10 березня 2009 р.
№ 9/71-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Разводової С.С.,
Самусенко С. С.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційні
скарги Приватного підприємства "Графіт"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2008 року
у справі № 9/71-08
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА ЛТД"
до Приватного підприємства "Графіт"
треті особи 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Дніпро"
2. Приватне підприємство "Стальстройінвест"
3. Закрите акціонерне товариство "Запорізький масложиркомбінат"
про стягнення 17 220 грн.
за участю представників:
позивача - Донець С.О. -довіреність б/н від 03.09.2008 року
відповідача - не з'явився
третіх осіб - 1. не з'явився
2. не з'явився
3. не з'явився
У січні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "САНА ЛТД" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Графіт" про стягнення 17220 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2008 року (суддя - Подобєд І.М.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 серпня 2008 року (судді Павловський П.П., Чус О.В., Швець В.В.) позовні вимоги задоволені.
Не погодившись з вищезазначеними процесуальними документами, Приватне підприємство "Графіт" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2008 р. зі справи № 9/71-08 скасувати.
Вимоги касаційної скарги Приватне підприємство "Графіт" обґрунтовує тим, що оскаржувані процесуальні документи прийняті з порушенням вимог матеріального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12 лютого 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНА ЛТД" та Приватним підприємством "Графіт" було укладено договір поставки монтажу № 120-16, за умовами якого Приватне підприємство "Графіт" зобов'язувалося виготовити, змонтувати та передати у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "САНА ЛТД" майно, а саме металеві двері та ворота на об'єкт "Виробництво паливних гранул на ЗАТ ЗМЗК по вулиці Піщевій в місті Запоріжжя", а Товариство з обмеженою відповідальністю "САНА ЛТД" зобов'язувалось прийняти товар та оплатити за кількістю, цінами та асортиментом згідно Протоколу узгодження договірної ціни, що є не від'ємною частиною договору ( п. 1. договору).
Позивач виконав своє зобов'язання, з оплати належним чином і встановлений договором строк.
Виконання робіт відповідачем регламентовано договором наступним чином:
виготовлення дверей та воріт: з 10 по 20 лютого 2007 року -12 штук,
з 01 по 10березня 2007 року - 5 штук;
монтаж дверей та воріт: з 01 по 10 березня 2007 року - 5 - 7 штук, тобто умовами договору № 120-16 від 12 лютого 2007 року було встановлено поетапні строки виконання робіт відповідачем, які не були дотримані останнім, що змусило позивача доручити виконання робіт ПП "Стальінвест".
24 квітня 2007 року між позивачем та ПП "Стальінвест" було укладено додаткову угоду № 5 до підрядного договору № 92/4 від 27 жовтня 2006 року щодо виготовлення, поставки і монтажу на об'єкті "Виробництво паливних гранул на ЗАТ ЗМЖК" по вул. Піщевій в м. Запоріжжі" 5-ти металевих дверей та розпашних воріт на загальну суму 23 550,00 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що саме ПП "Стальінвест" виготовило поставило та змонтувало 5 металевих дверей та одні розпашні ворота на зазначеному об'єкті, про що між сторонами було підписано акт № 1 приймання виконаних робіт за травень 2007 року.
Позивач листом-відмовою № 01/12 від 01 грудня 2007 року повідомив відповідача про втрату інтересу до предмету договору № 120-16 від 12 лютого 2007 року.
Частиною 3 ст.612 ЦК України, встановлено, що якщо в наслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених з змісту зобов'язань ( неналежне виконання).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач не виконав своє зобов'язання за договором в зазначений строк, тобто прострочив його виконання, заподіявши збитки позивачу.
Відповідно до п. 4 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 224 ГПК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законі інтереси якого порушені.
Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи по суті правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правомірними.
Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Графіт" залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2008 р. зі справи № 9/71-08 залишити без змін.
Головуючий І. А. Плюшко
Судді С. С. Разводова
С. С. Самусенко