ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/10916/13 22.07.13
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до державного підприємства «Будівельно-монтажне управління Державного
управління справами»
про стягнення 172 454,53 грн.
Представники:
від позивача: Цурка Н.О.- представник за довіреністю № 91/2013/02/06/12 від 06.02.2013 року;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго» до державного підприємства «Будівельно-монтажне управління Державного управління справами» про стягнення 172 454,53 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12.10.2012 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» та державним підприємством «Будівельно-монтажне управління Державного управління справами» укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520301, відповідно до умов якого позивач постачає теплову енергію у гарячій воді для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком-1 до договору, а відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
В порушення умов договору на норм чинного законодавства відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого за період з 01.02.2013 року по 01.05.2013 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.05.2013 року становить 168 389,94 грн.
Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду з вимогою про стягнення з державного підприємства «Будівельно-монтажне управління Державного управління справами» заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 168 389,94 грн. 3 % річних в сумі 362,37 грн. та пені в розмірі 3 702,22 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.06.2013 року порушено провадження у справі № 910/10916/13, розгляд справи призначено на 01.07.2013 року.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.07.2013 року, в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 22.07.2013 року.
В судове засідання 22.07.2013 року з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд стягнути з державного підприємства «Будівельно-монтажне управління Державного управління справами» заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 168 389,94 грн. 3 % річних в сумі 362,37 грн. та пені в розмірі 3 702,22 грн., а також 3 449,09 грн. судового збору.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належний чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 24541987 від 05.07.2013 року, проте через відділ діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника відповідача в іншому засіданні.
Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що неможливість відповідача забезпечити явку представника в судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
12.10.2012 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» (енергопостачальна організація за договором) та державним підприємством «Будівельно-монтажне управління Державного управління справами» (абонент за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520301 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених даним договором.
У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (Закон України від 09.07.2010 року № 2479-VI), Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно з п.п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком 1 до договору.
Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
У відповідності до п.1. додатку № 3 до договору, відповідно до умов якого розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядчим документом органу виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (Закон України від 09.07.2010 року № 2479-VI), Згідно з цим законом, постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 року № 116 затверджено тариф на теплову енергію виробництва ПАТ «Київенерго» без урахування ПДВ: для опалення в розмірі 800,61 грн./Гкал.
Пунктом 3 додатку 4 до договору передбачено, що в разі, якщо абонент розраховується: за показниками приладів обліку:
- при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом;
- не пізніше 28 числа поточного місяця;
- у випадку, якщо фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим у останнього, за період з 01.02.2013 року по 01.05.2013 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.05.2013 року становить 168 389,94 грн., що підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії, обліковими картами (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію.
Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520301 від 12.10.2012 року в період з 01.02.2013 року по 01.05.2013 року у відповідача перед позивачем в сумі 168 389,94 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 702,22 грн. за період з 01.02.2013 року по 01.05.2013 року та 3 % річних за період з 01.02.2013 року по 01.05.2013 року в розмірі 362,37 грн.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Положеннями п. 7 додатку № 4 до договору передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором № 520301 від 12.10.2012 року про постачання теплової енергії в розмірі 168 389,94 грн., суд погоджується з розрахунком пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 3 702,22 грн. нарахованої за період з 01.02.2013 року по 01.05.2013 року та 3 % річних в розмірі 362,37 грн. нарахованих за період з 01.02.2013 року по 01.05.2013 року, наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з державного підприємства «Будівельно-монтажне управління Державного управління справами» (01133, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, ідентифікаційний код 35917370) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 168 389 (сто шістдесят вісім тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 94 коп., пеню в розмірі 3 702 (три тисячі сімсот два) грн. 22 коп. та три проценти річних в розмірі 362 (триста шістдесят два) грн. 37 коп., а також 3 449 (три тисячі чотириста сорок дев'ять) грн. 09 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.М. Мудрий