04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" липня 2013 р. Справа№ 5011-37/17023-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 10.07.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року (повний текст підписано 04.04.2013 року)
у справі №5011-37/17023-2012 (головуючий суддя Гавриловська І.О., судді Картавцева Ю.В., Жагорнікова Т.О.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі»
до Міністерства оборони України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Публічне акціонерне товариство «Приватбанк»;
2. Державна казначейська служба України
про стягнення 113 578,51 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі №5011-37/17023-2012 позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія «ДіСі» 103 199,70 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 2 063,99 грн. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі №5011-37/17023-2012 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю. В своїх доводах заступник прокурор посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.
Крім того, не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року Міністерство оборони України теж звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі №5011-37/17023-2012 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю. В своїх доводах заступник прокурор посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 року прийнято до провадження вказані вище апеляційні скарги, об'єднано їх для спільного розгляду та призначено розгляд справи №5011-37/17023-2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ДіСі» на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційні скарги, в якому просить у задоволенні апеляційних скарг Міністерства оборони України та заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі №5011-37/17023-2012 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.
Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені відповідачем та заступником Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в апеляційних скаргах та просив рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Прокурор у судовому засіданні надав пояснення та підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю
Представник відповідача у судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю.
Представник третьої особи-1 у судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені відповідачем та заступником Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в апеляційних скаргах та просив рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Представники третьої особи-2 в дане судове засідання не з'явилися. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третьої особи-2.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2007 року між закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», найменування якого було змінено на публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» (клієнт) укладено договір №GAR-169-4VK про надання банківської гарантії (а.с.17-19).
Предметом вказаного договору було надання банком гарантії виконання контрактних зобов'язань за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, який буде укладено між клієнтом і Міністерством оборони України (бенефіціар), гарантію на користь Міністерства оборони України, за якою банк гарантує перед бенефіціаром виконання клієнтом своїх зобов'язань на умовах, викладених у гарантійному листі згідно додаткової угоди №1 до даного договору, яка є невід'ємною частиною даного договору, у сумі 103 199,70 грн. на строк до 30.01.2008 року.
04.05.2007 року між ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» та Міністерством оборони України укладено договір №251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, за умовами якого позивач зобов'язався поставити речове майно для потреб відповідача (надалі - продукція), а відповідач - забезпечити приймання та оплату продукції (далі - договір поставки, а.с. 120-123).
Відповідно до рознарядки відповідача, що є додатком до договору поставки, позивач повинен був здійснити на адресу військової частини А2788 поставку краваток для генералів в кількості 200 штук, краваток для в/с полинового кольору в кількості 80 000 штук, краваток для в/с синього кольору в кількості 40 000 штук. Строк поставки був визначений 2-4 (до 15.12.2007 року) квартали 2007 року.
За умовами п. 5.2.1 договору поставки відповідач зобов'язався забезпечити приймання продукції.
Пунктом 4.4 договору поставки передбачено, що розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 10 банківських днів з дати надання постачальником (позивачем) замовнику (відповідачу) відповідних документів, що підтверджують факт постачання продукції.
Відповідно до пункту 8.1 договору поставки постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за цим договором банківською гарантією від 24.04.2007 року №GAR-169-К4VK, виданою закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк».
У встановлені договором строки поставка продукції за договором поставки відбулася частково, зокрема оформлення товару сторонами було здійснено не на весь товар, у зв'язку з чим Міністерство оборони України направило до банку лист-вимогу №246/35 від 11.01.2008 року з вимогою на підставі умов банківської гарантії від 25.04.2007 року №GAR-169-K4VK перерахувати Міністерству кошти у сумі 103 199,70 грн.
Оскільки банк гарантійне зобов'язання у встановлений строк не виконав та грошові кошти на рахунок Міністерства оборони України не перерахував, то до господарського суду Дніпропетровської області звернувся військовий прокурор Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» за участю третьої особи ТОВ «Виробниче підприємство «ДіСі» про стягнення 103 199,70 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2010 року у справі №13/163-10(20/112(34/57)-08), яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2011 року, зазначений вище позов військового прокурора задоволено, стягнуто з публічного акціонерного товариства «Приватбанк» на користь Міністерства оборони України 103 199,70 грн., а також з ПАТ «Приватбанк» в доход Державного бюджету України 1 032,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Враховуючи наведене, ПАТ комерційний банк «Приватбанк» у відшкодування витрат банку по оплаті гарантії списало з рахунку позивача 103 199,70 грн. заборгованості за договором банківської гарантії від 24.04.2007 року №GAR-169-K4VK; 10 319,97 грн. виконавчого збору за виконавчим провадженням №В11-1258-1 та 58,84 грн. відшкодування витрат на проведення виконавчих дій за вказаним виконавчим провадженням.
У листопаді 2012 року ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 113578,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Міністерство оборони України безпідставно отримало 103 199,70 грн. суми банківської гарантії і тому зобов'язане повернути ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» 103 199,70 грн. безпідставно отриманих грошових коштів і відшкодувати збитки, які становлять 10 319,97 грн. виконавчого збору та 58,84 грн. витрат на проведення виконавчих дій.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 103 199,70 грн. безпідставно набутих коштів є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У позовних вимогах про стягнення з відповідача 10 378,81 грн. збитків судом першої інстанції відмовлено за недоведеністю та необґрунтованістю.
В апеляційних скаргах скаржниками зазначено, що місцевий господарський суд не взяв до уваги та належним чином не дослідив, що підставою для стягнення гарантійної суми є рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2010 року у справі №13/163-10(20/112(34/57)-08), яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2011 року.
Згідно з доводами відповідача та заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, наведене не було взято до уваги місцевим господарським судом, що призвело до невірного застосування положень ст.1212 ЦК України та прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.
У відповідності до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, підлягають доведенню факт набуття або збереження майна за рахунок особи, відсутність для цього підстав, установлених правочином, законами або іншими правовим актами, розмір безпідставного збагачення.
Відповідно до ч. 2 вказаної правової норми, положення цієї Глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майно було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
З матеріалів справи вбачається, що Міністерство оборони України за рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» фактично набуло грошові кошти у розмірі 103 199,70 грн. як банківську гарантію за порушення постачальником зобов'язань за договором №251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 року.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст.526 ЦК України та п.1 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п.7 ст.193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Міністерство оборони України стверджує, що постачальником було допущено порушення виконання зобов'язання за договором поставки.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Міністерство оборони України зверталось до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій в розмірі 59 770,37 грн. (справа господарського суду міста Києва №26/163). Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що у відповідності з умовами договору від 04.05.2007 року №251/4/3/07/82, укладеного між Міністерством оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ДіСі», постачальник поставив продукцію лише частково. Оскільки має місце недопоставка продукції, позивач просив суд застосувати до відповідача штрафні санкції на підставі умов договору та вимог закону.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2008 року у справі №26/163 у позові відмовлено. Мотивуючи судове рішення, господарський суд з посиланням на статті 526, 613, 614 Цивільного кодексу України, статтю 265 Господарського кодексу України та умови договору зазначає про те, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними, оскільки позивач необґрунтовано не прийняв продукцію, виготовлену відповідно до умов договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.02.2009 року у справі №26/163 господарського суду міста Києва рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2008 року скасовано повністю, прийнято нове рішення, який в позові відмовлено повністю.
Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд зазначив про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно пункту 6.3 договору від 04.05.2007 року №251/4/3/07/82 за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними, оскільки Міністерством оборони України не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, які б спростовували прострочення кредитора при виконанні умов договору поставки.
Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
На переконання судової колегії, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що, оскільки у справі господарського суду міста Києва №26/163 брали участь ті ж самі сторони, що й у даній справі №5011-37/17023-2012, а тому вбачається за можливе врахувати наступні факти, які встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року №26/163.
Так, пунктом 2.1 договору поставки передбачено, що продукція постачається на умовах DDP-склад замовника відповідно до Інкотермс-2000 згідно з положеннями цього договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.
Одержувачами продукції є речові бази (склади) Міністерства оборони України згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору, з обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та строків поставки.
Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ДіСі» зобов'язане було здійснити поставку на адресу військової частини А2788 продукції, а саме: краваток для генералів в кількості 200 штуку ІІ кварталі 2007 року, краваток для в/с полинового кольору в кількості 80 000 штук (у тому числі по кварталах: у ІІ кварталі 2007 року - 30 000 шт., у ІІІ кварталі 2007 року - 15 000 шт., у ІV кварталі 2007 року - 35 000 шт.), краваток для в/с синього кольору в кількості 40 000 штук (у тому числі по кварталах: у ІІ кварталі 2007 року - 16 000 шт., у ІІІ кварталі 2007 року - 8 000 шт., у ІV кварталі 2007 року - 16 000 шт.).
У пункті 2.5 договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється транспортом постачальника. Витрати щодо перевезення продукції до місця приймання одержувачем замовника несе постачальник.
Крім того, сторони в пункті 2.6 договору погодили, що продукція, яка буде поставлена без згоди замовника, не передбачена договором (у тому числі в більшій кількості, ніж зазначена у специфікації договору) чи поставлена з порушенням умов договору або, якщо замовник (представник або одержувач замовника) відмовився від її прийняття для використання, приймається одержувачем замовника на відповідальне зберігання, за винятком випадків, коли відповідно до вимог законодавства одержувач замовника вправі відмовитися приймати її від органів транспорту.
Господарським судом під час розгляду справи №26/163 також було встановлено, що сторони пунктами 3.3, 3.4, 3.6 договору поставки передбачили, що приймальний контроль якості продукції проводиться відділом технічного контролю підприємства-виробника та військовим представником (замовником), а за відсутності представника замовника, тільки відділом технічного контролю підприємства-виробника. Приймання продукції за якістю оформляється актом, який повинен бути складений представником замовника в останній день приймання продукції. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання продукції по якості. Якість і комплектність продукції, яка поставляється без приймального контролю якості представником замовника, постачальник засвідчує актом приймального контролю якості, який направляється замовнику після відправки продукції разом з розрахунком-фактурою.
Приймання продукції за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього договору, здійснюється одержувачем замовника відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року №П-6) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року №П-7) з доповненнями і змінами, які віднесені до них в установленому порядку та нормативно-правовими актами України щодо цього питання. Належним чином оформлені документи (видаткова накладна постачальника та повідомлення форми 280) є підтвердженням приймання та оприбуткування за обліком продукції.
Відповідно до розділу 5 постачальник зобов'язався письмово, не пізніше ніж за 2 робочі дні повідомити представника замовника, коли продукція буде надана для приймання; письмово, не пізніше ніж за 2 робочі дні, повідомити одержувача замовника, коли продукція буде надана для приймання; надати продукцію для приймання представнику, та одержувачу замовника разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти продукцію на умовах цього договору.
Замовник зобов'язався забезпечити приймання продукції, як тільки постачальник належним чином надасть її для приймання на умовах цього договору.
Пунктом 4.5 договору поставки сторони передбачили, що постачальник зобов'язався надати замовнику (до Департаменту постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України) належним чином оформлені наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі); акт приймального контролю якості продукції, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання продукції; видаткову накладну постачальника.
Господарським судом встановлено, що 28.09.2007 року постачальник поставив Міністерству оборони України краватки для в/с полинового кольору в кількості 15 000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 8 000 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною №160936.
Відповідно до товарно-транспортної накладної від 14.12.2007 року №742892 ТОВ «ВП «Компанія ДіСі» поставило Міністерству краватки для в/с полинового кольору в кількості 50 000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 24000 шт.
За вказаними вище товарно-транспортними накладними Міністерство продукцію не прийняло та повернуло постачальнику.
26.12.2007 року постачальник поставив Міністерству оборони України краватки для в/с полинового кольору в кількості 50 000 шт. та краватки для в/с синього кольору в кількості 24 000 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною №183485.
Під час розгляду справи було встановлено, що Міністерство прийняло продукцію частково, а саме 23 000 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а решту 51 000 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийняло та повернуло постачальнику.
За товарно-транспортною накладною №183489 від 27.12.2007 року постачальник поставив Міністерству краватки для в/с полинового кольору в кількості 35000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 16000 шт. Міністерство також прийняло продукцію частково, в кількості 8500шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а 42500 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийнято та повернуто постачальнику.
Також 28.12.2007 року постачальник поставив Міністерству краватки для в/с полинового кольору в кількості 28 600 шт. та краватки для в/с синього кольору в кількості 13 900 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною №183522. Міністерство прийняло продукцію частково в кількості 10 740 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а 31 760 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийняло та повернуло постачальнику.
Проте доказів на підтвердження причин неприйняття продукції на відповідальне зберігання згідно пункту 2.6 договору суду не надано, як не надано і доказів на підтвердження виконання пункту 4.5 договору стосовно надання замовнику комплексу необхідних документів для прийняття поставленої продукції.
Згідно з статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (стаття 613 ЦК України).
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Судом відзначено, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження виставляння претензії відповідачу щодо порушення останнім строків поставки продукції, як і не надано доказів, які б свідчили про виконання позивачем умов договору стосовно належного приймання або неприймання продукції, що поставлена з порушенням умов договору.
Також суд зазначив, що Міністерством оборони України не надано доказів, які б спростовували прострочення кредитора при виконанні умов договору поставки.
За таких обставин, апеляційний господарський суд у справі №26/163 дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно пункту 6.3 договору за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними.
Отже, факт прострочення постачальником з його вини виконання зобов'язання за договором №251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 року не доведено під час розгляду господарської справи №26/163, так і під час розгляду даної судової справи.
Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2008 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2009 року у справі №43/294 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ДіСі» до Міністерства оборони України про спонукання забезпечити належне приймання продукції та оформлення документів, позов задоволено, зобов'язано Міністерство оборони України прийняти продукцію 6 302 краваток для в/с синього кольору та 25 458 одиниць краваток для в/с полинового кольору, відповідно умов договору поставки від 04.05.2007 року №251/4/3/07/82, належним чином оформити документи, необхідні для здійснення розрахунків, а саме: акт приймального контролю якості продукції та видаткову накладну постачальника.
Оскільки у справі №43/294 брали участь ті ж самі сторони, що і у справі №5011-37/17023-2012, то, в силу частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд визнає, що при розгляді даної справи не потребують доказування факти, встановлені і рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2008 року №43/294.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, договір поставки від 04.05.2007 року №251/4/3/07/82 між сторонами було укладено у письмовій формі та засвідчено підписами та печатками сторін, таким чином, відмова від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальника за цим договором, також мала бути вчиненою в письмовій формі та засвідчена печатками та підписами сторін.
Міністерство оборони України не вчинило дій, які були б свідченням укладання або наміру укласти між сторонами письмову угоду про відмову, засвідчену печатками та підписами сторін. Крім того, 26, 28-29.12.2007 року (після кінцевого терміну постачання продукції) Міністерством було здійснене часткове приймання продукції. Також Міністерство зверталося до постачальника з листом від 12.12.2007 року №246/2676-12, в якому просило його підтвердити продовження дії договору щодо постачання у І кварталі 2008 року додаткової кількості продукції. Постачальник листом від 14.12.2007 року №247 надав згоду на продовження дії договору. Наведене було свідченням відсутності у Міністерства оборони України наміру відмовлятись від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальником.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у Міністерства оборони України підстав стягувати банківську гарантію, якою було забезпечене виконання постачальником зобов'язання за договором поставки від 04.05.2007 року №251/4/3/07/82, оскільки постачальник в рамках справ господарського суду №26/163 та №43/294 довів вжиття усіх залежних від нього заходів для належного виконання договірних зобов'язань та надав докази, які свідчили про винність та протиправність дій відповідача, і ці факти були покладені в основу судових рішень у зазначених справах.
Як зазначалось вище, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Беручи до уваги, що грошові кошти в сумі 103 199,70 грн., які були стягнуті з ПАТ «Приватбанк» на користь Міністерства оборони України як банківська гарантія і в подальшому - 12.11.2012 року були списані з рахунку ТОВ «ВП «Компанія ДіСі», і даний факт підтверджено представником банку, а тому місцевим господарським судом достовірно було визнано доведеним факт, що Міністерство оборони України набув ці грошові кошти за рахунок позивача.
Оскільки грошові кошти у розмірі 103 199,70 грн. були отримані Міністерством оборони України за рахунок ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» у якості гарантії виконання постачальником зобов'язань за договором поставки, в той час як порушення постачальником цього договірного зобов'язання не доведено, а натомість, доведено вчинення дій Міністерством оборони України щодо перешкоджання виконанню постачальником договірних зобов'язань, тому підстави повідомляти банк про порушення постачальником зобов'язання у Міністерства були відсутні, як і відсутні підстави стягувати з постачальника через застосування механізму банківської гарантії зазначеної суми.
Враховуючи, що відповідач без достатніх правових підстав набув спірні грошові кошти постачальника, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення заявлених позивачем вимог в частині стягнення 103 199,70 грн. безпідставно набутих грошових коштів.
Посилання скаржників на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2010 року, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України у справі №13/163-10(20/112(34/57)-08) від 14.03.2011 року, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги, оскільки факти, встановлені цим рішенням, потребують доказування, так як у зазначеній справі інші сторони, ніж у даній справі. Крім того, у постанові Вищого господарського суду України у справі №13/163-10(20/112(34/57)-08) від 14.03.2011 року вказано, що питання щодо причин невиконання принципалом основного зобов'язання не є предметом дослідження у даній справі, вказані обставини для банківської гарантії юридичного значення не мають.
Проте причини невиконання постачальником зобов'язання мають юридичне значення при встановленні правових підстав для набуття грошових коштів постачальника Міністерством оборони України в якості забезпечення основного зобов'язання та у зв'язку з порушенням цього зобов'язання.
Окрім цього, відповідно до ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.
Обов'язковими умовами покладення відповідності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Таким чином, зменшення майнових благ внаслідок неправомірних дій наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань -причиною. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).
Місцевим господарським судом достовірно було встановлено, що грошові кошти у розмірі 10 378,81 грн., з яких 10 319,97 грн. - виконавчий збір за виконавчим провадженням №В11-1258-1 від 11.10.2012 року та 58,84 грн. - погашення витрат на проведення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадження, були списані публічним акціонерним банком комерційний банк «Приватбанк», а не відповідачем, доказів протиправності дій відповідача позивачем суду не надано, як і не доведено належним обґрунтуванням причинно-наслідкового зв'язку між понесеними витратами та діяннями відповідача.
Хибним є також посилання позивача щодо застосування до правовідносин у даному спорі положень ст. 1166 ЦК України, оскільки слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки позивачем не доведено понесення ним збитків у розмірі 10 378,81 грн. через порушення відповідачем договірного зобов'язання, тому стаття 1166 ЦК України до даних правовідносин застосуванню не підлягає.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 10 378,81 грн., з яких 10 319,97 грн. виконавчий збір за виконавчим провадженням №В11-1258-1 від 11.10.2012 року та 58,84 грн. погашення витрат на проведення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні, задоволенню не підлягають за необґрунтованістю та недоведеністю.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Щодо інших доводів апеляційних скарг, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи прокурора та відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі №5011-37/17023-2012 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі №5011-37/17023-2012 залишити без задоволення.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2013 року у справі №5011-37/17023-2012 залишити без змін.
4. Матеріали справи №5011-37/17023-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.