03 березня 2009 р.
№ 20/119
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу комунального підприємства “Запорізьке міське інвестиційне агентство», м. Запоріжжя (далі -КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство»)
на рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2008 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008
зі справи № 20/119
за позовом КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство»
до Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі -АМК України),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -виконавчий комітет Запорізької міської ради, м. Запоріжжя (далі -Виконавчий комітет),
про скасування рішення.
Судове засідання проведено за участю представників:
КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство»-не з'яв.,
АМК України -Готинян Г.В.,
Виконавчого комітету -не з'яв.
Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги
КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії АМК України від 15.02.2006 № 2-р/тк у справі № 04/39-05 про порушення Виконавчим комітетом законодавства про захист економічної конкуренції» (далі -оспорюване рішення АМК).
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.08.2008 (суддя Палій В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 (колегія суддів у складі: суддя Мартюк А.І. - головуючий, судді Зубець Л.П., Лосєва А.М.), у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що оспорюваним рішенням АМК не порушено права та/або охоронювані законом інтереси позивача.
КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та на невідповідність висновків, викладених у цих судових актах, обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги зазначено, що названі судові інстанції:
- дійшли помилкового висновку про те, що оспорюване рішення АМК не стосується прав та охоронюваних законом інтересів КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство», оскільки той факт, що цим рішенням визначено частку даного підприємства на ринку відповідних послуг в розмірі 37 % є підставою для прийняття рішення про примусовий поділ КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство» відповідно до статті 53 Закону України “Про захист економічної конкуренції» (далі -Закон);
- залишили поза увагою допущені тимчасовою адміністративною колегією АМК порушення правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції» встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)».
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника АМК України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Господарськими судами у справі встановлено, що згідно з оспорюваним рішенням АМК:
- постановлено визнати порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим абзацами сьомим, восьмим, дев'ятим частини другої статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції», дії Виконавчого комітету у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, а саме:
1) надання КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство», яке є конкурентом інших рекламних агентств на ринку зовнішньої реклами, повноважень робочого органу з ведення переліку місць розташування спеціальних конструкцій зовнішньої реклами у м. Запоріжжі, тобто надання окремому суб'єкту господарювання переваг, які ставлять його у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до обмеження чи спотворення конкуренції;
2) надання КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство», яке є конкурентом інших рекламних агентств на ринку зовнішньої реклами, права використовувати плату, що надходить від інших суб'єктів господарювання за тимчасове розміщення спеціальних рекламних конструкцій, на реалізацію своєї поточної діяльності та розвиток підприємства і відповідно -права не сплачувати обов'язкових щомісячних платежів за розміщення власних спеціальних конструкцій;
3) прийняття рішення від 27.01.2004 № 10, яким установлено не передбачену законодавством заборону самостійного розміщення зовнішньої реклами суб'єктам господарської діяльності, які не зареєстровані як платники податку з реклами в податкових інстанціях м. Запоріжжя; такі дії визначено як порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування шляхом вчинення дій, якими встановлено не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств;
4) прийняття рішень від 30.06.2004 № 251, від 23.09.2004 № 370/6, від 22.12.2004 № 502/3, якими з 30.06.2004 по 01.04.2005 було припинено надання суб'єктам господарювання дозволів на розміщення в м. Запоріжжі рекламних конструкцій 3, 0 х 6, 0 м, що не передбачено чинним законодавством, визначено як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування шляхом вчинення дій, якими встановлено не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств;
5) відмов без відповідного обґрунтування (безпідставне зволікання) в наданні (продовженні дії) дозволів суб'єктам господарювання на розміщення зовнішньої реклами в м. Запоріжжі, що визначено як антиконкурентні дії органу місцевого самоврядування шляхом вчинення дій, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
- Виконавчий комітет зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначені в пунктах 1, 2, 3, 4, 5 цього рішення, вжити заходів щодо припинення суміщення КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство» функцій робочого органу з господарською діяльністю на ринку зовнішньої реклами в м. Запоріжжі (пункти 6 і 7 резолютивної частини даного рішення).
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення АМК.
Частиною першою статті 59 Закону встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до частини другої цієї статті порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1 ГПК України, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених та/або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» зазначено, зокрема, що обов'язковою умовою визнання акта державного чи іншого органу є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації -позивача у справі; якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Зазначене порушення тягне за собою відповідальність, встановлену цим Законом, одним з видів якої відповідно до статті 53 Закону є примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.
Отже, обов'язковою умовою притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства є встановлення факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Водночас саме по собі зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого становища) не є порушенням в розумінні Закону.
До того ж зі змісту оскаржуваних судових актів вбачається, що оспорюваним рішенням АМК не визначався факт зайняття КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство» монопольного становища на ринку розміщення зовнішньої реклами в м. Запоріжжя, а лише зазначено, що частка цього підприємства на відповідному ринку протягом досліджуваного періоду зросла до 37 %. За приписами Закону для встановлення такого порушення, як антиконкурентні узгоджені дії органу місцевого самоврядування у вигляді надання окремому суб'єкту господарювання переваг, які ставлять його у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до обмеження чи спотворення конкуренції, не має значення, чи займає відповідний суб'єкт господарювання монопольне становище.
Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що КП “Запорізьке міське інвестиційне агентство»-позивачем у даній справі не доведено наявності обставин, які свідчили б про порушення його прав та/або охоронюваних законом інтересів у зв'язку з прийняттям АМК України оспорюваного рішення.
Таким чином, оскаржувані рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів про відмову в задоволенні позову підлягають залишенню без змін з підстав, зазначених у цій постанові.
Керуючись статтями 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 зі справи № 20/119 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства “Запорізьке міське інвестиційне агентство» -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов