17.03.2009 Справа№ 19/96(8/365-07)(18/136-07)-08
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)
суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М.
при секретарі: Геворгян Е.М.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;
відповідача -Халаім Андрій Володимирович, дов. № DN-8459-1 від 01.09.08;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства бурової компанії “БУКРОС» м.Полтава
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2008 року
у справі № 19/96 (8/365-07) (18/136-07)-08
за позовом відритого акціонерного товариства бурової компанії “БУКРОС», м.Полтава
до закритого акціонерного товариства “Приватбанк» в особі філії “Полтавське головне регіональне управління», м.Полтава
про визнання недійсним договору застави
За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2008р. (суддя Петренко І.В.) по справі № 19/96 (8/365-07) (18/136-07)-08 за позовом відкритого акціонерного товариства бурової компанії “БУКРОС» м.Полтава (далі -ВАТ “БУКРОС») до закритого акціонерного товариства “Приватбанк» в особі філії “Полтавське головне регіональне управління» (далі - ЗАТ КБ “Приватбанк») про визнання недійсним договору застави № 359 від 19.09.2003р. в задоволенні позову було відмовлено.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано відсутністю правових підстав щодо визнання оспорюваної угоди недійсною; в якості норм матеріального права зазначене судове рішення мотивовано ст.ст.181, 577 ЦК України, ст.13 Закону України “Про заставу», п.1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (зареєстроване в Міністерстві юстиції 18.02.2002р. за № 157/6445).
Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі -ВАТ “БУКРОС» м.Полтава, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, матеріалам, обставинам справи, зокрема:
- господарський суд дійшов до помилкового висновку щодо нерозповсюдження ст.ст.181, 182, 190 ЦК України на майно, яке є предметом за договором застави, чим також порушено вимоги ст.2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Державний Класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000;
- господарським судом помилково не надано належної правової оцінки переліку майна, наведеного в оскаржуваній угоді, зокрема, буровій установці, яка має всі ознаки нерухомості та міцно пов'язана з землею.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач -ЗАТ КБ “Приватбанк» м.Дніпропетровськ, проти її задоволення не заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення матеріалам, обставинам справи, вимогам закону.
Позивач по справі не скористався правом участі в судовому засіданні (ст.22 ГПК України), хоча, як вбачається з матеріалів справи тричі був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання (ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2009р. -отримана, що підтверджується поштовим повідомленням від 05.02.2009р. (а.с.70, 80, т.2); ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. -отримана, що підтверджується поштовим повідомленням від 20.02.2009р. (а.с.89, 93, т.2); ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2009р. -отримано позивачем, що підтверджується клопотанням позивача (скаржника) про подальше відкладення розгляду апеляційної скарги по справі (телеграма від 16.03.2009р.)). Враховуючи викладене, а також те, що клопотання, викладене скаржником в телеграмі від 16.03.2009р. про подальше відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки:
- по-перше, як було зазначено, скаржника належним чином повідомлено про час та місце судового засідання 17.03.2009р.;
- по-друге, факт неможливості явки представника в засідання 17.03.2009р. не підтверджено жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України;
- по-третє, на думку колегії суддів, позивач є підприємством з певною чисельною кількістю штатних працівників, а не суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою, тобто, позивач не позбавлений права уповноважити на участь в процесі будь-якого з інших працівників підприємства або звернутись за надання юридичної допомоги до фахівців в галузі права; крім цього, вищенаведеними ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р., 26.02.2009р. сторони, зокрема, скаржник був попереджений, що у випадку неявки представників в судове засідання справу може бути розглянуто в призначеному судовому засіданні;
- вчетверте, телеграма від 16.03.2009р. не містить будь-яких відомостей про можливість надання скаржником відповідно до ст.33 ГПК України будь-яких доказів в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України на обґрунтування доводів апеляційної скарги, а йдеться лише про надання певних пояснень представником скаржника, які скаржник не був позбавлений права подати до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в письмовій формі до дня судового засідання відповідно до вимог ст.22 ГПК України; дії скаржника свідчать фактично про зловживання своїми процесуальними правами, наданими законом; то суд апеляційної інстанції вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити в судовому засіданні 17.03.2009р. за наявними матеріалами справи також з урахуванням того, що строк розгляду апеляційної скарги закінчується 28.03.2009р.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 19.09.2003р. між ВАТ “Бурова компанія “БУКРОС» м.Полтава (“заставодавець» за договором, позивач по справі, скаржник) та ЗАТ КБ “Приватбанк» в особі філії -Полтавського головного регіонального управління (“заставодержатель» за договором, відповідач по справі) було укладено договір застави майна № 359 вл, відповідно до якого зазначений договір є забезпеченням виконання зобов'язань ВАТ “бурової компанії “БУКРОС» перед ЗАТ КБ “Приватбанк», що виникають із кредитного договору № 359 вл від 19.09.2003р. з повернення кредиту в сумі 1 000 000 грн. в термін до 19.03.2004р., сплати відсотків, неустойки, пені, штрафів за цим кредитним договором (п.1 договору застави (а.с.5-6, т.1)).
Згідно з п.2 договору застави в забезпечення виконання “заставодавцем» (“позичальником») зобов'язань за вищенаведеним кредитним договором “заставодавець» надав в заставу майно, належне йому на праві власності, перелік якого наведений в додатку № 1 до договору застави та є його невід'ємною частиною; при цьому заставна вартість майна становить 2192975 грн. 72 коп.
У відповідності до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2004р.), останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Отже, оскільки договір застави від 19.09.2003р. було укладено до 01.01.2004р. -набуття чинності Цивільним кодексом України (в новій редакції), то відповідність оспорюваної угоди вимогам закону, а саме обов'язкового нотаріального посвідчення, слід досліджувати, виходячи із вимог закону, що діяв на час укладення договору застави -19.09.2003р.
Згідно зі ст.1 Закону України “Про заставу» від 02.10.1992р. № 2654-ХІІ (в редакції Закону України від 05.06.2003р. № 898-ІV, яка діяла на час укладення оспорюваного правочину; далі -Закон України “Про заставу») в силу застави кредитор (“заставодержатель») має право в разі невиконання боржником (“заставодавцем») забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставного майна переважно перед іншими кредиторами; застава виникає в силу договору чи закону.
Згідно зі ст.13 зазначеного Закону (в редакції Закону України від 05.06.2003р. № 898-ІV, яка діяла на час укладення договору) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі; у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, зокрема, транспортні засоби, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави транспортних засобів -за місцезнаходженням реєстрації цих засобів; законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави; угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.
Статтею 14 Закону України “Про заставу» (в редакції Закону України від 05.06.2003р. № 898-ІV) передбачено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.
Згідно зі ст.16 цього ж Закону право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі коли договір підлягає нотаріальному посвідченню -з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Пунктом 21 оспорюваного договору застави № 359 вл сторони договору передбачили, що застава майна за цим договором підлягає реєстрації в Державному реєстрі застав рухомого майна. Будь-яких винятків щодо необхідності обов'язкового нотаріального посвідчення договору застави № 359 вл, останній не містить. Також не існує будь-яких інших нормативно-правових актів, згідно з якими передача в заставу майна, що є предметом договору № 359 вл, здійснюється лише за нотаріально посвідченим договором застави.
Статтею 47 ЦК УРСР (який діяв на час укладення оспорюваного договору) було передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору застави № 359 вл, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що предметом договору застави є нерухоме майно, тому згідно з вимогами закону підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, і тому договір № 359 вл є нікчемним, відповідно до вимог ст.ст.220, 577 ЦК України (в редакції з 01.01.2004р.).
Будь-якими нормами матеріального права, які були чинні на момент укладення оспорюваного правочину, позовні вимоги згідно з прохальною частиною позовної заяви не обґрунтовані позивачем (а.с.2, т.1). А правова позиція, викладена позивачем в позові фактично суперечить ч.2 ст.215 ЦК України, на який саме посилається позивач, оскільки відповідно до цієї цивільно-правової норми недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) та у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Щодо недійсності договору застави на час його укладення, то Цивільний кодекс УРСР не містив таких положень щодо нікчемності угод, які передбачені в ч.2 ст.215 ЦК України, тому, даючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, колегія суддів зазначає, що наявність хоча б одного із об'єктів нерухомості, наведених в додатку № 1 до договору № 359 вл, потребувала нотаріального посвідчення такого договору застави у відповідності до ч.1 ст.47 ЦК УРСР, ст.13 Закону України “Про заставу» (в редакції, яка діяла на час укладення угоди).
Будь-які докази, підтверджуючи ті обставини, що хоча б один із об'єктів, наведених в додатку № 1 до договору застави належить до об'єктів нерухомості, а саме: по-перше, міцно пов'язані із землею та, по-друге, відокремлення їх від останньої робить неможливим їх використання за призначенням, відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій при розгляді справи відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України (зокрема, картка бухгалтерського обліку основних фондів, свідоцтва БТІ про реєстрацію об'єктів нерухомості, правовстановлюючі документи тощо, відсутні в матеріалах справи, не надано судам всіх інстанцій в ході тривалого розгляду справи). Відсутність у речей хоча б однієї із вищенаведених ознак, як об'єкту нерухомості, позбавляє цей об'єкт такого статусу, тому доводи скаржника щодо бурової установки, як об'єкту нерухомості, є такими, що не підтверджені будь-якими належними доказами в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України, тому не приймаються судом апеляційної інстанції.
Законодавчо вищезазначене поняття нерухомості було регламентовано лише в ст.181 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р. Отже, перелік речей, що відносяться до об'єктів нерухомості наведений в ч.1 ст.181 ЦК України та розширеному тлумаченню не підлягає.
Крім цього, п.21 договору застави сторони узгодили, що рухоме майно за цим договором підлягає обов'язковій реєстрації у Державному реєстрі застав рухомого майна, тобто фактично позивач погодився з визначенням майна, що є предметом договору застави, як рухомим майном.
За цих підстав висновок господарського суду, викладений в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення, відповідає матеріалам, обставинам справи, правові підстави щодо зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2008р. по справі № 19/96 (8/365-07) (18/136-07)-08 -залишити без змін; а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства бурової компанії “БУКРОС» м.Полтава -залишити без задоволення.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд в місячний строк.
Головуючий О.М. Виноградник
Судді О.В.Джихур
О.М.Лисенко
Дата виготовлення в повному обсязі 19.03.2009р.