Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Провадження №22-ц/778/3715/13 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.Ю.
Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
24 липня 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
суддів: Сапун О.А.
Маловічко С.В.
при секретарі Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» про визнання договорів недійсними, -
У лютому 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Банк Фінанси та кредит» про визнання недійсним кредитного договору № 18-1065-048И від 14.04.2008 року та повернення сторін в становище, що існувало до угоди, а також визнання недійсними договорів іпотеки № 18-1065-0481 від 14.04.2008р. та № 18-1065-0481/1 від 14.04.2008р.
В позові зазначали, що 14.04.2008 року між ОСОБА_2 та AT «Банк Фінанси та Кредит» був укладений кредитний договір № 18-1065-048И від 14.04.2008 року, на виконання якого Банк надав, а позичальник отримав кредит в розмірі 112000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,5% річних з кінцевим терміном повернення до 14.04.2028 року. Цільове призначення кредиту - придбання позивачами будинку за адресою: АДРЕСА_1 Підставами для визнання недійсним цього договору позивачі вказують: незаконне збільшення Банком в односторонньому порядку процентної ставки за договором, недопустимості надання кредиту в іноземній валюті, безпідставності здійснення стягнення суми заборгованості у гривневому еквіваленті, ненадання повної інформації про сукупну вартість кредиту та інших зобов'язань позивача, що в свою чергу сприяло помилковому розумінню природи правочину, який би за звичайних умов позивачі не уклали.
Крім того, уточнивши свої позовні вимоги, просили суд визнати недійсними також договір іпотеки №18-1065-0481 від 14.04.2008 року, предметом якого є житловий будинок по АДРЕСА_1 та договір іпотеки № 18-1065-0481/1, предметом якого є земельна ділянка площею 0,218 га за цією ж адресою, з тих підстав, що не надано згоди на його укладення дружиною ОСОБА_3 та відсутня згода органу опіки та піклування на його укладення, оскільки на користуванням цим будинком має право неповнолітня дитини.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій фактично повторює зміст позовної заяви та не вказує доводів про те, в чому полягає незаконність рішення суду та що не враховано судом при ухваленні рішення у справі.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 14.04.2008 року між ОСОБА_2 та AT «Банк Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», був укладений кредитний договір № 18-1065-048И від 14.04.2008 року, на виконання якого Банк надав, а позичальник отримав кредит в розмірі 112000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,5% річних з кінцевим терміном повернення до 14.04.2028 року. Цільове призначення кредиту - придбання позивачами будинку за адресою: АДРЕСА_1
На забезпечення виконання зобов»язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 та вказаним Банком 14.04.2008р. був укладений договір іпотеки № 18-1065-0481 від 14.04.2008 року, предметом якого є житловий будинок по АДРЕСА_1 та договір іпотеки № 18-1065-0481/1, предметом якого є земельна ділянка площею 0,218 га за цією ж адресою.
З матеріалів справи вбачається, що повторним заочним рішення К.-Дніпровського районного суду Запорізької області від 15 березня 2011р. в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 189 205,20 грн. за кредитним договором № 18-1065-048И від 14.04.2008 року звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,218 га за цією ж адресою.
Вказане рішення набрало законної сили.
18 лютого 2013р. позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом про визнання недійсними вказаного кредитного договору з підстав незаконного збільшення Банком в односторонньому порядку процентної ставки за договором, недопустимості надання кредиту в іноземній валюті, безпідставності здійснення стягнення суми заборгованості у гривневому еквіваленті, ненадання повної інформації про сукупну вартість кредиту та інших зобов'язань позивача, а також іпотечних договорів з підстав ненадання згоди дружиною та органом опіки та піклування на їх укладення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд ретельно дослідив кожну з підстав, якими позивачі обґрунтовували недійсність кредитного договору та договорів іпотеки, та дійшов правильного висновку, що оспорювані договори відповідають вимогам чинного законодавства, а збільшення процентної ставки банком під час дії кредитного договору пов»язано з його виконанням сторонами та не може бути підставою для визнання його недійсним в цілому.
Судом обґрунтовано визнано, що позивачі не навели обставин щодо помилки ОСОБА_2 саме в природі кредитного договору або у правах та обов»язках сторін за кредитним договором, тому висновки суду про відмову в позові з цих представ є вірними.
Спростовані Банком також доводи позивача про недійсність кредитного договору через його укладення в іноземній валюті, оскільки Банк надав, а суд дослідив банківську ліцензію та письмовий дозвіл, які надавали на той час право Банку здійснювати кредитування у іноземній валюті.
Підставою визнання недійсним кредитного договору також висувалось незаконність вимог пункту 4.6 цього договору, за яким банку надавалось право змінювати процентну ставку у випадку зміни вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу або інших показників, що характеризують кон»юктуру фінансово ринку. З матеріалів справи вбачається, що банк скористався таким своїм правом та протягом дії кредитного договору збільшив процентну ставку в односторонньому порядку, а також за рішенням суду було стягнуто суму боргу, нараховану за збільшеною ставкою відсотків.
Дослідивши ці обставини, колегія вважає, що є вірними висновки суду в тій частині, що позивач погоджувався на такі умови, які не суперечили діючому на час укладення договору чинному законодавству. З 10 січня 2009р. набрала чинності нова стаття 1056-1 ЦК України, якою забороняється збільшення процентної ставки в односторонньому порядку. Тому не можна визнати недійсним кредитний договір, укладений до набрання чинності вказаною нормою закону, але при розгляді справ за позовами банків про стягнення заборгованості за кредитними договорами зміна процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009р. є підставою для розрахунку відсотків за старою передбаченою договором ставкою. В даному випадку, як правильно вважав суд, мова йде про дотримання законодавства під час виконання договору.
Позивач посилався на незаконність переведення Банком валюти платежу з долару США на гривню. Проте, ухвалення у справі судового рішення про стягнення з позичальника на користь банку заборгованості, яка утворилась в доларах США, в гривневого еквіваленті за курсом НБУ не суперечить діючому законодавству та є правом фінансової установи як позивача у такій категорії справ. Крім того, позивачами при наявності рішення Кам»янсько-Дніпровського районного суду від 15.03.2011р., яким з ОСОБА_2, ОСОБА_3 стягнуто заборгованість у гривнях за оспорюваним на теперішній час кредитним договором про надання кредиту у іноземній валюті, обрано не відповідний спосіб захисту, оскільки валюту платежу слід оспорювати саме в тій справі.
Спростовуючи доводи позивачів про ненадання повної інформації банком щодо умов кредитування, суд обґрунтовано послався на пункт 9 Додатку № 1 до кредитного договору №
№ 18-1065-048И від 14.04.2008 року, в якому зазначено, що підписання цього додатку погоджується з умовами кредитування, викладеними в кредитному договорі, позичальник визнає та підтверджує, що надана банком та викладена в кредитному договорі та додатку № 1 інформація щодо умов надання кредиту є повною, вичерпною та зрозумілою для нього.
Неспроможними є і доводи позивачів та апеляційної скарги щодо недійсності договорів іпотеки.
З цього приводу судом обґрунтовано визнано, що ОСОБА_3 14.04.2008р. надала письмову згоду на укладення між її чоловіком ОСОБА_2 та банком кредитного договору, з умовами якого вона ознайомилась. А тому була обізнана, що кредит надається на придбання будинку по АДРЕСА_1 та під заставу цього ж будинку та земельної ділянки, що зазначено в розділі 5 кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що за кредитні кошти був придбаний вищевказаний будинок, який зареєстрований тільки за ОСОБА_2, а отже неповнолітня дитина позивачів ОСОБА_6, 26.08.1998р. народження, права власності на цей будинок не набув. Право користування у дитини цим будинком виникло тільки після державної реєстрації права власності на цей будинок за його батьком ОСОБА_2 21.10.2008р., а не на момент укладання договору іпотеки. Тому на час укладання договору іпотеки 14.04.2008р. не потребувалось згоди органу опіки та піклування, оскільки у дитини не було на цей час ані права користування, ані права власності на будинок.
Таким чином, колегія визнає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: