Головуючий у 1 інстанції Перевєрзєв М.М.
Доповідач Соломаха Л.І.
Категорія 5
23 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.
при секретарі Біляєві М.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
прокурора Голубничої О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в свої інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, до ОСОБА_3 (третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Макіївської міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю «Ремжитлобуд») про вселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування квартирою шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення з апеляційною скаргою відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 квітня 2013 року, -
20 січня 2011 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання її та дитини членами сім'ї відповідача, вселення в квартиру, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою.
Зазначала, що з 26 липня 2002 року по 31 березня 2010 року вона перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час шлюбу 13 вересня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу вони купили квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано на ім'я ОСОБА_3
Після придбання квартири вона, відповідач, дитина вселилися у зазначене житлове приміщення, були в ній зареєстровані та спільно, однією сім'єю в ній проживали.
Посилаючись на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, вона та донька ОСОБА_5 відповідно до закону є членами сім'ї ОСОБА_3, що 07 вересня 2010 року відповідач без погодження з нею замінив замки на вхідних дверях квартири, відмовився надати їй ключі від нових замків, не пускає її та дитину в квартиру, чим створив перешкоди їй та дитині в користуванні квартирою, просила на підставі ст. 64, ст. 156 ЖК України:
- визнати її та дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, членами сім'ї відповідача ОСОБА_3;
- вселити її та дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в належну відповідачу на праві власності квартиру АДРЕСА_1;
- зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй та дитині ОСОБА_5 перешкоди в користуванні цією квартирою, зобов'язати передати їй ключі від замків, встановлених на вхідних дверях квартири (а.с. 5-8).
ОСОБА_3 24 лютого 2011 року звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Ремжитлобуд» зняти її з реєстрації в цій квартирі (а.с. 27-28 т. 1).
Ухвалою Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання її та неповнолітньої дочки ОСОБА_5 членами сім'ї ОСОБА_3 на підставі п. 5 частини 1 ст. 207 ЦПК України за заявою позивача ОСОБА_1 залишені без розгляду (а.с. 169 т. 1).
Ухвалою Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою, на підставі п. 3 частини 1 ст. 207 ЦПК України у зв'язку з повторною неявкою позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судове засідання без поважних причин залишені без розгляду (а.с. 170 т. 1).
Заочним рішенням Кіровського районного суду міста Макіївки Донецької області від 14 червня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, вселені в квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити їм перешкоди у користуванні цією квартирою (а.с. 175-178 т. 1).
Ухвалою Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 листопада 2012 року за заявою відповідача за основним позовом ОСОБА_3 заочне рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 червня 2012 року скасовано (а.с. 37-38 т. 2).
07 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про позбавлення її права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення.
Зазначав, що під час шлюбу з ОСОБА_1 вони на підставі договору купівлі-продажу придбали спірну квартиру. Для придбання квартири за програмою молодіжного кредитування за кредитним договором з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» від 13 вересня 2005 року він отримав 46 000 грн. і на теперішній час квартира перебуває в іпотеці банку. Грошові зобов'язання перед банком на теперішній час не виконані і він продовжує сплачувати щомісячні платежі за кредитом.
Посилаючись на те, що:
- спірна квартира придбана не за сумісні кошти, а за кредитні кошти, тобто не є спільною сумісною власністю подружжя;
- банк дозволу на відчуження квартири не давав і в разі його неплатоспроможності, як боржника, матиме право звернути стягнення на заставлену квартиру для погашення заборгованості за кредитом;
- як дружина, незалежно від припинення шлюбу, ОСОБА_1 відповідно до ст. 65 СК України має рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого під час шлюбу майна, розірвання шлюбу не звільняє її від зобов'язань за кредитом;
- як член сім'ї власника квартири ОСОБА_1, ОСОБА_1 відповідно до ст. 10, ст. 151 ЖК України зобов'язана брати участь у витратах по утриманню квартири, проведенню її ремонту, сплаті житлово-комунальних послуг;
- з моменту розірвання шлюбу по теперішній час ОСОБА_1 недбайливо ставиться до житлового приміщення, де постійно мешкає, протягом останніх трьох років свідомо ухиляється від сплати послуг за користування житлом, не приймає участі в погашенні кредиту за житло, грубо порушує правила співжиття - систематично руйнує і псує житлове приміщення, ініціює конфлікти і сварки з сусідами, робить неможливим для інших проживання з нею в одному будинку, внаслідок чого він та сусіди неодноразово зверталися до правоохоронних органів
на підставі ст. 156, ст. 157, ст. 116 ЖК України просив позбавити ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення (а.с. 41-44 т. 2).
Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення в належне відповідачу на праві власності житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користування спірною квартирою відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення відмовлено (а.с. 221-228 т. 2).
На зазначене судове рішення відповідачем за основним позовом ОСОБА_3 подана апеляційна скарга. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 про позбавлення її права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його зустрічних позовних вимог.
Зазначає, що висновок суду про недоведеність ним позовних вимог є необґрунтованим. Ним надано достатньо доказів того що ОСОБА_1 систематично псувала жиле приміщення та порушувала правила співжиття, чим робила неможливим проживання із нею в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися без результатними (а.с. 235-244 т. 2).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач за основним позовом ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 07 жовтня 2011 року (а.с. 8 т. 2), доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Позивач за основним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 12 вересня 2012 року (а.с. 62 т. 2), прокурор Голубнича О.О., яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, 2006 року народження, проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представники третіх осіб - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Макіївської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Ремжитлобуд» у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення їм 17 липня 2013 року повісток про явку до суду 23 липня 2013 року (форма № 119) (а.с. 284-285 т. 2), причини неявки у судове засідання не повідомили і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вони не з'явилися у судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача за основним позовом ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, позивача за основним позовом ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, думку прокурора, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача за основним позовом ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення з наступних підстав:
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 26 липня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 206 т. 2), який було розірвано заочним рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 23 грудня 2008 року, яке набрало законної сили (а.с. 208-209 т. 2). Розірвання шлюбу зареєстровано в міському відділі реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції Донецької області 31 березня 2010 року, актовий запис в Книзі реєстрації розірвань шлюбів № 102 (а.с. 33 т. 1).
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_5, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 34 т. 1).
Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року ОСОБА_3 придбав у власність квартиру, розташовану в АДРЕСА_1. Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 60 600,00 грн. (а.с. 29 т. 1). Право власності на нерухоме майно за цим правочином зареєстровано за ОСОБА_3 12 жовтня 2005 року комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївка» за реєстраційним номером 10963314, номер запису 54026 в книзі 308 (а.с. 35 т. 1).
Житловий будинок АДРЕСА_1, у якому розташована спірна квартира, відноситься до державного житлового фонду, перебуває у віданні Макіївської міської ради та знаходиться на балансі товариства з обмеженою відповідальністю «Ремжитлобуд».
Згідно довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Ремжитлобуд» від 13 грудня 2010 року на квартиру АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року, квартира є двокімнатною, загальна площа квартири 44,60 кв.м., житлова - 28,6 кв.м. У квартирі з 24 січня 2006 року зареєстровані ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_1, з ІНФОРМАЦІЯ_1 - їх донька ОСОБА_5 (а.с. 11 т. 1).
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Відмовляючи позивачу за основним позовом ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про вселення в квартиру, зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні 09 квітня 2013 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заявили, що вони не наполягають на задоволенні їх вимог щодо вселення в належне відповідачу на праві власності житлове приміщення, покладення на ОСОБА_3 зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, оскільки позивачка проживає у спірній квартирі, зі сторони відповідача відсутні наміри щодо її виселення та інших перешкод у проживанні не чиниться. Позивачка має намір вирішити питання щодо власності на квартиру у добровільному порядку. Відповідач ОСОБА_3 визнав наведені обставини та стверджував, що він не чинить ніяких перешкод у проживанні ОСОБА_1 у квартирі. За захистом свого права щодо її вселення в житлове приміщення в порушення установленого законом порядку він до суду не звертався. Таким чином, з цього приводу між сторонами відсутній спір, тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відмовляючи відповідачу за основним позовом ОСОБА_3 у задоволенні зустрічних позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 права користування квартирою шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не довів об'єктивними, беззаперечними доказами те, що ОСОБА_1 систематично псувала жиле приміщення та порушувала правила співжиття, чим зробила неможливим для інших проживання із нею в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, тому відсутні законні підстави для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення в квартиру, зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою сторонами не оскаржується.
Рішення суду оскаржується лише відповідачем за основним позовом ОСОБА_3 та лише в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 права користування квартирою шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення.
Враховуючи зазначене, апеляційним судом перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_1 права користування квартирою шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення цим вимогам закону не відповідає. До висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення її права користування квартирою шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення через їх недоведеність суд першої інстанції дійшов порушивши норми матеріального права, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Відповідно до частини 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, ОСОБА_3 як підставу позову зазначив ст. 157, ст. 116 ЖК України, а саме, ті обставини, що вона систематично порушує правила співжиття і робить неможливим проживання з нею інших осіб, антигромадська поведінка ОСОБА_1 є триваючою, до неї застосовувалися заходи попередження органами внутрішніх справ. Крім того, як підставу позову, ОСОБА_3 зазначав, що спірна квартира є предметом іпотеки, що ОСОБА_1 відмовляється від участі в утриманні квартири, від виконання зобов'язань за кредитним договором та зобов'язань по оплаті житлово-комунальних послуг (а.с. 41-44).
Відповідно до частини 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 157 ЖК України, на яку посилався ОСОБА_3 як на підставу позову, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до частини 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відмовляючи за недоведеністю у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_1 на підставі ст. 157, ст. 116 ЖК України права користування квартирою шляхом її виселення без надання йому іншого жилого приміщення, суд першої інстанції не врахував, що вимоги ст. 157, ст. 116 ЖК України на правовідносини, що виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не розповсюджуються.
З матеріалів справи встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 26 липня 2002 року та шлюб між ними був розірваний рішенням суду від 23 грудня 2008 року. Спірна квартира була придбана на ім'я ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року, тобто під час шлюбу.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таке інше договором купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року не встановлено.
Відповідач за основним позовом ОСОБА_3 визнає, що договір купівлі-продажу від 13 вересня 2005 року ним був укладений за згодою ОСОБА_1, яка разом з ним з'являлася до нотаріальної контори та подавала нотаріусу заяву про надання згоди на купівлю спірної квартири.
Виходячи з вимог ст. 60 СК України, частини 3 ст. 368 ЦК України спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 383 ЦК України, ст. 150 ЖК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Враховуючи зазначене, позивач за основним позовом ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 і відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 319, ст. 321 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і не може бути протиправно позбавлена цього права.
Вимоги ст. 157, ст. 116 ЖК України на власника (співвласника) квартири не розповсюджуються, вони розповсюджуються лише на членів сім'ї власника квартири, які не є співвласниками житлового приміщення, з якого підлягають виселенню.
Враховуючи що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_1 права користування квартирою шляхом виселення із спірного житлового приміщення на підставі ст. 157, ст. 116 ЖК України не ґрунтуються на законі, суд першої інстанції безпідставно досліджував доведеність обставин, які передбачені ст. 116 ЖК України, для виселення ОСОБА_1 із спірного житлового приміщення.
Не виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору, який був укладений 13 вересня 2005 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 під час його шлюбу з ОСОБА_1, зобов'язань по оплаті житлово-комунальних послуг, на які посилається ОСОБА_3 в зустрічному позові, як на підстави виселення ОСОБА_1 із спірної квартири, не є такими, що передбачені законом.
Відповідно до частини 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм ст. 157, ст. 116 ЖК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Доводи апеляційної скарги відповідача за основним позовом ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції норм матеріального права є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги щодо доведеності зустрічних позовних вимог не ґрунтуються на законі.
Враховуючи зазначене, рішення суду про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_1 права користування квартирою шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення за їх недоведеністю підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення також про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, але через їх необґрунтованість.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
Апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 09 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення скасувати та ухвалити в цій частині нове.
Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 про позбавлення її права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Т.І. Биліна