Справа № 1003/10506/12
2/357/157/13
Категорія 20
26 липня 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Володько І. С. ,
при секретарі - Чуприна О. С.,
за участю адвоката - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5 міста Біла Церква, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про визнання договорів дарування недійсними,-
Позивач звернулась з названим позовом до суду, посилаючись на те, що 12.06.2012 року вона звернулась до приватного нотаріуса для скасування договору довічного утримання який був укладений між нею та її сином - відповідачем по справі ОСОБА_3 Причиною таких дій стало те, що 08.11.2011 року між нею та її сином і співмешканкою сина ОСОБА_5 відбувся конфлікт під час якого остання виражалась нецензурною лайкою в бік позивача та принижувала її. В той час син позивачки став на захист своєї співмешканки та вони разом почали погрожувати позивачці фізичною розправою. Перебуваючи в нотаріуса позивачка дізналась, що договору довічного утримання не укладала, а вона уклала договір дарування. Таким чином, укладаючи договір дарування вона вважала, що уклала договір довічного утримання. Позивачка посилається на те, що вона людина похилого віку і юридично не грамотна, недовіряти сину у неї не було підстав. Тому за допомогою обману відповідач заволодів житловим будинком та земельною ділянкою. Так як вона подарувала своєму синові житловий будинок і земельну ділянку, однак останній погрожує їй розправою, то вона просить визнати договори дарування недійсними. Також, посилаючись як на підставу своїх вимог на ст. 230 ЦК України позивачка просить визнати договір дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсним.
В судовому засіданні позивач та її представник уточнили позовні вимоги і просять визнати недійсними договір дарування житлового будинку і договір дарування земельної ділянки з підстав ст. 230 ЦК України, з посиланням на те, що відповідач ОСОБА_3 ввів позивача в оману.
Відповідач і його представник в суді позов не визнали, посилаючись на те, що при укладенні договорів дарування житлового будинку і земельної ділянки, позивач ОСОБА_2 усвідомлювала значення своїх дій, відповідач не вводив позивача в оману і будь-яких порушень діючого законодавства не було.
Представник третьої особи в суді та третя особа в своїх письмових запереченнях проти задоволення позову заперечують, посилаючись на те, що при укладенні договору дарування позивач власноручно писала заяви, зазначаючи які саме дії вона хоче вчинити і позивачу було роз'яснено наслідки вчинення даного виду правочину, а тому відсутні підстави для визнання договорів дарування недійсними.
Заслухавши пояснення позивача і представника позивача, пояснення відповідача і представника відповідача, представника третьої особи, заслухавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не знайшов свого підтвердження в суді і тому задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено і ці обставини визнані сторонами, що позивач ОСОБА_2 приходиться рідною матір'ю відповідачу ОСОБА_3
24.04.2009 року позивач ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 з проханням посвідчити договір дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Для підтвердження своїх дійсних намірів позивач ОСОБА_2 власноручно склала письмову заяву вх.№52/02-01/02-02 від 24.04.2009 року в якій зазначила: "Прошу вас посвідчити договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, що знаходиться за цією ж адресою на ім'я мого сина ОСОБА_3".
В суді встановлено, що 24.04.2009 року був укладений договір дарування житлового будинку, згідно якого позивач по справі ОСОБА_2 подарувала відповідачу по справі ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 і даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 552. Також, 24.04.2009 року був укладений договір дарування земельної ділянки, згідно якого позивач по справі ОСОБА_2 подарувала відповідачу по справі ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0616 га за адресою АДРЕСА_1 і даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 554.
Із змісту п.3.4 та 3.5 Договору дарування житлового будинку від 24.04.2009 року вбачається, що сторонам правочину було роз'яснено і вони розуміють природу договору дарування, а саме, що він є безоплатним і „Дарувальник" не має права вимагати від „Обдарованого" вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру. Позивач укладаючи правочин підтвердила, що дарування здійснила за доброю волею, без будь-яких погроз чи насильства як фізичного так і морального.
В судовому засіданні позивач пояснила, що перед укладенням договору дарування будинку та земельної ділянки між нею та сином не обговорювались і не визначались види матеріального забезпечення та види догляду (опікування).
Судом також встановлено, що між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 і його співмешканкою ОСОБА_5 склались неприязні стосунки. Як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.11.2011 року, до 2-го МВМ Білоцерківського МВ ГУМВС України в Київській області зверталась із заявою позивачка ОСОБА_2 з проханням притягнути до відповідальності ОСОБА_5, яка 08.11.2011 року близько 8-00 год. за місцем спільного проживання вчинила з нею сварку та погрожувала фізичною розправою.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до рекомендацій наведених в п. 20 ППВСУ № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник не довели того факту, що мало місце навмисне введення однією із сторін правочину в оману іншої сторони. Враховуючи те, що під обманом розуміється як активна поведінка сторони правочину (повідомлення неправдивих відомостей або заперечення існування істотних обставин) так і пасивна поведінка ( замовчування існування істотних обставин), тому позивач зобов'язана була повідомити і підтвердити доказами які саме неправдиві відомості повідомив їй відповідач, або ж про існування яких істотних обставин замовчував або ж заперечував їх.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не знайшов свого підтвердження в суді, позивач та її представник не довела введення позивача в оману під час укладення договору дарування будинку і земельної ділянки, а тому даний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 229, 230 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 224, 225 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя І. С. Володько