24 липня 2013 року Справа № 5011-3/5552-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)
суддівГубенко Н.М., Іванової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська"
на рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 26.06.2012 Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013
у справі№ 5011-3/5552-2012
господарського судуміста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Акціонерне товариство "Біофарм"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська"
простягнення 66 463,38 грн.
за участю представників сторін:
позивача: повідомлений, але не з'явився;
відповідача: повідомлений, але не з'явився;
Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.07.2013 № 02-05/608 для розгляду касаційної скарги у справі №5011-3/5552-2012, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 24.07.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Губенко Н.М., Іванова Л.Б.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2012 у справі № 5011-3/5552-2012 (суддя Сівакова В.В.) позов задоволено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Федорчук Р.В., судді - Майданевич А.Г., Лобань О.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2012 у справі № 5011-3/5552-2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ТОВ "Агрофірма "Вільхівська" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.
Між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) 14.07.2011 укладено договір поставки товарів №228, за умовами якого Постачальник взяв на себе зобов'язання поставити Покупцю ветеринарні препарати та інші товари (продукція), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 3.3. договору право власності і ризику переходять до Покупця з моменту передачі йому продукції Постачальником. Продукція вважається переданою Постачальником та прийнятою Покупцем за кількістю і якістю з моменту підписання сторонами накладних (на підставі довіреності Покупця).
Згідно з п. 4.1. договору розрахунки за поставлену продукцію та послуги здійснюються Покупцем на підставі рахунків Постачальника протягом 14 календарних днів після отримання продукції, або передплатою.
Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку продукції відповідачу на загальну суму 80 315,28 грн. Факт передачі позивачем та отримання відповідачем продукції підтверджується складеними належним чином, підписаними обома сторонами видатковими накладними та довіреностями.
Однак, як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленої продукції, в результаті чого у ТОВ "Агрофірма "Вільхівська" виникла заборгованість в сумі 61 070,28 грн.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, матеріалами справи доведено наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем по спірному договору за поставлену продукцію, то позовна вимога про стягнення суми основного боргу є такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача 3% річних, а також суми інфляційних втрат та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшли висновку про задоволення таких вимог.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 5.4. договору сторонами передбачено, що за несвоєчасну оплату за поставлену продукцію Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення невиконаного грошового зобов'язання.
Беручи до уваги вказане вище, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, перевіривши правильність здійснення позивачем нарахувань, дійшов мотивованого висновку про підтвердження матеріалами справи факту порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленої продукції, що є підставою для стягнення з останнього пені на підставах і в порядку, передбачених законодавством України та умовами договору.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд апеляційної інстанції мотивовано та вірно відхилив посилання відповідача щодо поставки позивачем товару неналежної якості, як підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки судове рішення у справі №5023/4574/12 Господарського суду Харківської області, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Агрофірма "Вільхівська" до ТОВ "Акціонерне товариство "Біофарм" про стягнення збитків, які були понесені внаслідок поставки неякісного товару, у зв'язку з тим, що ТОВ "Агрофірма "Вільхівська" не доведено неякісність поставлених ТОВ "Акціонерне товариство "Біофарм" ветеринарних препаратів.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).
Що стосується посилання скаржника, що апеляційним господарським судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні його (відповідача та скаржника за апеляційною скаргою) клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення спору у справі № 922/1982/13 Господарського суду Харківської області за позовом ТОВ "Агрофірма "Вільхівська" до ТОВ "Акціонерне товариство "Біофарм" про визнання договору поставки товарів від 14.07.2011 недійсним, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до п. 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій ґрунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК може з урахуванням обставин конкретної справи бути підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є визнання договору недійсним, на підставі якого заявлена вимога про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення або відмову в зупиненні провадження у справі, суд має враховувати обставини конкретної справи.
Апеляційний господарський суд, відмовляючи відповідачу в задоволенні його клопотання, врахувавши матеріали справи в їх сукупності та дослідивши обставини справи дійшов висновку, що розгляд Господарським судом Харківської області справи №922/1982/13 не перешкоджає розгляду даної справи.
Інші доводи ТОВ "Агрофірма "Вільхівська", викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2013 у справі № 5011-3/5552-2012 - без змін.
Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА
Судді Н.М. ГУБЕНКО
Л.Б. ІВАНОВА