19 березня 2009 р.
№ 28/308д/08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
суддів:
Добролюбової Т.В.
Дроботової Т.Б., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги
та касаційного подання
Міністерства транспорту та зв'язку України
Заступника прокурора Запорізької області
на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 11.12.08
у справі
№28/308д/08
за позовом
Запорізького транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України
до
1. Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "БАМ"
про
визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.07
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Плачінда В.І. -за дов. від 09.01.09;
від прокуратури: Рудак О.В. -прокурор ГПУ, посв. №72;
від відповідача 1: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;
від відповідача 2: Савченка В.І. -за дов. від 18.11.08.
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.03.09, у зв'язку з відпусткою судді Гоголь Т.Г., для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Дроботової Т.Б., Швеця В.О.
Запорізьким транспортним прокурором в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України у липні 2008 року заявлений позов до Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області і Товариства з обмеженою відповідальністю "БАМ" про визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.07, укладеного між відповідачами. В обґрунтування позовних вимог, прокурор наголошував на тому, що Запорізький центр льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна за відсутності повноважень, без погодження з Міністерством транспорту та зв'язку України відмовився від права постійного користування земельною ділянкою, котра віднесена до земель транспорту, для подальшої її передачі ТОВ "БАМ" на умовах договору оренди, що у відповідності до вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 10.09.08, ухваленим суддею Яцун О.В., в задоволенні позову відмовив. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 203, 204, 215 Цивільного кодексу України, статей 124, частини 2 статті 149, пунктом 12 Прикінцевих положень Земельного кодексу України.
Запорізький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Хуторного В.М. - головуючого, Кричмаржевського В.А., Яценко О.М., постановою від 11.12.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Міністерство транспорту та зв'язку України залишив без задоволення.
Міністерство транспорту та зв'язку України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову і рішення у справі скасувати, як ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, та задовольнити позовні вимоги. На думку заявника, судами помилково не застосовані приписи статей 19, 21, 67, 72, 84 Земельного кодексу України. Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що передача спірної земельної ділянки іншому господарюючому суб'єкту для розташування оптово-торгівельного складу призводить до зміни її цільового призначення, позаяк ця земельна ділянка надана під аеродром. Разом з цим, скаржник наголошує на тому, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами державної власності повітряного транспорту.
Водночас, судові рішення оскаржені в касаційній інстанції і Заступником прокурора Запорізької області. В касаційному поданні ставиться питання про скасування судових актів у справі, як ухвалених з порушенням приписів статей 19, 20, 21, 67, 72 Земельного кодексу України і статті 317 Цивільного кодексу України, та про задоволення позову. Прокурор вважає, що судом помилково не враховано, що Міністерство транспорту та зв'язку України не надавало згоди Запорізькому Центру льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна на відчуження земельної ділянки з подальшою її передачею ТОВ "БАМ". Без оцінки суду, на думку прокурора, залишився лист від 11.12.07 №5872/08/14-07 Міністерства транспорту та зв'язку України відізвало лист 05.12.07 №5773/40/14-07 про відмову центру льотної підготовки у погодженні на вилучення спірної земельної ділянки. Прокурор вказує на те, що землі центру льотної підготовки, є землями авіаційного транспорту. При цьому, зміна цільового призначення земель за приписами статті 21 Земельного кодексу України, є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "БАМ" отримано відзив на касаційну скаргу та касаційне подання, в якому товариство просить судові рішення у справі залишити без змін, а скаргу і подання -без задоволення.
Від Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області відзиву на касаційну скаргу та касаційне подання судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення учасників судового процесу, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги і касаційного подання, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно Державного акта на право постійного користування землею від 06.07.95 I-ЗП №001120 Запорізькому Центру льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І.Покришкіна (надалі - Центр льотної підготовки) надано у постійне користування 290,3 га землі для створення аеродрому, в тому числі спірна ділянка. Центр льотної підготовки листом від 03.10.07 №139 звернувся до Запорізької районної державної адміністрації, в якому зазначив, що не заперечує проти передачі 4,5 га землі, розташованої на землях Сонячної сільської ради та відмовляється від неї на користь держави. Разом з цим, 17.10.07 з клопотанням до Запорізької районної державної адміністрації звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "БАМ", в якому просило затвердити матеріали погодження місця розташування салону з продажу автомобілів на вказаній земельній ділянці. Центр льотної підготовки листом від 20.11.07 №156 звернувся до Заступника Міністра транспорту та зв'язку України - Голови державної авіаційної адміністрації про передачу цієї земельної ділянки до Сонячної селищної ради. Листом від 05.12.07 №5773/40/14-07 Міністерство транспорту та зв'язку України надало згоду центру льотної підготовки на передачу цієї земельної ділянки ТОВ "БАМ". Разом з цим, 11.12.07 листом №5872/08/14-07 Міністерство транспорту та зв'язку України повідомило Центр льотної підготовки і Запорізьку обласну раду про відмову у погодженні вилучення із користування Центру земельної ділянки площею 4,5 га та її передачу ТОВ "БАМ", при цьому, Міністерство відкликало свого листа від 05.12.07 №5773/40/14-07. Розпорядженням Голови районної державної адміністрації Запорізької області від 28.12.07 №1260 затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ "БАМ" у довгострокову оренду спірної земельної ділянки;; вилучено із постійного користування Центру льотної підготовки цю ділянку та передано її ТОВ "БАМ" в оренду строком на 12 років для будівництва та функціонування салону з продажу автомобілів. Судами попередніх інстанцій також установлено, що на виконання Розпорядження держадміністрації, 28.12.07 Запорізькою районною державною адміністрацією - орендодавцем, укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "БАМ" -орендарем, договір оренди вказаної земельної ділянки. Цей договір нотаріально посвідчено та зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах". Предметом позову у дані справі є вимога Запорізького транспортного прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України про визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.07, укладеного між Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області і Товариством з обмеженою відповідальністю "БАМ". Як на підставу позову прокурор посилався на те, що Запорізький центр льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна за відсутності повноважень, без погодження та згоди Міністерства транспорту та зв'язку України прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, тому вважав, що договір оренди має бути визнаний недійсним з підстав передбачених приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний договір оренди землі укладено без порушень вимог чинного законодавства та на підставі рішення власника, яке не визнане недійсним. Проте, рішення обох судів визнаються передчасними. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно статті 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд зобов'язаний на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановити обставини, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує недійсність угоди, адже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі -невідповідність волі та волевиявлення. Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до статті 326 вказаного Кодексу у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна; від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади; управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. Відповідно до статуту Запорізького центру льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна Центр оснований на державній власності і підпорядкований Міністерству транспорту України. Майно центру є державною власністю та закріплюється за центром на праві повного господарського відання. Згідно з пунктом 4.5 Статуту оренда майна, що належить центру на праві повного господарського віддання, здійснюється відповідно до чинного законодавства. Центр здійснює володіння, користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства України. За приписами статті 136 Господарського кодексу України право господарського віддання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки - це один із видів використання земель на праві користування. Згідно пункту "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Згідно з приписами статті 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади. Питання, яке пов'язане з компетенцією органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо вилучення відповідних категорій земель та їх цільового використання встановлене пунктом 5 статті 149 Земельного кодексу України. Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є визнання її належності до відповідної категорії земель. Статтею 18 Земельного Кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, кожна земельна ділянка належить до певної категорії земель. Категорії земель України мають особливий правовий режим, встановлений як нормами Кодексу, так і іншими нормативно-правовими актами. Проте, судами попередніх інстанцій при розгляді справи не була встановлена категорія землі спірної земельної ділянки, не визначено її правового режиму. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Статтею 20 цього Кодексу унормовано, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а також зміна цільового призначення земель проводиться на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. За загальним правилом, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки приймає сільська, селищна або міська рада, якщо ж земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, то таке рішення приймається районною або обласною державною адміністрацією. При цьому, районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту. Дане рішення приймається за умови подальшого використання цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового й водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Якщо ж зміна цільового призначення розташованої за межами населеного пункту земельної ділянки передбачає використання такої ділянки для інших потреб, районна держадміністрація лише розглядає проектні матеріали, готує свій висновок із цього питання й подає його разом із матеріалами до обласної державної адміністрації. Обласна державна адміністрація розглядає матеріали й приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки. Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів, однак, суди не з'ясували чи уповноважена райдержадміністрація приймати рішення щодо зміни цільового використання земельної ділянки, в даному випадку. Відповідно до пункту 5 статті 93 Земельного кодексу України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними органи. Проте, судами обох інстанцій не встановлено, хто відповідно до правового режиму спірної земельної ділянки реалізує права власника, а відтак і хто може бути законним орендодавцем за договором оренди. Крім того, колегія суддів визнає, що розглядаючи спір про визнання договору недійсним, господарські суди повинні були встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Викладене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки усім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відтак, доводи касаційного подання про порушення судом вимог чинного законодавства частково знайшли своє підтвердження. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуті судові акти цим вимогам повністю не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Запорізької області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11.12.08 у справі №28/308д/08 і рішення господарського суду Запорізької області від 10.09.08 у цій справі скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Запорізької області.
Касаційну скаргу Міністерства транспорту та зв'язку України та касаційне подання Заступника прокурора Запорізької області задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т.Дроботова
В.Швець