11 березня 2009 р.
№ 35/82пд
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого - судді Гончарука П.А.,
суддів: Вовка І.В.,
Малетича М.М. (доповідач),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський бізнес та юридичні послуги» на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.2008 року у справі № 35/82пд за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський бізнес та юридичні послуги» про визнання недійсними додаткових угод,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: Мащенко А.Г., довіреність б/н від 14.01.2009р.
Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз» (далі -ВАТ “Маріупольгаз», Позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський бізнес та юридичні послуги» (далі -ТОВ “Морський бізнес та юридичні послуги», Відповідач) про визнання недійсними додаткових угод від 28.01.2002р., 29.07.2002р. та 30.11.2005р. до договору від 25.01.2002р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.10.2008р. у позові ВАТ “Маріупольгаз» було відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.2008р. рішення господарського суду Донецької області від 09.10.2008р. по даній справі скасовано, а позов ВАТ “Маріупольгаз», задоволено.
У поданій касаційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач, у своєму відзиві на касаційну скаргу, вважаючи доводи Відповідача безпідставними, просив залишити таку без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції -без змін.
У судовому засіданні судом касаційної інстанції оголошувалась перерва до 11.03.2009р.
Заслухавши пояснення представника Відповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.01.2002р. між Позивачем (Довіритель) та Відповідачем (Повірений) було укладено договір про надання юридичних послуг (далі -Договір) відповідно до умов якого (ст. 1.) Позивач доручив, а Відповідач прийняв доручення про надання юридичних послуг, включаючи ведення від його імені та за його рахунок претензійних, судових справ, а також дачу консультацій з різних питань, що виникають у процесі діяльності Позивача та виконання певних юридичних дій, пов'язаних з цими консультаціями.
Відповідно до п. 2. ст. 2. Договору Позивач зобов'язався за надання юридичних послуг своєчасно опла чувати Відповідачу поточні витрати та винагороду в порядку, визначеному ст.ст. 4, 5 цього Договору.
При цьому, ціна послуг за ведення су дових справ була погоджена між сторонами в п. 1. ст. 5 Договору.
Також, 28.01.2002р. між сторонами було підписано додаткову угоду, згі дно якої Позивач доручив Відповідачу ведення справ по спорах про стягнення з КБ “Приватбанк» збитків, пов'язаних з вексельними операціями, в якій передбачалась (ст.ст. 1. та 3.) виплата за це преміа льної винагороди у розмірі 5% від отриманої суми.
29.07.2002р. між сторонами було підписано додаткову угоду, згі дно якої Позивач доручив Відповідачу ведення справ про стягнення з КБ “Приватбанк» сум неповернутих депозитних вкладів, в якій передбачалась (ст.ст. 1. та 3.) виплата за це, крім оплати витрат та винагороди, передбачених ст.ст. 4. та 5. Договору, ще й преміальної винагороди у розмірі 5% від отриманої суми.
30.11.2005р. між сторонами було підписано додаткову уго ду, згідно якої Позивач доручив Відповідачу ведення справ про стягнення з КБ “Приватбанк» відсотків за користування де позитними вкладами згідно договорів № 001В від 25.07.1997р., № 014С-00 від 19.07.2000р. і № 002С-01 від 01.10.2002р., в якій передбачалась (ст.ст. 1. та 3.) виплата за це, крім оплати витрат та винагороди, передбачених ст.ст. 4. та 5. Договору, ще й преміальної винагороди у розмірі 10% від отриманої суми.
Суд першої інстанції встановивши, що вказані додаткові угоди від 28.01.2002р. і 29.07.2002р. відповідають, як вимогам законодавства, чинного на час їх укладення, так і волевиявленню Позивача, а додаткова угода від 30.11.2005р. містить всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, дійшов висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними та відмовив у їх задоволенні.
В той же час, суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що укладені між сторонами додаткові угоди від 28.01.2002р. і 29.07.2002р., які повинні відповідати вимогам ст. 386 ЦК УРСР, а додаткова угода від 30.11.2005р. -ст. 1000 ЦК України, не відповідають цим вимогам, дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог ВАТ “Маріупольгаз» про визнання спірних додаткових угод недійсними.
Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, з огляду на наступне.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідають.
Так, суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про задоволення позову щодо визнання додаткових угод недійсними, не звернув уваги на те, що сам договір про надання юридичних послуг від 25.01.2002р. вже містить умови, на яких Відповідач зобов'язався надавати Позивачу послуги за цим Договором. При цьому, не дослідивши в повній мірі сам Договір від 25.01.2002р., а додаткові угоди, які доповнювали (або ж змінювали) його -саме в сукупності з основним Договором, суд апеляційної інстанції дійшов до передчасних висновків про те, що останні не відповідають вимогам ст. 386 ЦК УРСР (додаткові угоди від 28.01.2002р. та від 29.07.2002р.) і ст. 1000 ЦК України (додаткова угода від 30.11.2005р.).
При цьому, при вирішенні питання про відповідність чинному законодавству додаткових угод, суд апеляційної інстанції не вказав в резолютивній частині своєї постанови про визнання недійсними повністю чи частково додаткових угод, чим порушив вимоги ч. 4 ст. 84 ГПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ВАТ “Маріупольгаз», не вирішив також і питання щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності в частині вимог Позивача про визнання недійсними додаткових угод від 28.01.2002р. та 29.07.2002р., про що просив Відповідач у своїй заяві до суду від 28.07.2008р.
Щодо суду першої інстанції, то такий, приймаючи рішення про відмову в позові, виходив з того, що додаткові угоди від 28.01.2002р. і 29.07.2002р. відповідають, як вимогам законодавства, чинного на час їх укладення, так і волевиявленню Позивача, а додаткова угода від 30.11.2005р. містить всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів.
Разом з тим, підставою для визнання угоди недійсною є невідповідність її на момент укладення вимогам закону.
У зв'язку із цим, суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції, не досліджував в повній мірі додаткові угоди, в сукупності з основним Договором, для вирішення питання їх відповідності саме вимогам чинного законодавства.
Також, як видно з матеріалів справи, звертаючись з даним позовом до суду про визнання недійсними додаткових угод від 28.01.2002р., 29.07.2002р. та 30.11.2005р., Позивач посилався на те, що ці угоди не відповідали вільному волевиявленню учасника цих правочинів -ВАТ “Маріупольгаз».
Проте, вказана обставина судами попередніх інстанцій в повній мірі та належним чином не з'ясовувалась.
За таких обставин, прийняті у справі судові рішення, не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський бізнес та юридичні послуги» задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 09.10.2008р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.11.2008р. у справі № 35/82пд скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий - суддя Гончарук П.А.
судді: Вовк І.В.
Малетич М.М.