61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
14 травня 2013 р. Справа № 2а-2584/09/1804
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.
Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2009р. по справі № 2а-2584/09/1804
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
25.03.2009 року позивач звернувся до суду позовом до Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області, в якому просив відновити пропущений строк для звернення до суду, зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену допомогу дитині війни за 2007 - 2008 рр.
Постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2009р. по справі № 2-а-2584/09 позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області про стягнення недоплаченої у 2007-2008 роках щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залишено без задоволення.
Позивач, ОСОБА_1, не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. В обґрунтування посилається на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за №6-рп2007, яким визнано неконституційним положення п. 12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»та Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008р. Зазначає, що з моменту ухвалення рішень Конституційним судом України відповідач повинен був діяти у відповідності з діючою нормою ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" та здійснювати позивачеві доплату до пенсії у розмірі, встановленому зазначеною нормою Закону.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену допомогу дитині війни за 2007 р. суд першої інстанції виходив з того, що первинною редакцією статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" було передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком, а статтею 7 цього Закону визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. В ч. 2 ст. 3 Закону закріплено, що встановлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, а статтею 4 цього ж Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни та здійснює контроль за їх виконанням, і що положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання нарахувати недоплачену допомогу дитині війни за 2007 - 2008 рр., суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в їх задоволенні, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008р.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що Пенсійний Фонд України та його територіальні органи протягом 2007-2008 років не мали достатніх правових підстав для проведення нарахування позивачу до виплати підвищення до пенсії за віком у розмірі, передбаченому первинною редакцією статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", оскільки на законодавчому, державному програмному і фінансовому рівнях не були забезпечені і наділені повноваженнями щодо реалізації забезпечення такого права позивача, тоді як визначення пріоритетності в застосуванні положень первинної редакції ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»чи положень Законів України «Про Державний бюджет на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік» або Постанови Кабінету Міністрів №530 від 28 травня 2008 року при вирішенні питання про нарахування позивачу підвищення до пенсії, а також застосування такими органами, у разі колізії чи невизначеності положень законів аналогії закону чи аналогії права у вирішенні таких питань виходить за межі наданих таким органам повноважень. Не наділені такі органи й повноваженнями визначати відповідність Конституції України (конституційність) певних обов'язкових до виконання за своїм змістом нормативно-правових актів чи положень таких актів при їх практичному застосуванні.
Суд першої інстанції зазначає, що за змістом Рішень Конституційного Суду України в і обох зазначених випадках положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік»в частині зупинення дії та зміни редакції статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Конституційним Судом України були визнані неконституційними і втратили чинність у зв'язку з тим, що зупинення чи зміна законом про державний бюджет України дій інших законів України чи їх положень в частині раніше наданих пільг та встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено іншими законами України, не відповідає ряду положень Конституції України.
Враховуючи наведене дійшов висновку, що у зв'язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України приписів ст. 4 та п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та у зв'язку із прийняттям Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» для Пенсійного фонду України та його територіальних органів на законодавчому та фінансовому рівнях було фактично унеможливлено реалізацію статті 6 Закону щодо підвищення дітям війни пенсій на 30% мінімальної пенсії за віком, що призвело до невиплати позивачу підвищення до пенсії в належному розмірі.
У зв'язку з цим вважає, що оскільки, позивач зазнав майнової шкоди в результаті прийняття Верховною Радою України (єдиним законодавчим органом державної влади) положень нормативно-правових актів, які були визнані Конституційним Судом України неконституційними, то спір має вирішуватись відповідно до положень статті 1175 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області, з 09 липня 2007 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.
Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч .2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України" та пп. 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відсутність у Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області повноважень визначати відповідність Конституції України (конституційність) певних обов'язкових до виконання за своїм змістом нормативно-правових актів чи положень таких актів при їх практичному застосуванні, є підставою для непроведення позивачу виплат в розмірі, передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" за ті періоди, коли зупинення його було визнано неконституційним. Відповідно до ч. 2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про соціальний захист дітей війни»реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії. Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за № 8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням -забезпечення призначення та виплаті пенсії. Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Відсутність коштів у відповідача для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. З КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень-орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Стаття 17 КАС України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни»та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р. має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р., покладено на Управління Пенсійного фонду України в Глухівському районі Сумської області, за місцем проживання позивача.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп/2007, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за №10-рп/2008р. було відновлено дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, що передбачає право на отримання підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, то невиплата позивачу належного підвищення за ці періоди, не є шкодою внаслідок прийняття Верховною Радою України положень нормативно-правових актів, які були визнані Конституційним Судом України неконституційними.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 25.03.09 року із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце за 2007 -2008 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30.07.2010 року Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців.
Таким чином, перебіг шестимісячного строку розпочався з 30.07.2010 року, оскільки до цієї дати для звернення до суду з позовом було встановлено один рік та позивач не був обізнаний про його скорочення.
Колегія суддів, виходячи з наведенного, вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин ч.2 ст.99 КАС України, яка діяла до 30.07.2010 року, виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі «Мельник проти України» (заява №23436/03).
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, річний строк на звернення до суду з позовом та період за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 25.03.2008 року.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, , 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2009р. по справі № 2-а-2584/09 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в в Глухівському районі Сумської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р. з урахуванням проведених виплат.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Мінаєва О.М.
Судді Макаренко Я.М. Шевцова Н.В.