Справа № 2-1116/11
(2/199/93/13)
Іменем України
06 червня 2013 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
У складі: головуючого Якименко Л.Г.
при секретарі Носулі А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтуванні позовних вимог посилався на те, що за договором купівлі-продажу від 22.02.2008 року ним було придбано домоволодіння АДРЕСА_1, на час укладання договору земельна ділянка попереднім власником не була приватизована.
У березні 2008 року позивачем, як власником домоволодіння, була подана заява на виконання робіт з інвентаризації меж земельної ділянки, а 02.04.2008 року геодезистом у його присутності та в присутності суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було складено акт по встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, де вони поставили свої підписи та жодних претензій до позивача не пред'являли.
Розміри та межі земельної ділянки АДРЕСА_1 були зазначені в плані та на підставі вказаних документів управлінням Держкомзему у м.Дніпропетровську ОСОБА_1 був виданий державний акт від 30.06.2009 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1.
Після встановлення зовнішніх меж земельної ділянки, з квітня 2008 року позивач розпочав роботи з благоустрою, а також уклав договір підряду на виконання робіт по реконструкції існуючої будівлі. Після встановлення огорожі земельної ділянки з'ясувалося, що частина його земельної ділянки приблизно 0,03 га зайнята відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є власниками домоволодіння АДРЕСА_2, оскільки на ній встановлено паркан та вбиральню.
Оскільки відповідачі не погоджуються у добровільному порядку звільнити належну позивачу на праві власності частину земельної ділянки, знести паркан та вбиральню, тому він просив суд зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом приведення огорожі у відповідність до Державного акту про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_1, в межах позначок «В» та «Г» визначених в ньому планом зовнішніх меж земельної ділянки, а також стягнути солідарно з відповідачів на його користь матеріальні збитки в розмірі 59 000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та надали пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Відповідачі проти позову заперечували посилаючись на те, що межа їх земельної ділянки ніколи не змінювалася, паркан встановлений задовго до придбання позивачем домоволодіння АДРЕСА_1, вбиральня «Г» завжди знаходилася на тому місці, де і зараз, що вбачається з технічного паспорту та інвентарної справи на домоволодіння НОМЕР_1, починаючи з 1950 року. При підписанні вимірів, складених геодезистом, відповідачці ОСОБА_2 не було пред'явлено для огляду план із відображенням меж, а відповідачка ОСОБА_3 взагалі свого підпису та згоди, як співвласниця суміжного домоволодіння, не ставила та не надавала.
Представник відповідачів проти позову заперечував та додатково пояснив, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 30.06.2009 року, ОСОБА_1 у власність передана земельна ділянка площею 0,10 га, в технічному паспорті на домоволодіння АДРЕСА_1 від 19.02.2008 року вказана земельна ділянка площею 0,12 га. В технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зазначено, що місцеположення кутів зовнішніх меж землекористування детально досліджено і встановлено в натурі по фактичному їх положенню на місцевості. Таким чином, фактичне положення на місцевості меж, які встановлювалися 02.04.2008 року з встановленими парканом та вбиральнею літ.Г підтверджується схематичним планом на домоволодіння АДРЕСА_2 за 1974 рік, в якому вказано рік побудови вбиральні літ.Г - 1957 рік; викопіюванням зі схеми кварталу від 24.11.1976 року; технічним паспортом від 08.08.2008 року, де вказано також рік побудови нової вбиральні на тому ж місці літ. Е (перейменовано з літ. Г) - 1988 рік. В жодному документі не фігурує самовільне зайняття земельної ділянки або самовільного будівництва. Таким чином, межі земельної ділянки, на якій розташовані споруди відповідачів, встановлені та узгоджені самим позивачем, згоди на що відповідачі не надавали.
Що стосується укладання позивачем договору підряду та стягнення з відповідачів матеріальної та моральної шкоди, то укладання та розірвання вказаних договорів не залежало жодним чином ні ОСОБА_2, ані від ОСОБА_3, будівельні матеріали позивач міг завезти і на належну йому земельну ділянку.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 22.02.2008 року ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння АДРЕСА_1, на час укладання договору земельна ділянка попереднім власником не була приватизована.
Відповідно до Державного акту про право власної на земельну ділянку, виданого на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №90/43 від 25.02.2009 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1.
Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Авіла» була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1. В матеріалах документації знаходиться технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1, з якого вбачається, що дане домоволодіння знаходиться на земельній ділянці площею 1200 кв.м та ній знаходиться тільки житловий будинок А-11933 року забудови, будь-які інші будівлі та споруди відсутні.
На час розгляду справи в суді позивач стверджує, що на належній йому на праві власності земельній ділянці знаходиться вбиральня Е та паркан, що входять до складу домоволодіння НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність протиправних дій з боку відповідачів щодо порушень права власності позивача на землю, не надав.
На пропозицію суду щодо проведення судової будівельно-технічної експертизи для з'ясування та встановлення невідповідності меж земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_1, а також для вирішення питання: яким чином відповідачі порушили право позивача, обсяг роботи щодо знесення огорожі (розміри, відстань), що відповідало б державному акту про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданому ОСОБА_1, в межах позначок «В» та «Г» визначених в ньому планом зовнішніх меж земельної ділянки, позивач неодноразово відмовлявся, посилаючись на наявність геодезичної зйомки, що знаходиться в ГоловАПУ інженерно-геолого-геодезичній службі.
Як вбачається з матеріалів справи, в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) зазначено, що місцеположення кутів зовнішніх меж землекористування детально досліджено і встановлено в натурі по фактичному їх положенню на місцевості. Таким чином, фактичне положення на місцевості меж, які встановлювалися 02.04.2008 року з встановленими парканом та вбиральнею літ.Е підтверджується схематичним планом на домоволодіння АДРЕСА_2 за 1974 рік, в якому вказано рік побудови вбиральні літ.Г - 1957 рік; викопіюванням зі схеми кварталу від 24.11.1976 року; технічним паспортом від 08.08.2008 року, де вказано також рік побудови нової вбиральні на тому ж місці літ.Е (перейменовано з літ.Г) - 1988 рік (вбиральня Е знаходиться на місці вбиральні Г). В жодному документі не фігурує самовільне зайняття земельної ділянки або самовільного будівництва, дані споруди належать відповідачам на праві власності. Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 була передана у власність частина земельної ділянки, що знаходилася під спорудами, що належали на праві власності іншим особам - відповідачам, та яка задовго до видачі позивачу державного акта на землю знаходилася в їх користуванні.
Окрім цього, відповідачка ОСОБА_3 взагалі не була повідомлена, не надавала згоди та не ставила підпису щодо погодження меж суміжної земельної ділянки між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
Ст.ст. 317,319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Що стосується укладання позивачем договору підряду та стягнення з відповідачів матеріальної та моральної шкоди, то з наданих до справи доказів не вбачається вини відповідачів в тому, що позивач розірвав договір підряду з особами, які зобов'язалися виконати певні будівельні роботи на території належного йому на праві власності домоволодінні, оскільки укладання вказаних договорів не залежало жодним чином ні від ОСОБА_2, ані від ОСОБА_3, будівельні матеріали позивач міг завезти на належну йому на праві власності земельну ділянку. У зв'язку з цим позовні вимоги матеріальної та моральної шкоди задоволенню також не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, ст.319, 391 ЦК України, суд, -
ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, стягнення матеріальної та моральної шкоди, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається з дня отримання копії рішення.
Суддя