01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.03.2009 № 36/191
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 22.12.2008
у справі № 36/191 (суддя
за заявою Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"
про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню
за позовом Спільного підприємства закритого акціонерного товариства "Украгробізнес"
до Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"
про стягнення 56 860,03 грн.
за участю представників сторін:
від позивача не з'явивсявід відповідача Носенко Т.С. - дов. № 22/Т від 17.12.2008
Спільне підприємство ЗАТ «Украгробізнес» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» (надалі - відповідач) про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 42 519,16 грн. та пені в розмірі 14 340,87 грн. за прострочку платежу.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2002 у справі № 36/191 позов задоволено частково; стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» на користь Спільного підприємства Закритого акціонерного товариства «Украгробізнес» 42 519,16 грн. основного боргу, 5 632,09 грн. пені за прострочку платежу, 481,51 грн. державного мита та 69,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті вимог в позові відмовлено.
На виконання вказаного рішення Господарським судом м.Києва був виданий наказ № 36/191 від 27.05.2002, який на даний час перебуває на виконанні в підрозділі примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м.Києві.
Закрите акціонерне товариство «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» 01.12.2008 звернулось до Господарського суду м. Києва з заявою № 27/11/08-79 від 27.11.2008 про визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню.
Вказана заява мотивована наступним:
- ухвалою Господарського суду м. Києва № 43/75 від 16.01.2008 порушено провадження у справі про банкрутство Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» (за його власною заявою), оголошення про що опубліковано у газеті «Урядовий кур'єр» від 22.01.2008 за № 12;
- відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом якого, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
- Спільним підприємством ЗАТ «Украгробізнес» (позивачем) в порушення вимог ч.ч.1,2 ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не було подано заяви до господарського суду з кредиторськими вимогами до відповідача та документами, що їх підтверджують;
- за таких обставин вимоги позивача до відповідача у розмірі 48 701,76 грн. вважаються погашеними та не підлягають виконанню.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.12.2008 у справі № 36/191 у задоволенні заяви ЗАТ «ВТФ «Радосинь» про визнання наказу № 36/191 від 27.05.2002 таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви ЗАТ «ВТФ «Радосинь», оскільки чинним законодавством не передбачено такої підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, як порушення провадження у справі про банкрутство та введення процедури розпорядження майном боржника.
Закрите акціонерне товариство «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», не погоджуючись з названою ухвалою суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою від 29.12.2008, у відповідності до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.12.2008р. у справі № 36/191 та визнати наказ Господарського суду м. Києва № 36/191 від 27.05.2002 таким, що не підлягає виконанню.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви відповідача про визнання наказу № 36/191 від 27.05.2002 таким, що не підлягає виконанню. При цьому судова колегія виходить з наступного.
У відповідності до ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.
Статтею 117 ГПК України передбачено порядок оформлення наказу господарського суду, виправлення помилки в ньому та визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
У відповідності до ч.2 ст.117 ГПК України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Згідно ч.4 ст.117 ГПК України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.
Статтею 115 ГПК України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження".
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується апелянтом, наказ Господарського суду м.Києва № 36/191 від 27.05.2002 добровільно боржником (або іншою особою) не виконаний та на даний час перебуває на виконанні в підрозділі примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м.Києві.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону;
повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону;
повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.
Нормами названого Закону не передбачено таких підстав для завершення виконавчого провадження (і, відповідно, для припинення виконання рішення суду) як порушення справи про банкрутство боржника або неподання кредитором у відповідності до ч.1 ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заяви по справі про банкрутство з кредиторськими вимогами до боржника та документами, що їх підтверджують.
У відповідності до п.8 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, є обставиною, що зумовлює обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Таким чином, нормами Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено закінчення виконавчого провадження (та припинення виконання судового рішення) з підстав, передбачених у ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Однак, згідно п.7 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у випадку передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника-юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.
Доводи апелянта про невідповідність оскаржуваної ухвали положенням ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки є помилковими.
У відповідності до ч.1 ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Згідно ч.2 ст.14 названого Закону вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Таким чином, усі доводи апелянта нормами чинного законодавства не підтверджуються.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду м. Києва від 22.12.2008р. у справі № 36/191 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101 - 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» від 29.12.2008 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.12.2008 у справі № 36/191 - без змін.
2. Матеріали справи № 36/191 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді