Справа № 8-11/11
(8/401/11313/11)
10 червня 2013 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
при секретарі Носулі А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, третя особа Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування частини будинку, зміну ідеальних частин в домоволодінні та визнання права власності на будинок, -
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.11.2005 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку був задоволений частково, та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. „В-2" у домоволодінні АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. „В-2" у домоволодінні АДРЕСА_1. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у позові до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, третя особа Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування частини будинку, зміну ідеальних частин в домоволодінні та визнання права власності на будинок було відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про постановлення додаткового рішення, посилаючись на те, що під час судового розгляду 03.10.2011 року по справі №2-7249/10 з'ясувалось, що третім власником домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, якій належить 32/100 частини домоволодіння, тому заявник просив суд постановити додаткове рішення та зазначити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 34/100 частин домоволодіння.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи може ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Як встановлено, в АНД суді на розгляді знаходилася цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку літ. «В-2» в домоволодінні АДРЕСА_1.
Рішенням від 16.11.2005 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково та визнано за нею право власності на ? частину житлового будинку літ. «В-2» в домоволодінні АДРЕСА_1, та за ОСОБА_1 - на ? частину даного житлового будинку.
Як вбачається з рішення АНД районного суду від 16.03.1990 року (т.2, а.с.17), ОСОБА_5 та ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 05.06.1986 року стали співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, при цьому ОСОБА_3 стало належати 68/100 частин домоволодіння, а ОСОБА_5 - 32/100 частини. Даним рішенням суду частки співвласників були виділені в натурі.
05.08.1992 року на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т.1. а.с.37), останньому перейшли у власність 68/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, що складалися з: в жилому будинку А-1 приміщення 1-2, 1-3, 1-6; сараю Б; погрібу В; вбиральні Г; колодязя К; огорожі 1-3 спільного користування.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.06.1992 року, про що свідчить копія свідоцтва про укладання шлюбу (т.1. а.с.7).
Відповідно до ч.1 ст.24 КпШС України, що діяв на час існування даних правовідносин, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.
Як встановлено рішенням суду від 16.11.2005 року, у 1992 році розпочалося будівництво двоповерхового житлового будинку літ. «В-2» замість частини глинобитного житлового будинку літ «А-1», тобто приміщень 1-2, 1-3, 1-6, що перейшли ОСОБА_1 за договором дарування в домоволодінні АДРЕСА_1.
По даній цивільній справі предметом спору і був саме цей житловий будинок «В-2», який побудований подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та рішенням від 16.11.2005 року судом він визнаний спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках: за ОСОБА_2 визнано право власності на ? частину житлового будинку «В-2» в домоволодінні АДРЕСА_1; та за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину житлового будинку «В-2» в домоволодінні АДРЕСА_1.
Таким чином, домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому, 32/100 частини якого належать на праві власності ОСОБА_5, а 68/100 частин на підставі договору дарування - ОСОБА_1, не було предметом спору по даній справі.
Окрім цього, в ході розгляду справи не досліджувалося та не з'ясовувалося, яку частину від усього домоволодіння становить житловий будинок «В-2», експертиза щодо визначення цієї частки не проводилася і доказів цьому сторони не надавали.
В заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач по справі ОСОБА_1 просить: ухвалити додаткове рішення, яким визначити конкретику майна (частки що складає 68/100) що відійшло до нього, а саме: житловий будинок В-2; веранда в-1; ганок в; приямок В; сарай Б; гараж Г; ? частка колодязя; ? частина ями №1; ? замощення ІІ; ? частина паркану №3; ? частина воріт №4; підпорні стінки №6,7.
Але ж, як вказано вище, дана частина домоволодіння, в тому числі усі перераховані ОСОБА_1 у заяві будівлі, що на його думку складають 68/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, не були предметом спору і в судовому засіданні не розглядалися.
Саме договором дарування від 05.08.1992 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, зазначено, що ОСОБА_1 перейшло у власність 68/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, що складалося з: в жилому будинку А-1 приміщення 1-2, 1-3, 1-6; сараю Б; погрібу В; вбиральні Г; колодязя К; огорожі 1-3 спільного користування.
Жодного доказу, який би свідчив, що до складу 68/100 частини домоволодіння входили перелічені ОСОБА_1 у заяві про ухвалення додаткового рішення будівлі, в матеріалах справи не міститься і предметом дослідження вони не були.
Наданий у даному судовому засіданні ОСОБА_1 як доказ Акт КП «ДМБТІ» від 18.09.1998 року не дає підстав для спростування висновків суду, викладених у рішенні від 16.11.2005 року, а лише підтверджує неможливість задовольнити поставлені ним у заяві вимоги, оскільки в ній заявник просить перелічити складові домолодіння, що входили в 68/100 частини домолодіння, в той час, як в наданому ним же Акті від 18.09.1998 року, ці частки змінені на 85/100 та 15/100 частини у зв'язку з новопобудовами, але ж у встановленому законом порядку ці частки співвласників не затверджені.
Окрім цього, згідно з ч. 2 ст. 220 ЦПК України, заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Рішення суду було постановлено 16.11.2005 року, тобто строк для його виконання закінчився, питання про поновлення строку заявник не ставив ні в заяві, ані в судовому засіданні.
Такми чином, суд прийшов до висновку, що в рішенні від 16.11.2005 року відображенні усі обставини справи та у судовому засіданні позовні вимоги розглянуті у повному обсязі. Резолютивна частина рішення містить висновки згідно з тими позовними вимогами, які заявлялися позивачем ОСОБА_2, та з урахуванням усіх доказів, що надавалися сторонами.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає жодних підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про постановлення додаткового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 220 ЦПК України, суд, -
В ухваленні додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 2/3 частини житлового будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, третя особа Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування частини будинку, зміну ідеальних частин в домоволодінні та визнання права власності на будинок, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається з дня отримання копії ухвали.
Суддя