24 липня 2013 року Справа № 5010/1394/2012-13/92
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Картере В.І.,
розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_4
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2013
та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2012
у справі№5010/1394/2012-13/92 господарського суду Івано-Франківської області
за позовомПриватного підприємця ОСОБА_4
доУкраїнського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Івано-Франківської дирекції УДППЗ "Укрпошта"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області
простягнення витрат, понесених на ремонт та реконструкцію приміщення
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача Пинчук Н.В., Паламар М.О., - третьої особи повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2012 у справі №5010/1394/2012-13/92 (суддя Шкіндер П.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 (судді: Кордюк Г.Т., Гриців В.М., Данко Л.С.), Приватному підприємцю ОСОБА_4 (надалі позивач/скаржник) відмовлено у задоволенні позову до Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Івано-Франківської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (надалі відповідач), третя особа у справі - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених на ремонт та реконструкцію орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що ним, за згодою відповідача (орендодавця) було проведено ремонті роботи в орендованому за договором оренди державного майна №42 від 01.10.2001 приміщенні на загальну суму 50 947,13 грн.; договір оренди припинився, поліпшення орендованого майна не можуть бути відокремлені без їх пошкодження, що, як стверджує позивач, надає йому право на відшкодування їх вартості в порядку ст. 27 ЦК України.
Місцевий господарський суд, розглядаючи дану справу, частково погодився із доводами позивача, та зазначив, що меблеві щити, вартість яких входить до вартості всіх проведених ремонтних робіт, можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. В той же час, встановив, що спеціальна позовна давність, встановлена у ст. 786 ЦК України, позивачем пропущена без поважних причин, що має наслідком відмову у позові.
Апеляційний господарський суд, здійснюючи в апеляційному порядку перегляд вказаного рішення, не погодився із висновком суду щодо можливості відокремлення меблевих щитів від майна, без нанесення йому шкоди, водночас, в цілому, погодився із висновками суду про пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого у ст. 786 ЦК України та підтримав рішення суду першої інстанції.
Вищий господарський суд України не вбачає підстав не погодитися із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.10.2001 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди державного майна №42, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 23,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - орендоване приміщення).
Умовами вказаного договору сторони узгодили, що орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне оздоблення, що зумовлює підвищення його вартості, а орендодавець зобов'язаний відшкодувати орендарю вартість зроблених останнім невідокремлюваних поліпшень, за наявності дозволу орендодавця на такі поліпшення (п.п. 6.3. та 7.4. договору).
Судовими інстанціями встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач листом від 01.10.2001 №24 звернувся до відповідача з проханням надати дозвіл на реконструкцію орендованого приміщення, на який (лист) отримав позитивну відповідь №864 від 05.10.2001 про надання дозволу на реконструкцію орендованого майна за рахунок орендаря і згідно з його внутрішнім кошторисом, в межах витрат, що не перевищують вартість орендованого майна.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було виконано ряд робіт в орендованому ним приміщенні на загальну суму, яку він просить стягнути в судовому порядку з відповідача; даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи документами, перевіреними попередніми судовими інстанціями, а саме: проектними пропозиціями по реконструкції орендованого майна, проектами, погодженими з відповідачем та головним архітектором міста; договором підряду на виконання ремонтних робіт від 08.10.2001, укладеним з ПП ОСОБА_7, актами виконаних робіт, видатковими ордерами та накладними. Крім того, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, всі виконані позивачем (орендарем) поліпшення орендованого майна не можуть бути відокремлені від самого майна, без пошкодження останнього, в тому числі й металеві щити.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.
Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.
Вказані норми кореспондуються з положеннями договору оренди №42 щодо обов'язку відшкодувати орендарю вартість зроблених останнім невідокремлюваних поліпшень, за наявності дозволу орендодавця на такі поліпшення (п. 7.4.).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2012 у справі №5010/2049/2011-14/105, за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Івано-Франківської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (відповідача у даній справі) до Приватного підприємця ОСОБА_4 (позивача у даній справі) встановлений факт припинення дії договору оренди №42 з 01.10.2011.
В силу приписів ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони; тобто факт припинення дії договору оренди з 01.10.2011 є встановленим та не потребує додаткового доведення.
Відповідно до ст. 786 ЦК України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.
За змістом резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.07.2012 N 14-рп/2012 у справі №1-20/2012 приписи статті 786 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності застосовується лише до відповідних вимог наймодавця і наймача, передбачених частиною першою цієї статті.
Отже, враховуючи предмет позову у даній справі - про стягнення вартості поліпшень орендованого майна, а також виходячи із наведених норм, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про застосування до даних правовідносин спеціальної позовної давності строком в один рік, перебіг якої почався з моменту припинення договору, а саме: з 01.10.2011.
В той же час, як вбачається із позовної заяви та встановлено судовими інстанціями, позивач звернувся до суду із даним позовом 30.10.2012, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої відповідачем було заявлено у відзиві на позовну заяву від 10.12.2011.
Згідно зі ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, при застосуванні позовної давності (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд установить, що право позивача, про захист якого він просить порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України постановляє рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 11.12.2007 у справі №17-255-15/389).
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем спеціального строку позовної давності на подання позову про відшкодування поліпшень орендованого майна та ненаведення ним об'єктивних причин його пропуску, а відтак, і з рішенням судів про відмову у задоволенні позову з цих підстав.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі їх повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у позові.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування судових рішень у даній справі колегія суддів не вбачає; при цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.12.2012 у справі №5010/1394/2012-13/92 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді Т.Л. Барицька
В.І. Картере