"18" липня 2013 р. м. Київ К/9991/27489/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Островича С.Е., Вербицької О. В., Федорова М. О.
розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - ПАТ "Черкасиобленерго") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі - ДПІ у м. Черкаси) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року позов ПАТ "Черкасиобленерго" задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Черкаси залишено без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року - без змін.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у м. Черкаси подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ "Черкасиобленерго" у задоволені позову.
ПАТ "Черкасиобленерго" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у м. Черкаси.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
ДПІ у м. Черкаси проведена документальна планова виїзна перевірка ПАТ «Черкасиобленерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 27.04.2011 року №1104/23-2/22800735.
Перевіркою виявлені порушення позивачем п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 306945, 00 грн. та ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», що стало підставою для донарахування дивідендів на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність на загальну суму 5331474,00 грн.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 травня 2011 року №001512301, яким донараховано дивіденди на суму 5331474,00 грн. та №0001502301, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 245556,00 грн., зі сплати штрафних (фінансових) санкцій - 61389,00 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в 2008 році засновниками ВАТ «Черкасиобленерго» виступали: Українська енергозберігаюча сервісна компанія, до статутного фонду якої внесено 25% акцій ВАТ «Черкасиобленерго» та Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія України» до статутного фонду якої внесено 46% акцій ВАТ «Черкасиобленерго». Тобто, 71% акцій ВАТ «Черкасиобленерго» знаходилося у статутних фондах товариств (Українська енергозберігаюча сервісна компанія та Національна акціонерна компанія «Енергетична компанія України» акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій. 27 березня 2011 року рішенням загальних зборів акціонерів позивача, оформленого протоколом №14 затверджено розподіл прибутку товариства за 2008 рік наступним чином: 15% до фонду виплати дивідендів, 5% до резервного фонду та 80% до фонду розвитку виробництва
Статтю 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» закріплено, що господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у власності господарських товариств, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків (крім дочірніх компаній та підприємств НАК «Нафтогаз України», а також ЗАТ «Укргаз-Енерго»), сплачують до 1 червня 2009 року безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивач з 2004 року перебуває у стані банкрутства. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.05.2009 року за наслідками розгляду клопотання розпорядника майна боржника - позивача змінено заборону боржнику проводити виплату дивідендів акціонерам боржника відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 11.04.2008 року, накладену ухвалою суду від 13.05.2008 року, наступними заходами забезпечення вимог кредиторів, а саме, забороною боржнику здійснювати виплату дивідендів акціонерам боржника відповідно до рішень органів управління боржника.
Частиною 11 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», встановлено, що після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про : реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника; створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату дивідендів ; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.
Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що є правомірними не нарахування та невиплата позивачем девідентів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2008 рік.
Щодо правомірності нарахування відповідачем податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій зазначили наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для нарахування відповідачем податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість стало виявлення невідповідності дати складання податкових накладних даті перерахування грошових коштів.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168 передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачені вимоги до податкової накладної, яку платник податку зобов'язаний надати покупцю.
Порядок заповнення податкової накладної та форма податкової накладної затверджені наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037.
Згідно пункту 6 Порядку податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається, зокрема, дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку.
В силу пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- датою виникнення права платника на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетних карток або комерційних чеків,
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що податкові накладні від 21.12.2009 року №55 та №56 є належними документами, на підставі яких позивач мав право на збільшення податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту. Самі по собі недоліки в заповненні вищевказаних реквізитів податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ПАТ "Черкасиобленерго".
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси залишити без задоволення, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді С.Е. Острович
О. В. Вербицька
М. О. Федоров