порушення допущені позивачем: 1) статті 203 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненому між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (ЄДРПОУ 34032208) та ТОВ «Ліга-Груп» (код ЄДРПОУ 36449011); 2) не підтверджено реальність проведеної господарської операції з контрагентом-постачальником з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків; 3) підпунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у вересні 2011 року в сумі 16 600,00 гривень; 4) порушення підпункту 138.2 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 1 півріччі 2012 року в сумі 1743,00 гривні (а.с.18).
На підставі акту перевірки, відповідачем 09.11.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 000026/220/11830 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 750,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 16 600,00 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 4 150,00 гривень (а.с. 20); № 000027/220/1831 про збільшення Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 615,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 1743 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 872,00 гривні (а.с. 21).
Висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, які покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, мотивовані тим, що правочин, укладений між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» та ТОВ «Ліга-Груп» не спричинив реального настання юридичних наслідків та є нікчемним.
З матеріалів справи вбачається, що між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське» та ТОВ «Ліга-Груп» було укладено договір купівлі-продажу від 09.09.2011 року № 9/10, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити та встановити (проінсталювати) на території Покупця спеціалізований «Комплект студійного обладнання «CBT.VID» для організації нарад (конференцій) на базі «Polycom» та «CBT», згідно з Специфікацією Комплексу та Технічного завдання, а Покупець зобов'язується прийняти поставлений та встановлений Комплекс та оплатити його вартість згідно з умовами цього Договору (пункт 1.1). Загальний склад Комплексу визначається у Специфікації Комплексу (пункт 2.1). Постачальник разом з Комплексом надає видаткову накладну (рахунки-фактури), податкову накладну (підпункти 2.2.1, 2.2.2). Загальна вартість Договору дорівнює ціні Комплексу, зазначеній у Специфікації та становить 99 600,00 гривень (пункт 3.1). Покупець здійснює попередню оплату Комплексу, який буде поставлятись, в сумі 99 600,00 гривень, шляхом безготівкового перерахування коштів у національній валюті на поточний рахунок Постачальника протягом 5 банківських днів від дня підписання Сторонами Договору (пункт 4.1) Постачальник зобов'язується поставити Покупцю Комплекс протягом 60 діб з моменту отримання передплати (пункт 5.1) (а.с. 82 - 84).
Відповідно до Специфікації (додатку до договору) від 09.09.2011 року здійснюється поставка комплекту студійного обладнання «CBT.VID» та комплекту загального монтажного поля центрального сервера (5150-18200-040 і 4870-00296-712). У цій специфікації визначено кількість, ціну товару, суму поставки, а також враховано вартість монтажних, пуско-налагоджувальних робіт та навчання персоналу, інші дані (а.с. 86).
Виконання умов договору поставки підтверджено видатковою накладною від 23.11.2011 року № 9/10-23/11/2011, платіжним дорученням № 2545 від 28.09.2011 року на суму 99 600,00 гривень, актом прийому-передачі основних засобів від 29.12.2011 року № 9/10-23/11/11, прибутковим ордером від 29.12.2011 року № 159, актом прийому-передачі обладнання від 23.11.2011 року, актом прийому-передачі наданих послуг від 23.11.2011 року, витягом з журналу реєстрації довіреностей позивача, з якого вбачається, що товар (комплект студійного обладнання) отримано від ТОВ «Ліга-Груп» Короленко С.А. за довіреністю від 23.11.2011 року. (а.с. 23-24, 87-88, 90).
За наслідками виконання договору, ТОВ «Ліга-Груп» видало позивачу податкову накладну, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 22).
Суму податку на додану вартість відповідно до отриманої податкової накладної позивач включив до складу податкового кредиту грудня 2011 року, що відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість (а.с. 76 - 80).
Витрати з придбання товару позивач відніс до складу витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, що відобразив у податковій декларації з податку на прибуток за відповідний податковий період.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідач не зазначив в акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів. Також, вказані правочини не визнавались недійсним у судовому порядку.
Крім того, відповідач не взяв до уваги припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в актах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України, суд доходить висновку, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого статті 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Ліга-Груп» правочину. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Суд першої інстанції не приймаючи до уваги посилання відповідача в акті перевірки на результати перевірки ТОВ «Ліга-Груп» (постачальника позивача) зазначив наступне.
Як вбачається з акту перевірки позивача, Мар'їнська ОДПІ Донецької області ДПС посилається на акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 31.08.2012 року № 304/22-2/36449011 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Ліга-Груп» (код ЄДРПОУ 36449011).
У вищевказаному акті зазначено, що операції здійснені ТОВ «Ліга-Груп» не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети), систематичного придбання та продажу товарів (а.с. 15).
Між тим, акт перевірки ТОВ «Ліга-Груп» (постачальника позивача) не може вважатись доказом нікчемності укладеного договору між позивачем та ТОВ «Ліга-Груп» з огляду на приведені вище положення законодавства.
Крім того, у судовому засіданні представник відповідача не підтвердив документально обставин, викладених у цьому акті. Можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів у контрагентів постачальника позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладеного з ним договору на підставі частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.
Також в акті перевірки позивача ДПІ посилається на невідповідність первинних документів вимогам законодавства з тих підстав, що первинні документи, складені від імені ТОВ «Ліга-Груп» не мають юридичної сили і доказовості, у зв'язку з тим, що вони складені внаслідок здійснення нікчемного правочину. Але відповідач не вказав конкретних вимог законодавства, з порушенням якого були складені первинні документи. Натомість, з наданих до справи копій вказаних первинних документів вбачається наявність усіх необхідних реквізитів та інших даних.
В акті перевірки відповідачем також зазначається, що за даними автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України у вересні 2011 року були встановлені розбіжності між сумами податкового кредиту, задекларованого позивачем та сумами податкового зобов'язання, задекларованого ТОВ «Ліга-Груп» в розмірі 16 600,00 гривень, а саме до складу податкового кредиту позивачем віднесено 16 600,00 гривень, до складу податкового зобов'язання ТОВ «Ліга-Груп» віднесено 0 гривень.
Слід зазначити, що інформація щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не може братися до уваги як доказ нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Ліга-Інформ», оскільки жодними нормами законодавства це не передбачено. Податковий кодекс України не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше. Проте, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Такої думки дотримується Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інстерсплав проти України».
Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність правочину - договору купівлі-продажу від 09.09.2011 року № 9/10. Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товару за вказаними договором з його господарською діяльністю та фактичне використання отриманого товару у власній господарській діяльності (видаткова накладна, платіжне доручення, акт прийому-передачі основних засобів, прибутковий ордер, акт прийому-передачі обладнання, акт прийому-передачі наданих послуг). Таким чином, висновки податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» та ТОВ «Ліга-Груп», є необґрунтованими.
Як вбачається з податкової декларації з податку на прибуток за спірний податковий період, суму витрат на придбання спеціалізованого «Комплекту студійного обладнання «CBT.VID» позивач відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).
Згідно з положеннями підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Як встановлено судом першої інстанції та зазначено вище, позивачем надано достатній обсяг первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких визначено витрати операційної діяльності та, відповідно, визначено об'єкт оподаткування податком на прибуток, з огляду на що суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.
Що стосується податку на додану вартість, то як зазначено вище, на підставі податкової накладної, виданої контрагентом позивача за наслідками спірної господарської операції, позивач сформував податковий кредит, про що зазначив у податковій декларації з податку на додану вартість за відповідний податковий період 2011 року. Копія зазначеної декларації наявна в матеріалах справи.
Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Отже, законодавством визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів, в тому числі і податку на додану вартість та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів, в якій зазначено суми податку на додану вартість. Таким чином, покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому впливати на надходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.
На підтвердження факту використання придбаного комплексу у своїй господарській діяльності, позивачем надано інвентарний опис майна підприємства станом на 01.04.2012 року та бухгалтерську довідку, згідно з якою комплект студійного обладнання був введений в експлуатацію у грудні 2011 року, йому присвоєно інвентарний номер 85697. Починаючи з січня 2012 року на його первісну вартість у розмірі 83 000,00 гривень у податковому обліку нараховується щомісячна амортизація у сумі 1 383,33 гривні з подальшим відображенням у складі витрат податкової декларації з податку на прибуток підприємств (а.с. 52, 92).
Враховуючи наявність у позивача первинних документів та податкової накладної, що були досліджені під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту за перевіряємий період.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження правомірності прийнятих спірних повідомлень -рішеннь.
З огляду на викладене, відсутність підтвердження факту порушень з боку ДП «Шахтоуправління Південнодонбаське №1» вимог податкового законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для збільшення позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями і тому позовні вимоги Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1, ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі № 805/3915/13-а - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року у справі № 805/3915/13-а за позовом Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» до Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2012 р. №№ 000026/220/11830, 000027/220/1831- залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: А.А.Блохін
Судді: Г.М.Міронова
І.В.Юрко