17 березня 2009 р.
№ 5020-9/068
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого, судді
Плюшко І.А.,
суддів
Разводової С.С. (доповідач по справі), Бернацької Ж.О.,
розглянувши касаційну скаргу військової частини № А-0225
на
рішення господарського суду м. Севастополя від 15.07.2008р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.08р.
у справі
№ 5020-9/068
за позовом
ДП "ЦКБ "Чорноморець"
до
військової частини № А-0225
третя особа
Міністерство оборони України
про
стягнення 742959,79 грн.
За участю представників сторін
від позивача не з'явилися,
від відповідача не з'явилися
Державне підприємство "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець" (далі по тексту - ДП "ЦКБ "Чорноморець") звернулось до господарського суду м. Севастополя із позовом до Військової частини А-0225 про стягнення заборгованості у сумі 742959,79 грн.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 15.07.2008 року у справі № 5029-9/068 (суддя Рибіна С.А.) позов задоволено частково: стягнуто з Військової частини А-0225 на користь державного підприємства "Центральне конструкторське бюро "Чорноморець" 465382,34 грн., в тому числі збитки у розмірі 460 702,16 грн., державне мито в розмірі 4607,02 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 73,16 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.08 року у справі № 5020-9/068 (судді: Борисова Ю.В., Волков К.В., Гонтарь В.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись із рішеннями господарських судів, Військова частина А-0225 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду м. Севастополя від 15.07.2008р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.08р. скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення та невірне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 23 вересня 2001 року між Міністерством оборони України в особі Єжеля М.Б. та ДП "ЦКБ Чорноморець" укладений договір № 15-2001 відповідно до якого ДП "ЦКБ Чорноморець" як виконавець, взяло на себе зобов'язання виконати роботи з розробки проектно-конструкторської документації модернізації підводного човна для заміни акумуляторної батареї, замовити вибрану батарею і встановити її на підводному човні, виготовити та провести монтаж систем, що обслуговують акумуляторну батарею, провести випробування і передати результати робіт замовнику, надати послуги з гарантійного обслуговування
10 березня 2004 року між Військовою частиною А-0225 у особі Головнокомандуючого Військово-Морських Сил ЗС України Князя І.В. та ДП "ЦКБ Чорноморець" укладено додаткову угоду № 5 (15-2001/ДУ5), яка за своєю правовою природою є самостійним змішаним договором (ч.2 ст. 628 Цивільного кодексу України) та містить в собі елементи договору зберігання та договору підряду. За цією угодою ДП "ЦКБ Чорноморець" взяло на себе зобов'язання забезпечувати зберігання акумуляторної батареї та підтримання її у справному технічному стані на березі до завантаження на підводний човен.
Додатковою угодою № 1 до додаткової угоди № 5 від 30.09.04 строк дії зобов'язань позивача щодо зберігання батареї та підтримання її в належному технічному стані продовжено до 30 жовтня 2004 року.
Відповідно до наявних в матеріалах справи листів відповідача від 11.10.2004 №154/11/1-2419, від 05.01.2005 №154/11/1-17, від 27.05.2005 №154/11/1-1109 видно, що він просив ДП "ЦКБ Чорноморець" продовжити строк дії додаткової угоди № 5 від 30.09.2004 року та продовжити термін виконання робіт по зберіганню і підтриманню акумуляторної батареї для підводного човна "Запоріжжя" в технічно справному стані на березі.
Господарські суди зазначили, що позивач, не зважаючи на відсутність укладеної угоди про продовження дії додаткової угоди № 5 від 30.09.2004, виконав замовлення відповідача та продовжував проводити роботи з метою підтримання в належному технічному стані акумуляторної батареї та збереження її експлуатаційних властивостей в період з 30.10.2004 по 31.12.2005.
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003 та пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України дані кодекси застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності, тобто після 01.01.2004
Оскільки правовідносини між сторонами виникли після 01.01.2004, тому при розгляді спору суд першої інстанції правомірно керувався Цивільним кодексом України в редакції 2003 року та Господарським кодексом України.
Згідно статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Це правило застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Суди підставно дійшли висновку, що, а ні Міністерство оборони України, а ні Військова частина А-0225, після закінчення строку дії Додаткової угоди № 5 від 23.09.2001, в порушення обов'язку власника, не здійснювали витрат з утримання акумуляторної батареї, тому безпідставно зберегли за рахунок ДП "ЦКБ Чорноморець" кошти, розмір яких дорівнюється вартості відповідних робіт, що виконувались позивачем.
Судова колегія погоджується з твердженням судів, про безпідставність доводів відповідача про те що він не є власником акумуляторної батареї та не може нести відповідальність та витрати на її утримання, з тих підстав, що з матеріалів справи вбачається, що відповідно до пункту 8.3 договору № 15-2001 від 23.09.2001 року власником продукції, розробленої і закупленої за цим договором є Міністерство оборони України. Крім того відповідачем як замовником були укладені додаткові угоди, згідно з якими відповідач доручав позивачу забезпечити зберігання та підтримання акумуляторної батареї у справному технічному стані на березі. Листування щодо продовження терміну утримання акумуляторної батареї в технічному стані також велося в/ч А-0225.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Крім того, Господарський кодекс України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Доводи позивача на думку суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача відносно майна -акумуляторної батареї, спричинила збитки позивачу у вигляді витрат на проведення відповідних робіт з підтримання акумуляторної батареї у належному стані є обґрунтованими.
Крім цього, господарські суди, дослідивши мотивований розрахунок суми позову встановив, що фактичні витрати в розмірі 460702,16 грн. підтверджуються наданими позивачем документами та доказами. Вимоги позивача в цієї частині суд визнає такими, що підлягають задоволенню.
Щодо відмови в задоволенні вимог позивача в частині стягнення інфляційного відшкодування в розмірі 126462,74 грн. то суд першої інстанції вказав, що чинним законодавством України передбачений єдиний випадок нарахування інфляційного відшкодування. У відповідності із статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Натомість в даному випадку не було прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача.
Судова колегія погоджується з висновками господарських судів про те, що оскільки, позивачем не надано будь-яке обґрунтування вимог в розмірі 155 794,89 грн., тому вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, як вірно зазначили суди, позовні вимоги ДП "ЦКБ "Чорноморець" є такими, що підлягають задоволенню частково, в розмірі 460 702, 16 грн.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення судів, відповідають нормам матеріального і процесуального права та підстав для їх зміни або скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу військової частини № А-0225 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Севастополя від 15.07.2008р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.08р. по справі № 5020-9/068 залишити без змін.
Головуючий, суддя І.А. Плюшко
Судді С.С. Разводова
Ж.О. Бернацька