24 липня 2013 року Справа № 5011-71/13110-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Картере В.І.,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2013
та на рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2012
у справі№5011-71/13110-2012 господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
доДержавного підприємства "Вугілля України"
простягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №81/11 від 22.07.2011 в розмірі 401 888 875,13 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Черей О.В., - відповідача Хісорієва С.В.,
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2012 у справі №5011-71/13110-2012 (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 (судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю., Остапенко О.М.), повністю задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (надалі позивач) до Державного підприємства "Вугілля України" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням, з відповідача стягнуто на користь позивача 390 000 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 8 950 819,67 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 2 909 016,39 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 29 039,07 грн. пені за прострочення сплати процентів.
Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у позові.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 390 000 000,00 грн. заборгованості за кредитом за договором про відкриття кредитної лінії №81/11, 8 950 819,67 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 2 909 016,39 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 29 039,07 грн. пені за прострочення сплати процентів.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем (позичальник за договором) зобов'язань з повернення суми отриманого кредиту, сплати відсотків, тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).
Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що: • 22.07.2011 між позивачем та відповідачем був укладений договір про відкриття кредитної лінії №81/11, відповідно до якого, банк (позивач) відкриває відповідачу (позичальнику) відновлювальну кредитну лінію та на підставі додаткових угод до цього договору частинами (траншами) надає позичальнику кредит; • ліміт кредитної лінії (граничний розмір кредиту) становить 390 000 000,00 грн.; розмір процентів за користування кредитними коштами становить 19,5% (п.п. 1.3., 2.1.); • строк дії кредитної лінії закінчується 20.07.2012; • матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором, а саме: меморіальний ордер №179368 від 25.07.2011 на суму 200 000 000,00 грн., меморіальний ордер №20750 від 26.07.2011 на суму 183 000 000,00 грн., меморіальний ордер №77310 від 10.10.2011 на суму 7 000 000,00 грн.; • пунктом 11.1. договору оренди передбачено, що за прострочення повернення кредиту чи його частин та/або сплати процентів позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня; • відповідач (позичальник) не вчинив жодних дій по поверненню позивачу (банку) кредиту, а також зі сплати процентів за користування кредитом, що підтверджується первинними документами, а саме: виписками по особовим рахункам відповідача за період з 25.07.2011 по 14.09.202, з 07.08.2012 по 14.09.2012; • матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом у сумі 390 000 000,00 грн., заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 2 909 016,39 грн., а також нарахована позивачем пеня за кредитом у сумі 8 950 819,67 грн., та пеня за прострочення сплати процентів у сумі 29 039,07 грн., дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача вказаних сум.
Як вбачається з касаційної скарги, скаржник не заперечує проти наявності в нього заборгованості, стягнутої судовими рішеннями у даній справі; водночас, однією з підстав, наведених скаржником в обґрунтування касаційної скарги, є той факт, що як стверджує скаржник, судами попередніх інстанцій не враховано того, що в забезпечення виконання відповідачем (позичальником) своїх зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем був укладений договір застави майнових прав №502/11 від 22.07.2012, відповідно до якого відповідач передав в заставу позивачу майнові права за договорами поставки вугілля №02-09/1-ЕН та №02-11/3-ЕН від 09.06.2011, а відтак, як зазначає скаржник, й заборгованість яка в нього існує перед позивачем за кредитним договором мала б погашатися (стягуватися) за рахунок забезпечувальних зобов'язань (договору про передачу у заставу майнових прав за договорами поставки вугілля), а не шляхом стягнення грошових коштів.
Стосовно таких доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Аналогічні приписи містяться і в ст.ст. 572, 589 ЦК України.
Отже, всі вищенаведені норми закріплюють саме право заставодержателя, а не обов'язок, задовольняти свої вимоги за забезпеченим заставою зобов'язанням, саме за рахунок застави, а не в іншому порядку, як у даному випадку - за рахунок безпосереднього стягнення з боржника грошових коштів; а відтак, звернення банку саме з таким позовом та задоволення судовими інстанціями цього позову, знаходиться в правовій площині і не свідчить про порушення судовими інстанціями ані норм матеріального права, ані норм процесуального права.
Крім того, скаржник посилається в касаційній скарзі на порушення судами приписів ст. 79 ГПК України, що полягає в не зупиненні судом першої інстанції провадження у даній справі, до розгляду господарським судом міста Києва справи №5011-35/15518-2012 про визнання договору про відкриття кредитної лінії №81/11 недійсним.
В той же час, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, зупинення провадження в порядку ст. 79 ГПК України є не обов'язком, а правом суду.
Крім того, згідно з п. 3.16. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 №18 відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Отже, здійснюючи розгляд даної справи про стягнення заборгованості за конкретним договором про відкриття кредитної лінії, суд перевіряє правомірність (законність) такого договору, а відтак, відсутні підстави стверджувати про неможливість розгляду справи, предметом якої стягнення заборгованості за кредитним договором до розгляду справи, предметом якої є визнання недійсним такого договору або ж про те, що у вказаній справі суд може встановити обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі їх повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про задоволення позову.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування судових рішень у даній справі колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 21.11.2012 у справі №5011-71/13110-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді Т.Л. Барицька
В.І. Картере