18 березня 2009 р.
№ 6-8/196-07-6662
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. -головуючий
Воліка І.М.,
Мележик Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2008 року у справі № 6-8/196-07-6662 Господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Енергоринок", м. Київ до Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго", м. Одеса, про стягнення 104 283 279,89 грн.,
за участі представників сторін:
позивача -Саква Д.Ю. (дов. №01/15-143Д від 05.01.2009)
відповідача -Шаманська К.І. (дов. №8 від 05.01.2009)
- Пономарьов П.О. (дов. №248 від 31.12.2008)
У серпні 2007 року позивач -ДП "Енергоринок" пред'явив у господарському суді позов до відповідача -ВАТ "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" про стягнення 104 283 279,89 грн.
Вказував, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 змінено рішення Господарського суду Одеської області від 11.05.2005 у справі № 27-31/146-03-2842 та постановлено стягнути з ВАТ "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" на користь ДП "Енергоринок" 766 760 595, 27 грн. основного боргу, 129 051 129,48 грн. інфляційних втрат, 59 848 339,32 грн. 3 % річних та 100 000 грн. пені.
Сума інфляційних втрат були стягнута з відповідача за період з квітня 2000 року по січень 2005 року.
Посилаючись на те, що станом на 01.05.2007 підтверджена рішенням суду сума заборгованість ВАТ "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" у повному обсязі не сплачена та складає 762 258 251, 79 грн., позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 104 283 279,89 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2005 по 25.04.2006.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 6 жовтня 2008 року (суддя Демешин О.А.) позов задоволено.
Постановлено стягнути з ВАТ "Енергопостачальна компанія Одесаобленерго" на користь ДП "Енергоринок" 104 283 279, 89 грн інфляційних втрат.
Рішення мотивоване посиланнями на ст.625 ЦК України та прострочення виконання відповідачем підтвердженого рішенням суду грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу електроенергії №427/01 від 14.10.1998.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2008 року (колегія суддів у складі: Журавльов О.О. - головуючий, Тофан В.М., Михайлов М.В.) рішення скасоване, у задоволені позову відмовлено.
Постанова мотивована посиланнями на ст.15 Закону України "Про електроенергетику" та Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996, яким встановлено обмеження відповідальності сторін за договором.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 526, 625 ЦК України та ст.ст. 193, 218, 229 ГК України, просить постанову скасувати та залишити в силі рішення.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення та постанова зазначеним вимогам не відповідають.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 01.01.2005 по 25.04.2006.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на ст. 625 ЦК України та виходив з того, що відповідач всупереч ст.526 ЦК України протягом січня 2005 року -лютого 2006 року не виконав свої договірні зобов'язання, не сплатив позивачу підтверджену рішення суду суму заборгованості та прострочив виконання грошового зобов'язання, що є підставою покладення на нього обов'язку по сплаті інфляційних втрат за вказаний період прострочення.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.08.2007 заборгованість відповідача перед позивачем складає 762 258 251, 79 грн.
На вказану суму заборгованості з січня 2005 року по лютий 2006 року позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 104 283 279, 89 грн.
Суд першої інстанції, перевіривши обґрунтованість наданого позивачем розрахунку, дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому до відшкодування розмірі.
З даним висновком суду першої інстанції у повному обсязі погодитись не можна, оскільки він зроблений без врахування положень п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та ст.214 ЦК УРСР у редакції Закону України від 08.10.99 р. N 1136-XIV.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних у спірний період (з 01.04.2000 по 01.04.2003) було встановлено Законом України від 08.10.1999 р. № 1136-ХІV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР», п.2 розділу ІІ “Прикінцеві положення» якого було встановлено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою комунальних послуг населенням.
Місцевий господарський суд, всупереч вказаним положенням закону не встановив яку частку боргу складає заборгованість населення та залишив поза увагою відсутність у відповідача обов'язку сплатити боргу з урахуванням індексу інфляції в тій частині заборгованість, яка виникла внаслідок несплати населенням спожитої електроенергії.
Розглядаючи справу в апеляційному проваджені, апеляційний господарський суд, посилаючись на ст.15 Закону України "Про електроенергетику" дійшов висновку про скасування рішення та відмову у задоволенні позову на підставі п.19 Договору між членами Оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996 (далі -договір ОРЕ).
Дані висновки апеляційного суду є наслідком неправильного тлумачення норм матеріального права та положень договору ОРЕ.
Відповідно до ст.15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, а також на вітроелектростанціях, незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії (крім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників, для споживання на території здійснення ліцензованої діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України. Оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору. У договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін.
Апеляційним судом встановлено, що позивач та відповідач є сторонами договору між членами Оптового ринку електричної енергії України від 15.11.1996 і укладений між ними договір купівлі-продажу електроенергії № 427/01 від 14.10.1998 має на меті уточнення та доповнення договору ОРЕ.
Пунктом 19.1 договору ОРЕ встановлено, що згідно з п. 19.3, кожна сторона погоджується та визнає, що жодна із сторін не відповідальна перед іншою стороною за збитки, що виникають через порушення цього договору, окрім збитків, які безпосередньо випливають внаслідок такого порушення і які на дату укладання цього договору можна було небезпідставно передбачити як такі, що можуть статися при звичному розвитку подій внаслідок такого порушення.
Пунктом 19.2. передбачено виняток стосовно певних видів втрат.
Так, відповідно до п. 19.3 і окрім тих положень цього договору, які передбачають відшкодування, ні відповідальна сторона, ні її співробітники, працівники чи представники за будь-яких обставин не відповідають по зобов'язаннях перед будь-якою із сторін за: втрачений прибуток, дохід, контракт, ділові контакти; збитки побічного або наслідкового характеру; збитки від заборгованості однієї із Сторін перед іншою, окрім випадків, передбачених в розділі 19.1 та 19.3.
Апеляційний суд, посилаючись на зазначені положення договору ОРЕ та факти встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 у справі №27-31/146-03-2842 помилково ототожнив передбачуваність порушень умов договору та передбачуваність збитків, які є наслідком таких порушень.
Оскаржувана постанова ґрунтується на висновку про неможливість відповідача передбачити порушення умов договору купівлі-продажу електроенергії № 427/01 від 14.10.1998, а саме: прострочення виконання грошового зобов'язання.
Між тим, згідно п.19.1 договору ОРЕ для обмеження відповідальності сторін за порушення умов договору необхідна неможливість передбачити збитки, що завдані таким порушенням.
З огляду на викладене, апеляційному суду належало з'ясувати правову природу інфляційних втрат, як матеріальних збитків та зробити обгрунтований висновок про безпосередність й передбачуваності таких збитків кредитора у разі прострочення боржника.
При цьому, слід враховувати, що інфляційні процеси в економіці держави мають сталий характер та полягають у знеціненні грошових коштів, падінні їх купівельної спроможності.
Крім того, згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Положення ст.625 ЦК України є виключення з загального правила про припинення зобов'язання у зв'язку із неможливістю його виконання, що передбачене ст.607 ЦК України.
З огляду на викладене, та межі перегляду справи в касаційній інстанції, що передбачені ст.1117 ГПК України, колегія суддів вважає, що рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, зокрема, обґрунтованість наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне й обгрунтоване рішення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 -11112, Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 6 жовтня 2008 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 грудня 2008 року у справі № 6-8/196-07-6662 скасувати.
Справу № 6-8/196-07-6662 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області в іншому складі.
Головуючий: Н.Г.Дунаєвська
Судді: І.М. Волік
Н.І. Мележик