11.5
Іменем України
25 липня 2013 року Справа № 812/6207/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Каюди А.М.,
при секретарі судового засідання Опейкіній Є.А.,
за участі:
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області до Відділу Державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції про визнання незаконною та скасування постанови від 25.06.2013 про повернення виконавчого документа.,-
12 липня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області до Відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції, у якому позивачем заявлено вимогу про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції від 25.06.2013 про повернення виконавчого документа стягувачеві за вимогою управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області від 31.10.2007 за № Ю-326 про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Прогрес» на користь управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області недоїмки в сумі 148,28 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 01.03.2013 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №36820751 за вимогою УПФУ в м. Свердловську про сплату боргу № Ю-326 від 31.07.2007 про стягнення з ЗАТ «Прогрес» боргу у сумі 148,28 грн. 04.07.2013 на адресу УПФУ в м. Свердловську за вх. №4116/10 надійшла постанова від 25.06.2013 про повернення виконавчого документа стягувачеві, якою повернуто вимогу про сплату боргу у зв'язку з тим, що стягувач відмовився авансувати витрати на організацію та проведення виконавчих дій, а саме, авансувати витрати на оплату експерта, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Позивач вважає, що старшим державним виконавцем неправомірно винесено зазначену постанову, оскільки ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язкового авансування витрат на проведення виконавчих дій.
Крім того, видатки на авансування витрат на проведення виконавчих дій в кошторисі УПФУ в м. Свердловську не передбачені.
На підставі вищевикладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 16 липня 2013 року позивачу було поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду 22.07.2013 заяву відповідно до якої зазначив, що просить провести розгляд справи без участі представника управління. (а.с.16).
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду 22.07.2013 письмові заперечення проти позову (а.с.18-19), в яких зазначив наступне. На виконанні у відділі ДВС знаходиться з 2006 року зведене виконавче провадження про стягнення боргів з ЗАТ «Прогрес». Боржник господарську діяльність не веде, за юридичною адресою не знаходиться, грошових коштів або майна немає окрім промислової бази. Дана промислова база ЗАТ «Прогрес» неодноразово оцінювалась та передавалась на реалізацію. Жодного разу УПФУ у м. Свердловську не авансувало витрати на організацію та проведення виконавчих дій, посилаючись на відсутність грошових коштів. Торгівельними організаціями проводились процедури реалізації майна, але арештоване майно було знято з реалізації у зв'язку з відсутністю покупців. У зв'язку з вищевикладеним, керуючись ст.ст. 42, 47 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 25.06.2013 прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу. На підставі вищевикладеного представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (ч.3 ст.181 КАС України).
Згідно з ч.2 ст.181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 31 жовтня 2007 року Управлінням Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області винесено вимогу про сплату боргу № Ю-326, згідно якої ЗАТ «Прогрес» повинно сплатити заборгованість яка утворилась станом на дату прийняття вимоги, у сумі 148,28 грн. (а.с.9). Вказана вимога не оскаржувалась.
28 лютого 2013 року УПФУ в м. Свердловську Луганської області звернулось до ВДВС Свердловського МУЮ з заявою про примусове виконання вимоги про сплату боргу № Ю-326 від 31 жовтня 2007 року (а.с.10).
01 березня 2013 року державним виконавцем ВДВС Свердловського МУЮ відкрито виконавче провадження № 36820751 з примусового виконання вимоги № Ю-326 від 31 жовтня 2007 року УПФУ в м. Свердловську Луганської області про стягнення боргу у сумі 148,28 грн. з ЗАТ «Прогрес» (а.с.11).
Як вбачається з матеріалів справи, Відділ Державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції звернувся до позивача з листом від 11 червня 2013 року вих. №11184, відповідно до якого повідомив, що УПФУ в м.Свердловську необхідно вирішити питання про авансування витрат на проведення виконавчих дій в сумі 1700,00грн стосовно виконання зведеного виконавчого провадження щодо стягнення з ЗАТ «Прогрес» суми боргу, відповідно до вимог ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» та роз'яснено що відповідно до положення п.4 ст.47 зазначеного Закону у разі відмови від авансування витрат на проведення виконавчих дій, виконавчий документ буде повернуто стягувачеві. (а.с.21)
Управлінням Пенсійного фонду України в. Свердловську Луганської області не проведено авансування витрат на проведення виконавчих дій відповідно до вказаного повідомлення відповідача від 11 червня 2013 року.
25 червня 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Свердловського МУЮ Журавель Н.П. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, а саме вимоги №Ю-326 від 31 жовтня 2007 року щодо стягнення з ЗАТ «Прогрес» суми боргу в розмірі 148,28грн., на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто УПФУ в м. Свердловську, у зв'язку з відмовою стягувача авансувати витрати на проведення виконавчих дій, а саме на оплату експертизи, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа (а.с.12).
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Згідно із ч.4 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Системним аналізом положень ст.ст.42 та 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що, по-перше, авансування витрат є правом стягувача, а не його обов'язком; по-друге, авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій має бути передбачено цим Законом; по-третє, такі авансові внески мають бути погодженні між стягувачем та державним виконавцем.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що відповідачем до суду не надано доказів того, між позивачем та державним виконавцем було погоджено здійснення авансування витрат на проведення виконавчих дій, щодо виконання вимоги УПФУ, на оплату послуг експерта, що унеможливлює виконання всіх умов що передують поверненню державним виконавцем виконавчого документу відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ст.73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
З урахуванням того, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язковості авансування витрат стягувачем на оплату послуг експерта, а також того, що позивачу заборонено використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі, не передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд приходить до висновку, що у відповідача у даному випадку були відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 18, 94, 128, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області до Відділу Державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції про визнання незаконною та скасування постанови від 25.06.2013 про повернення виконавчого документа задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Свердловського міського управління юстиції ВП № 36820751 від 25 червня 2013 року про повернення Управлінню Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області вимоги № Ю-326 від 31 жовтня 2007 року про стягнення боргу у сумі 148,28 грн. з Закритого акціонерного товариства «Прогрес».
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Постанову у повному обсязі складено та підписано 29 липня 2013 року.
Суддя А.М. Каюда