25 липня 2013 року Справа № 924/34/13-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіДерепи В.І.
суддів :Бондар С.В. Грека Б.М., - (доповідача у справі)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 11.06.13
у справі№924/34/13-г
господарського судуХмельницької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Шепетівкагаз"
простягнення суми
за участю представників від:
позивачаЄршова С.В. (дов. від 22.03.13)
відповідачане з'явилися, були належно повідомлені
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Шепетівкагаз" 102 381,02 грн., а саме: 71 020,62 грн. інфляційних, 16 856,65 грн. 3% річних, 14 503,75 грн. пені, у зв'язку з порушенням умов договору від 31.01.11 №14/118/11 купівлі-продажу природного газу.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.02.13 (головуючий-суддя Олійник Ю.П.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.13 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Савченко Г.І., судді: Грязнов В.В., Мельник О.В.) позов задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50% до 7251,88 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволено. Судові акти попередніх інстанцій у частині зменшення пені на 50% мотивовані правом наданим п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.
Не погоджуючись із судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України зі скаргою, в якій просить скасувати судові акти в частині зменшення пені. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст.549-552 ЦК України, ст.233 ГК України) та процесуального права (ст.ст.42-43, 83-84 ГПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.11 №14/118/11 сторони уклали договір №14/118/11 та додатки до нього (договір) купівлі-продажу природного газу за регульованим тарифом для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця (відповідача), а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених п.5.1 договору, він зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Як встановлено п.9.1, договір набирає чинності з 01.01.11 та укладається на строк до 31.12.11, а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Позивачем виконані зобов'язання щодо передачі відповідачу природного газу на суму 6 167 016,05 грн., що підтверджується підписаними відповідачем актами приймання-передачі природного газу від 31.01.11, 28.02.11, 31.03.11, 30.04.11., 30.09.11, 31.10.11, 30.11.11, 31.12.11, 31.01.12, 29.02.12, 31.03.12. Проте, відповідачем зобов'язання щодо проведення розрахунку виконані з допущенням прострочення, що і стало підставою для звернення із позовом.
Зменшуючи пеню на 50%, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач погасив суму основної заборгованості на час звернення позивача до суду, зважаючи на те, що розмір заявленої пені є неспіврозмірно значним, зважаючи на заявлені позовні вимоги, а також заявлені поряд із цим вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних, тож судами реалізовано своє право, враховуючи диспозитивність п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.
Скаржник не оскаржує судові акти у частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних, тому в цій частині вони не перевіряються судом касаційної інстанції. Скарга стосується правомірності зменшення судами пені на 50%. При цьому скаржник вказує на те, що судами безпідставно використано такі свої права, оскільки невірно оцінені обставини щодо матеріального становища боржника, як виняткові.
Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне підтримати правову позицію суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Судом апеляційної інстанції вірно застосовані положення вищевказаних правових норм, правомірно враховано, що відповідачем не надано господарському суду доказів, які повністю спростовували б вимоги позивача та не надано доказів належного виконання зобов'язань по договору від 31.01.11 №14/118/11 що одночасно є підставою для зменшення суми пені, але лише на 50%.
Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру фінансових санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих доказів суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність використання такого права суду, через що колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок правомірним. Касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а постанова апеляційної інстанції має бути залишеною без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.13 у справі №924/34/13-г залишити без змін.
Головуючий - суддя В. І. Дерепа
Судді С. В. Бондар
Б. М. Грек