24 березня 2009 р.
№ 17/90
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційне подання заступника прокурора Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2008р.
у справі №17/90 господарського суду Рівненської області
за позовом Закритого акціонерного товариства "Ей-І-Ес Рівнеенерго"
до відповідача Обласного комунального підприємства
"Міжнародний аеропорт Рівне"
про стягнення 162 803,16грн.
за участю представників:
ЗАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" -Ліхоцький А.Л.;
ОКП "Міжнародний аеропорт Рівне" -не з'явилися;
ГПУ - не з'явилися
Закрите акціонерне товариство "Ей-І-Ес Рівнеенерго" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Обласного комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Рівне" 162 803,16грн. заборгованості за спожиту електричну енергію.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за умовами договору від 01.06.2005р. №17 про постачання електричної енергії щодо оплати спожитої з червня 2007р. по серпень 2008р. електричної енергії в установлений договором строк (а.с.2-3).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, відзиву від відповідача не надійшло.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.09.2008р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з ОКП "Міжнародний аеропорт Рівне" на користь ЗАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" стягнуто 162 803,16грн. заборгованості (а.с.87).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- позивач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору від 01.06.2005р. №17 про постачання електричної енергії, а саме не виконав в установлений договором строк зобов'язання з оплати електричної енергії;
- заборгованість за спожиту електричну енергію з червня 2007р. по липень 2008р. становить 162 803,16грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Рівненської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням та просить його скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вимоги касаційного подання мотивовані порушенням норм процесуального права.
Зокрема, заступник прокурора вказує на те, що спірне рішення прийнято без участі Рівненської обласної ради, хоча, відповідач заснований на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області і органом управлінням якого є Рівненська обласна рада (а.с.104-108).
Позивач у справі -ЗАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" у відзиві на касаційне подання, вважаючи його доводи безпідставними, просить рішення господарського суду Рівненської області від 24.08.2008р. залишити без змін (а.с.97-99).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційне подання таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог, судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
01.06.2005р. між сторонами у справі -ОКП "Міжнародний аеропорт "Рівне" та ЗАТ "Ей-І-Ес Рівнеенерго" укладено договір №17, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання здійснювати постачання електричної енергії в обсязі та на умовах, визначених даним договором, а відповідач -оплачувати її вартість в строки, встановлені договором.
Вищевказаним договором визначено, що він укладений на строк до 31 грудня 2005р. та вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде заявлено однією із сторін про відмову від договору або його перегляд (п.10.4 договору).
Судом першої інстанції не встановлено, що даний договір був розірваний сторонами або припинив свою дію внаслідок відмови або звернення з пропозицією про зміну його умов будь-якої із сторін, отже, його умови розповсюджують свою дію на взаємовідносини сторін у спірний період -з червня 2007р. по серпень 2008р.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За умовами укладеного договору позивач взяв на себе зобов'язання здійснювати постачання електричної енергії в обсягах, визначених умовами договору, а відповідач -сплачувати вартість електричної енергії та здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання електричної енергії (п.2.1, 2.2. договору).
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленої йому електричної енергії у період з червня 2007р. по серпень 2008р.
Порядок зняття показників засобів обліку електричної енергії та розрахунків за неї визначений додатком №4 до договору, відповідно до якого після зняття показників засобів обліку відповідач оформляє звіт про використану електроенергію, що надає постачальнику, який виписує рахунок за фактично спожиту електроенергію. При цьому, договором передбачена поетапна оплата електроенергії з кінцевим розрахунком до 20 числа поточного розрахункового періоду.
Розрахунковий період, за умовами договору (п.3 додатку №4 до договору), починається 15 числа кожного місяця і триває до 15 числа наступного місяця, за який проводиться розрахунок вартості відпущеної електроенергії. Договором передбачено, що сума планового платежу розраховується відповідачем самостійно, а у випадку, якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться більшим ніж очікуване, відповідачем здійснюється доплата протягом 5 днів з дати отримання рахунку; в іншому випадку -надлишкові кошти зараховуються в погашення заборгованості із найдавнішим терміном виникнення, а у випадку відсутності її -при здійсненні платежів у наступному розрахунковому періоді.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання в частині здійснення в установлений договором строк оплати за поставлену електроенергію порушив і такий висновок суду є правильним з наступних підстав.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом першої інстанції встановлено, що строки оплати, встановлені сторонами у договорі, відповідачем порушувались, внаслідок чого утворилась заборгованість за спірний період у розмірі 162 803,16грн., яка підтверджується зібраними у справі доказами, у т.ч. звітами відповідача про використану електроенергію, рахунками з відміткою про їх отримання представником відповідача та іншими доказами.
Під час вирішення спору у справі, відповідач не надав доказів, які б спростовували твердження про наявність заборгованості у відповідний період перед позивачем за спожиту електричну енергією, хоча останній знав про розгляд відповідного спору судом. З матеріалів справи вбачається, що відповідач завчасно був повідомлений про час і місце засідання суду, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих листів разом з тим, наданими йому процесуальними правами (брати участь у судових засіданнях, подавати докази тощо) не скористався (а.с.41). Заступник прокурора Рівненської області у касаційному поданні також не оспорює факт наявності у відповідача перед позивачем відповідної заборгованості за спожиту електричну енергію.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заявлених вимог.
Посилання заступника прокурора у касаційному поданні на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у не залучення до участі у справі Рівненської обласної ради хибні.
Так, мотивуючи необхідність залучення вказаної особи до участі у справі, заступник прокурора зазначив про те, що відповідач створений на базі майна комунальної власності .
Однак, відповідно до ст.55 ГК України, суб'єкти господарювання, до яких відносяться і комунальні підприємства за змістом ч.2 цією норми, мають, згідно ч.4 цієї норми, статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та ГК України.
В силу ст.80 ЦК України, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно чч.1,3 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Таким чином, відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і є належним відповідачем у даній справі, у зв'язку з чим посилання на необхідність залучення до участі у справі засновника відповідача безпідставні.
Враховуючи зазначене, підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2008р. у даній справі не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2008р. у справі №17/90 залишити без змін, а касаційне подання заступника прокурора Рівненської області -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.