Справа № 645/1288/13-ц
Провадження № 2/645/985/13
іменем України
12 липня 2013 р. м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Федорової О.В.,
при секретарі судового засідання Ляховій І.Ю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Харківської міської ради,
третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2
про визнання права власності, -
та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про визнання права власності,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача - Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, в якій, з урахуванням уточнень, прийнятих судом до розгляду, просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті її батька - ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5, на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 655 кв.м. в АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що її батько склав за життя заповіт, за яким належну йому половину будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, заповів ОСОБА_1. Вказаний житловий будинок з надвірними будівлями був побудований батьками позивачки за час перебування у шлюбі. Разом з цим, батько позивачки за життя не отримав свідоцтво про право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку з надвірними будівлями, у зв'язку з чим позивачка не змогла отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом, проте спадщину прийняла, оскільки подала в Дванадцяту Харківську нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини після смерті батька в порядку ст.. 549 ЦК УРСР (1963 року).
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 18.03.2013 року за вхідним № 6901, Харківська міська рада зазначила, що за довідкою КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 23-06959 від 30.03.2012 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано на ім'я: ОСОБА_4 - 1/2 частина за договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого 4-ю Харківською державною нотаріальною конторою 11.04.1950 року реєстраційний № 2579 та ОСОБА_2 - 1/2 частина згідно з свідоцтвом про право на спадщину, виданим 12-ю Харківською державною нотаріальною конторою 15.08.2003 року № 1-582. Позивач вважає, що будинок, побудований її батьками у 1952 році, належав їм на праві спільної сумісної власності. У зв'язку з тим, що батько позивача не зареєстрував своє право власності на будинок, у позивача виникла необхідність встановлення права власності на частину заповіданого будинку у судовому порядку. Відповідач просив суд прийняти рішення на підставі наявних у справі матеріалів та розглянути справу без участі представника Харківської міської ради.
Третя особа з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1, в якій з урахуванням уточнень, прийнятих судом до розгляду, просила суд визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за її матір'ю ОСОБА_4 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого 4-ю Харківською державною нотаріальною конторою 11.04.1950 року (реєстраційний № 2579). 20 грудня 1950 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, після чого їй було привласнено прізвище ОСОБА_3. Від цього шлюбу народилася донька - ОСОБА_5 (після укладення шлюбу ОСОБА_1). За життя мати ОСОБА_2 у 1975 році склала заповіт, яким заповідала їй 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 На іншу половину будинку був складений заповіт її чоловіком - ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_3. Третя особа з самостійними вимогами вважає, що у зв'язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_7 була непрацездатною, оскільки за віком їй виповнилось 71 рік, тому відповідно до ст.. 535 ЦК УРСР (1963 року) вона мала право на обов'язкову частку в спадщині після смерті свого чоловіка. При цьому, ОСОБА_2 наголошує, що обов'язкова частка її матері мала бути більшою, ніж 2/3 частини, та повинна була дорівнювати розміру частки, яку б вона успадкувала за законом у разі відсутності заповіту, оскільки з Акту прийомки індивідуального домоволодіння, що міститься в інвентаризаційній справі БТІ, вбачається, що будівництво спірного житлового будинку розпочалося в червні 1949 року (за два роки до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3.) і закінчено 28.08.1952 року. Тому, ОСОБА_2 вважає, що половина домоволодіння була забудована її матір'ю за свої особисті кошти, і тому вона має право на збільшення обов'язкової частки до 1/4 частини, яку її мати прийняла відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року), оскільки постійно проживала разом зі своїм чоловіком.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та третьої особи з самостійними вимогами, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору та її представника, допитавши свідків, суд встановив наступне.
У відповідності до договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 11 квітня 1950 року ОСОБА_4 Виконкомом районної Ради депутатів трудящих було відведено ділянку комунальної землі площею 600 кв. метрів по АДРЕСА_1 під індивідуальне будівництво житлового будинку. Вказаний договір посвідчений 4-ю Харківською державною нотаріальною конторою 11.04.1950 року, реєстраційний № 2579.
20 грудня 1951 року ОСОБА_4 було укладено шлюб з ОСОБА_3, актовий запис № 1469. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 привласнено прізвище ОСОБА_3.
Від шлюбу у подружжя народилася донька - ОСОБА_5 (повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_3). Згідно з повторним свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 укладений шлюб з ОСОБА_9. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 привласнено прізвище ОСОБА_9.
Від першого шлюбу матір позивачки мала доньку - ОСОБА_10 (повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_5). Згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_6, ОСОБА_10 укладений шлюб з ОСОБА_11. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 привласнено прізвище ОСОБА_11.
З матеріалів справи вбачається, що спірне домоволодіння - житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований у 1952 році, що, зокрема підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи № 42513, належним чином засвідчена копія якої надана на запит суду КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» та долучена до матеріалів справи /том І а.с. 122-225/.
Суд критично ставиться до твердження третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2 про те, що половина спірного домоволодіння була збудована її матір'ю за особисті кошти за два роки до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3. Зі змісту Акту прийому індивідуального домоволодіння від 28 серпня 1952 року вбачається, що приймальною комісією Орджонікідзевського району м. Харкова встановлено, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 розпочато в червні 1949 року та закінчено 28.08.1952 року /том І а.с. 158/. Разом з цим, у вказаному Акті та в інших документах інвентаризаційної справи не зазначено які саме будівельні роботи були проведені за період часу з червня 1949 року до 20 грудня 1951 року (дата укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3.).
Разом з цим, суд приймає до уваги те, що договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 був укладений між Виконкомом районної Ради депутатів трудящих та ОСОБА_4 11 квітня 1950 року, що спростовує факт початку будівництва будинку в червні 1949 року, оскільки на той час земельна ділянка під будівництво будинку ще не була відведена ОСОБА_4.
Згідно зі ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2 в обґрунтування вищевказаного твердження не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що половина домоволодіння по АДРЕСА_1 була збудована її матір'ю за особисті кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_3.
З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_7 14 березня 1975 року склала заповіт на користь ОСОБА_2 на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, посвідчений Четвертою Харківською державною нотаріальною конторою, реєстровий № І-3286.
У свою чергу, ОСОБА_3 25 листопада 1980 року склав заповіт на користь ОСОБА_1 на іншу 1/2 частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, посвідчений Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 1-2363.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 (повторне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7).
Після смерті батька позивачка ОСОБА_1 10 вересня 1992 року звернулася до Дванадцятої Харківської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини /том І а.с. 89/. Вказану заяву було прийнято, зареєстровано в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за порядковим № 665 та заведено спадкову справу № 402/1992.
Позивач наголошує, що будинок, побудований її батьками у 1952 році, належав їм на праві спільної сумісної власності. Проте, у зв'язку з тим, що її батько за життя не зареєстрував своє право власності на будинок, виникла необхідність встановлення права власності на заповідану її батьком 1/2 частину будинку в судовому порядку.
ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_7 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8).
Судом встановлено, що після смерті матері, ОСОБА_2 звернулася до Дванадцятої Харківської нотаріальної контори та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 серпня 2003 року, яке зареєстроване в реєстрі за № 1-582 (номер спадкової справи 125/01). Спадкове майно, на яке видане вказане свідоцтво, складається з 1/2 частини жилого будинку з відповідними надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 /том І а.с. 206/.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 16.09.2003 року, а також з інформаційною довідкою Реєстру прав власності на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 15.03.2013 року, ОСОБА_2 належить 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15.08.2003 року (реєстраційний № 1-582).
Третя особа з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2, стверджує, що нотаріально вона не змогла оформити спадщину за законом після смерті матері, оскільки за життя її мати не отримала свідоцтва про право на спадщину за законом (обов'язкову частку) після смерті її чоловіка, та наголошує, що право на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 за її чоловіком ОСОБА_3 також не було зареєстровано, у зв'язку з чим виникла необхідність встановлення права власності на 1/4 частину спірного будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування за законом після смерті матері в судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктами 4, 5 «Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу 2004 року», положення зазначеного кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли до набрання чинності кодексом або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої цього кодексу «Спадкове право» застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.
За змістом пункту 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України (в редакції 1969 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» N 7 від 4 жовтня 1991 року, із змінами від 25 грудня 1992 року та від 25 травня 1998 року, у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах.
Судовим розглядом встановлено, що спірний будинок, було побудовано за час перебування в шлюбі та сумісного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_3, тому він становить їх спільну сумісну власність, з правом кожного з них на це майно, оскільки ст. 28 КпШС України передбачає, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Згідно з ч. 1 ст. 532 ЦК УРСР (1963 року), діючого на момент відкриття спадщини, кожний громадянин міг залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Як вже було зазначено, судом встановлено, що за життя ОСОБА_7 та ОСОБА_3 скористалися своїм правом, наданим їм законом, та склали заповіти: ОСОБА_7 - на ім'я своєї доньки ОСОБА_2 на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями, та ОСОБА_3 - на ім'я своєї доньки ОСОБА_1 на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями.
Судовим розглядом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 (15.07.1992 р.), позивачка ОСОБА_1 10 вересня 1992 року звернулася до Дванадцятої Харківської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
За правилами ст.ст. 548 та 549 ЦК УРСР (1963 року), чинного на час відкриття спадщини, для придбання спадщини необхідним було, щоб спадкоємець її прийняв. Спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній кон торі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Крім того, що позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, вона прийняла спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, оскільки на час відкриття спадщини остання проживала у спірному будинку.
Вказані обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які показали суду, що після смерті батька позивачки, вона разом із своєю родиною проживала в будинку АДРЕСА_1 до 1994 року.
Разом з цим, судом встановлено, що на момент смерті батька позивачки ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_7 була непрацездатною, оскільки за віком перебувала на пенсійному забезпеченні, що підтверджується пенсійним посвідченням, копія якого міститься в матеріалах справи /том І а.с. 52/.
У відповідності до ст.. 535 ЦК УРСР (1963 року), неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка).
Сторонами у справі не заперечується той факт, що на момент смерті чоловіка, ОСОБА_7 проживала у спірному будинку, тому суд погоджується з твердженням третьої особи з самостійними вимогами - ОСОБА_2, що її матір - ОСОБА_7 фактично вступила в управління та володіння майном - обов'язковою часткою спірного житлового будинку з надвірними будівлями, після смерті чоловіка.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_7 успадкувала, незалежно від змісту заповіту, складеного її чоловіком за життя, не менше двох третин частки, яка належала б їй при спадкоємстві за законом, а саме 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями.
З урахуванням викладеного, після смерті ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_7 крім 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями, заповіданої останньою за життя своїй донці ОСОБА_2, відкрилася спадщина за законом на 1/6 частину вказаного житлового будинку з надвірними будівлями.
Згідно зі ст. 537 ЦК УРСР (1963 року) частина майна, що залишилась не заповіданою, ділиться між спадкоємцями за законом, в число цих спадкоємців входять і ті спадкоємці, яким інша частина майна була залишена за заповітом.
З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_2 звернулася до Дванадцятої Харківської нотаріальної контори та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 серпня 2003 року на 1/2 частину спірного жилого будинку з надвірними будівлями на підставі заповіту, посвідченого Четвертою Харківською державною нотаріальною конторою 14.03.1975 року по реєстру № І-32886.
У відповідності до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Таким чином, на момент смерті ОСОБА_7 спадкоємцями першої черги за законом, щодо успадкованої останньою після смерті чоловіка обов'язкової частки - 1/6 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями, були її дві рідних доньки: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та мали отримати, відповідно, по 1/12 частині спірного житлового будинку з надвірними будівлями.
Судовим розглядом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_7, ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_1 не були зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Показання свідків, допитаних в судовому засіданні, з метою з'ясування питання щодо фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_7, містять суттєві суперечності.
Так, свідки з боку позивача надали наступні пояснення:
- свідок ОСОБА_12, яка знаходиться в дружніх стосунках з позивачкою, та яка до 2009 року проживала неподалік будинку АДРЕСА_1, а саме: по АДРЕСА_3, показала суду, що після смерті ОСОБА_7 в спірному будинку періодично з'являлася позивачка та її чоловік, проте ОСОБА_2 вона за цей період жодного разу в спірному будинку не бачила;
- свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які проживають по сусідству із спірним будинком, а саме за адресою: АДРЕСА_2, пояснили суду, що після смерті ОСОБА_7 в половині спірного будинку оселилася донька ОСОБА_2, проте ОСОБА_2 вони в будинку жодного разу не бачили, та наголосили, що в іншій половині будинку періодично з'являлася позивачка та її чоловік;
- свідок ОСОБА_15, який є сином позивачки, пояснив суду, що після смерті бабусі в половині спірного будинку оселилася донька та онука ОСОБА_2, та постійно там проживали, сама ОСОБА_2 там не проживала. В іншу половину будинку постійно навідувалися його батьки, які постійно там не проживали, проте систематично піклувалися станом будинку;
- свідок ОСОБА_16, який проживає по сусідству із спірним будинком, а саме за адресою: АДРЕСА_4, пояснив суду, що після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в спірному будинку постійно не проживали, проте з'являлися в будинку періодично;
- свідок ОСОБА_17, яка проживає по сусідству із спірним будинком, а саме за адресою: АДРЕСА_5, наголосила, що після смерті ОСОБА_7 постійно в спірному будинку ніхто не проживав, проте з'являлася позивачка та її чоловік. ОСОБА_2 з моменту смерті ОСОБА_7 свідок в будинку жодного разу не бачила.
Свідки з боку третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору надали протилежні пояснення:
- свідок ОСОБА_8, яка знаходиться в дружніх стосунках з ОСОБА_2, пояснила суду, що приходила до останньої з періодичністю 2-3 рази на місяць до будинку АДРЕСА_1 з 2000 року по 2005 рік, та була впевнена, що ОСОБА_2 проживає в цьому будинку постійно. Позивачку ОСОБА_1 ніколи не бачила;
- свідок ОСОБА_18, яка є донькою ОСОБА_2, показала суду, що після смерті бабусі, в жовтні-листопаді 2000 року ОСОБА_2 з родиною переїхала до спірного будинку та мешкала там до 2006 року у всьому будинку, а не в його половині. Позивачку ОСОБА_1 свідок бачила один раз на похороні бабусі, в спірному будинку вона не з'являлася та не проживала. Всі витрати на утримання будинку після смерті бабусі несла ОСОБА_2;
- свідок ОСОБА_19, яка знаходиться в дружніх стосунках з ОСОБА_2, пояснила суду, що ОСОБА_2 за три роки до смерті матері переїхала до спірного будинку з чоловіком та проживає там до цього часу. Позивачку ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_7 свідок в будинку жодного разу не бачила та наголосила, що ОСОБА_1 після одруження в спірному будинку ніколи не проживала;
- свідок ОСОБА_20, яка проживає по сусідству із спірним будинком, а саме за адресою: АДРЕСА_6, пояснила суду, що після смерті ОСОБА_7 ОСОБА_2 відразу переїхала до спірного будинку та проживала там до 2004 року, після чого в цей будинок переїхала донька ОСОБА_2. ОСОБА_1 свідок не знає та ніколи в цьому будинку не бачила.
Суд критично ставиться до показань як свідків з боку позивача, які стверджували, що після смерті ОСОБА_7 в спірному будинку вони жодного разу не бачили ОСОБА_2, так і до показань свідків з боку третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, які стверджували, що після смерті ОСОБА_7 в спірному будинку вони жодного разу не бачили ОСОБА_1, оскільки ці свідки перебувають у дружніх відносинах з позивачем та третьою особою, відповідно, і суду зрозуміло їх намагання покращити становище вказаних осіб і дати показання на їх користь.
Разом з цим, такі показання свідків спростовуються наданими учасниками процесу доказами, які досліджувались в судовому засіданні, та які, на думку суду, відповідають фактичним обставинам справи.
Так, матеріалами справи встановлено, та не спростовано третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору, що позивачка після смерті свого батька прийняла спадщину, звернувшись до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини із заявою про її прийняття, а також фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, проживаючи у спірному будинку.
Таким чином, позивачка, будучи впевненою, що вона у встановленому законом порядку прийняла 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 за заповітом, складеним за життя її батьком, будучи юридично необізнаною та не знаючи про намір своєї сестри оформити право на спадщину за законом після смерті матері, а саме на обов'язкову частину у спадщині, яка належала ОСОБА_7 після смерті її чоловіка, продовжувала володіти та користуватися 1/2 частиною спірного будинку, у тому числі вищевказаною обов'язковою частиною у спадщині, що належала її матері після смерті чоловіка, що відкрилася після смерті її матері ОСОБА_7.
Разом з цим, як було встановлено судом, третя особа з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2 також вступила в управління та володіння обов'язковою частиною у спадщині, яка відкрилася після смерті її матері, що підтверджується тим, що ОСОБА_2 здійснювала оплату комунальних послуг, зокрема за 2000 рік та наступні роки, про що свідчать надані до матеріалів справи копії квитанцій про оплату, успадкувала правовстановлюючі документи на будинок.
Крім того, згідно відповіді Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 25.06.2013 року (вих.. № 1872/01-16) на заяву ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7, вбачається, що після смерті чоловіка ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7 прийняла спадщину фактично, оформити обов'язкову їй частку у спадковому будинку вона не мала можливості, так як будинок АДРЕСА_1 хоча фактично належав подружжю в рівних частинах, але зареєстрований був на ім'я ОСОБА_7. З цієї ж причини нотаріус, при оформленні спадщини після матері ОСОБА_2 видав їй свідоцтво про право на спадщину лише за заповітом, не оформивши належної їй частки за законом.
За таких обставин, позовні вимоги позивача - ОСОБА_1, а також позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
Суд вважає необхідним визнати за позивачем право власності на 4/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями в порядку спадкування за заповітом після смерті батька позивача. Разом з цим, враховуючи положення ст.. 548 ЦК України 1963 року, за якою прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту відкриття спадщини, суд вважає можливим визнати за позивачем право власності на 1/12 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями, яка фактично була прийнята позивачкою після смерті матері за законом.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За таких обставин, суд визнає за позивачем ОСОБА_1 право власності на 5/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 655 кв.м. в АДРЕСА_1.
В іншій частині позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
За третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 суд вважає необхідним визнати право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 655 кв.м. в АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері.
В іншій частині позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
Судові витрати по сплаті судового збору суд залишає за позивачем та третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору за їх усними заявами.
Керуючись статтями 10, 60, 61, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача - Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на 5/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 655 кв.м. в АДРЕСА_1.
В решті позову відмовити.
Позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про визнання права власності за законом задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на 1/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на земельній ділянці площею 655 кв.м. в АДРЕСА_1.
В решті позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Федорова О.В.