19 березня 2009 р.
№ 16/138-22/38
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кочерової Н.О.,
суддів
Мамонтової О.М.,
Черкащенка М.М.
розглянувши
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія"
на постанову
від 23.12.2008 року
Львівського апеляційного господарського суду
у справі
№ 16/138-22/38
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія"
до
закритого акціонерного товариства "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1"
про
розірвання договору купівлі-продажу
за участю представників сторін:
від позивача: Кубар Н.А. дов. від 16.03.2009 року
від відповідача: Якубовський Я.Р. дов. № 21 від 17.03.2009 року
У червні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" звернулось до господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №01/1 від 31.01.2006 року та стягнення 137000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що спірний договір вчинений під впливом обману та суперечить вимогам закону.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.07.2007 року позов задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу №1/01 від 31.01.2006 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача 68500 грн. та судові витрати.
Суд мотивував рішення тим, що придбаний позивачем кран має приховані недоліки, які відповідач відмовився усунути, а відтак визнав недійсним договір купівлі-продажу крану №01/1 від 31.01.2006 року та застосував реституцію.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.12.2007 р. зазначене рішення змінене в частині стягнення збитків. Стягнуто з відповідача на користь позивача 137000 грн. збитків. В іншій частині рішення залишене без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та стягуючи 137000 грн. збитків, апеляційний господарський суд виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору відповідач не повідомив позивача про наявність прихованих недоліків крану, тобто правочин укладено під впливом обману, а тому на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України стягнув збитки у подвійному розмірі.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2008 року рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду у даній справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
У постанові зазначено, що задовольняючи позов, суди не з'ясували питання про наявність прихованих недоліків крану, не перевірили чи знав та чи міг знати відповідач про приховані недоліки, а відтак чи вводив відповідач в оману позивача при укладенні договору. Судам також потрібно було встановити склад цивільного правопорушення і перевірити розрахунок суми збитків.
Під час нового розгляду справи, позивач подав до суду заяву від 01.10.2008 року про зміну предмету позову, в якій просив розірвати договір купівлі-продажу №1/01 від 31.01.2006 року та стягнути з відповідача 68500 грн. Змінені позовні вимоги мотивує тим, що згідно договору купівлі-продажу від 31.01.2006 року №1/01 вартість крану ККС-10/32 та грейферу становить 137000 грн.
Позивач вказав, що при підготовці крану до демонтажу виявлені недоліки. Експлуатація крану можлива лише після проведення ремонту, вартість якого становить 80000 грн. і є непропорційною до ціни товару. З посиланням на ч. 2 ст. 678 ЦК України позивач відмовився від договору і вимагає повернення сплаченої суми.
За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 31.10.2008 року (суддя Малєєва О.В.) позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу №01/1 від 31.01.2006 року, укладений сторонами. Стягнуто з відповідача на користь позивача 68500 грн. та судові витрати.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції застосував положення ч. 2 ст. 678 ЦК України і мотивував його тим, що згідно висновку експертизи кран є несправним, вартість його ремонту становить непропорційну суму до ціни, а відтак позивач скористався правом на відмову від договору та повернення сплачених коштів.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 року (судді: Краєвська М.В. - головуючий, Галушко Н.А., Орищин Г.В.) зазначене рішення господарського суду скасовано. Щодо розірвання договору купівлі-продажу №1/01 від 31.01.2006 р. провадження у справі припинено. В задоволенні позову в частині повернення 68500 грн. авансу відмовлено.
Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд вказав, що договір розірвано за згодою сторін на підставі 2.4 договору купівлі-продажу №01/1 від 31.01.2006 року, а відтак відсутній предмет спору. Тому керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України апеляційний господарський суд припинив провадження у справі в частині розірвання договору.
Апеляційний господарський суд з'ясував, що згідно з п.2.5 договору купівлі-продажу №01/1 від 31.01.2006 року в разі розірвання договору з підстав, передбачених п.2.4 договору, гроші, які були оплачені покупцем на момент розірвання договору поверненню не підлягають, а відтак відсутні правові підстави для повернення 68 500 грн. авансу.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив апеляційний господарський суд, 31.01.2006 року відповідач (продавець) та позивач (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 1/01 крану ККС-10/32 та грейферу з електроприводом (далі - Договір).
Згідно п. п. 2.2., 2.3. Договору загальна вартість обладнання становить 137000 грн., з яких 68500 грн. повинні бути сплачені покупцем на момент підписання договору, тобто 31.01.2006 р., а решта суми -після демонтажу обладнання, але не пізніше 28.02.2006 р.
Позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 68500 грн. на підставі платіжного доручення № 184 від 22.02.2006 р. (а.с.199, Том 1).
Пунктом 2.4 договору передбачено, що в разі прострочення покупцем грошового зобов'язання даний договір вважається розірваним за згодою сторін.
Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що Договір є розірваним за згодою сторін з 22.02.2006 р., оскільки в порушення п.2.3 Договору позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 68500 грн. 22.02.2006 р. замість 31.01.2006 р.
Господарський суд апеляційної інстанції вказав, що договірні відносини між сторонами на підставі договору купівлі-продажу № 1/01 від 31.01.2006 р. відсутні, таким чином відсутній і предмету спору. Тому на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припинив провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору.
Разом з тим, апеляційний господарський суд прийшов до помилкового висновку про наявність визначених законом підстав для припинення провадження у справі, з огляду на нижченаведене.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Від предмета спору слід відрізняти предмет позову - певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які перелічені у ст. 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України припинення правовідношення визнано одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Враховуючи те, що позивач подав позов про розірвання договору з моменту укладення, а не з 22.02.2006 року як встановив апеляційний господарський суд припиняючи провадження, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції усунувся від встановлення факту припинення правовідношення з певного моменту, наявність підстав для такого припинення, наявність підстав для захисту права позивача у обраний ним спосіб.
Відтак, апеляційний господарський суд дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у даній справі в частині розірвання договору, ухилившись від вирішення спору по суті відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову є передчасним та не грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, господарський суд не звернув увагу на те, що статтею 611 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 2 ст. 678 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.
За приписами п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, відмова від договору та розірвання договору є різними способами захисту порушеного права.
Проте, задовольняючи позовні вимоги щодо розірвання спірного договору, місцевий господарський суд послався, зокрема, на ст. 678 Цивільного кодексу України, якою передбачено підстави відмови від договору. В той час, як обґрунтованість позовної вимоги саме розірвати спірний договір судом перевірена не була; наявність або відсутність підстав, передбачених ст. 651 Цивільного кодексу України для розірвання договору, не встановлено, у зв'язку з чим не встановлено належним чином також правових підстав для повернення спірної суми.
Викладене свідчить, що суд першої інстанції не встановив обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав та інтересів, не з'ясував підстав даного позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, що призвело до неправильного визначення меж доказування у справі та потягло прийняття незаконного рішення.
Водночас, місцевий господарський суд у якості доказу непропорційних витрат на ремонт крану прийняв довідку ПП "Будтехніка" у якій вказано, що вартість ремонтних робіт крану становитиме орієнтовно 80000 грн., а для визначення точної вартості ремонтних робіт необхідно провести огляд крану. Однак, суд не врахував, що зазначена довідка видана у вересні 2008 року, тобто через 2 роки після укладення Договору та виявлення недоліків. До того ж, в даній довідці не вказаний перелік ремонтних робіт та їх вартість.
Водночас, застосовуючи положення ч. 2 ст. 678 ЦК України суд не звернув увагу на те, що покупець вправі відмовитись від договору у разі наявності недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами.
Втім, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що у 2006 році вартість витрат на усунення недоліків крану становила непропорційну до ціни крану суму.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права.
При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно більш ретельно з'ясувати вимоги позивача, заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 31.10.2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 року у справі № 16/138-22/38 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Головуючий
Н.Кочерова
Судді
О.Мамонтова
М.Черкащенко