79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.02.09 Справа№ 19/252
За позовом: Фермерське господарства "Поляна", с. Поляна, Львівської обл.;
До Відповідача: ТзОВ "Пролісок", с. Бродки, Львівської обл.;
Про: визнання недійсним пункту 1.4 статуту сільського господарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пролісок"
Суддя Левицька Н.Г.
Секретар судового засідання Байко А.Я.
Представники:
Позивача: Крук Б.М.- предст. (дов. б/н від 11.12.2008р.);
Відповідача: П'ятковська І.П.- предст. (дов. б/н від 01.12.2008р.);
Представникам Сторін, які взяли участь у справі, роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи.
Суть спору:
Позов заявлено фермерським господарством “Поляна» с.Поляна, Миколаївського району, Львівської області до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Пролісок», с.Бродки, Миколаїського району Львівської області про припинення дій, які порушують право.
Обставини справи:
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття заяви до розгляду і ухвалою від 17.11.2008р. ухвалив призначити розгляд справи на 02.12.2008р. Цією ж ухвалою суд зобов'язав Сторони долучити ряд документів, необхідних для вирішення спору.
Судовий розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 02.12.2008р., від 26.12.2009р., 13.01.2009р., 05.02.2009р.
04.02.2009р. представником Позивача подано Заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд визнати недійсним п.1.4. Статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Пролісок» з підстав, визначених у позовній заяві.
В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві та Заяві про зміну предмету позову.
Позивач, зокрема, зазначив, що ФГ “Поляна» є співвласником майнового комплексу ліквідованої СС “Пролісок». На момент звернення Позивача в суд з позовною заявою, майно пайового фонду СС “Пролісок» безпідставно перебуває у володінні СГ ТзОВ “Пролісок», яке вважає себе правонаступником СС “Пролісок», зсилаючись на положення п.1.4 статуту СГ ТзОВ “Пролісок», та здійснює користування та розпорядження майном пайового фонду.
Однак, дане положення Статуту порушує права та інтереси ФГ “Поляна» як співвласника пайового фонду СС “Пролісок», воно прийняте всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема ст.4 Закону України “Про господарські товариства».
Відтак, перебування майна пайового фонду на балансі Відповідача призводить до зменшення майна пайового фонду, його зносу та відповідно до знецінення. Враховуючи зазначене, Позивач просить суд визнати недійсним положення п.1.4. статуту СГ ТзОВ “Пролісок».
Відповідач позовні вимогит заперечив з підстав, зазначених у Відзиві на позовну заяву №13-01/09р. від 13.01.2009р. та у Відзиві на заяву про зміну предмету позову від 26.02.2009р. №26-02/09.
Зокрема, Відповідач зазначив, що положення п.1.4. статуту СГ ТзОВ “Пролісок», як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, зареєстрованого у встановленому законом порядку, жодним чином не порушують та не можуть порушувати прав та інтересів позивача.
Заслухавши представників Сторін, вивчивши, оцінивши матеріали справи та подані докази у їх сукупності, судом встановлено наступне:
07.02.2000р. Розпорядженням голови Миколаївської районної державної адміністрації №59 зареєстровано Статут Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Пролісок".
Згідно з п.1.4 даного Статуту, який, власне і оскаржується позивачем, Товариство являється правонаступником реорганізованої СС "Пролісок" в частині боргових зобов'язань колишньої спілки пайовиків, його майнових прав і обов'язків відповідно до вимог чинного законодавства.
Товариство зобов'язується погасити борг реорганізованої СС «Пролісок» за рахунок не розпайованої частини майна, переданої йому комісією з реструктуризації для цієї мети. На підставі даного положення Статуту, вВдповідач є держателем пайового фонду реорганізованої СС “Пролісок». У 2007р. Позивач на підставі договорів купівлі-продажу майнових паїв набув статусу співвласника пайового фонду СС “Пролісок». Враховуючи положення ст.ст. 88, 143 ЦК України, ст.57 ГК України, ч.1 ст.4 Закону України “Про господарські товариства», Товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту. Установчі документи (зокрема, статут товариства з обмеженою відповідальністю) повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.
З матеріалів справи вбачається, що Позивачем не доведено, яким конкретно положенням чинного законодавства суперечить оспорюване положення Статуту Відповідача в контексті ст. 4 Закону України “Про господарські товариства».
Суд взяв до уваги, те що, зокрема, Позивачем не спростовано той факт, що за період з моменту створення СГ ТзОВ “Пролісок» та передачі майна пайового фонду СС “Пролісок» на баланс держателю СГ ТзОВ “Пролісок», протягом восьми років співвласники пайового фонду не заперечували факту належного володіння і користування даним майном його держателем СГ ТзОВ “Пролісок». Такі дії пайовиків, на переконання суду, свідчать про їхн вільне волевиявлення щодо реалізації своїх правомочностей власника майна, зокрема, визначення держателя майна пайового фонду, яке не виділене в натурі.
Таким чином, належних та допустимих доказів порушення прав та інтересів Позивача положенням п.1.4 Статуту Відповідача, Позивач суду не надав не довів і суперечність даного положення чинному законодавству України.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, заслуговують на увагу твердження Відповідача щодо відсутності у Позивача матеріального права на оскарження установчих документів господарюючого суб'єкта.
Зокрема, відповідно до вимог ч.1 ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", зокрема у п.13 роз'яснено, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 ЦК, статей 57, 82 ГК, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону про господарські товариства, статей 27, 30 Закону про державну реєстрацію суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов:
- на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;
- порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;
- відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.
Статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (п.1.4. постанови ПВСУ від 24.10.2008р. №13).
Беручи до уваги Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. №04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин“, зокрема п.1.4, слід зазначити, що як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ГПК України, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю. Оскільки установчі документи господарського товариства затверджуються під час створення товариства, подаються для державної реєстрації товариства та в подальшому регулюють відносини з приводу управління господарським товариством, спори за позовами учасників товариства про визнання недійсними установчих документів товариства або їх частини, змін до них належать до корпоративних і вирішуються господарськими судами за місцезнаходженням відповідних господарських товариств. Носіями корпоративних прав у товариствах з обмеженою відповідальністю, товариствах з додатковою відповідальністю, командитних та повних товариствах є учасники цих товариств (п.3.2. рекомендацій).
Виходячи із змісту ст.1 ГПК України, господарським судам у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід з'ясовувати чи були порушені корпоративні права позивача внаслідок недотримання товариством норм законодавства або вимог установчих документів. (п.2.2. рекомендацій).
Відтак, якщо за наслідками розгляду справи господарським судом не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з невідповідністю змісту установчих документів закону або недотриманням закону під час їх прийняття, суд не має підстав для прийняття рішення про визнання установчих документів товариства або їх окремих положень недійсними (п.4.3.).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з положенями Установчого договору про створення ТзОВ “Пролісок», статуту ТзОВ “Пролісок», ФГ “Поляна» не є учасником ТзОВ “Пролісок», відтак, не вправі оскаржувати дійсність окремих положень установчих документів господарського товариства в межах корпоративного спору.
Разом з тим, як слідує з п.1.5 вищевказаних рекомендацій ПВГС України, спори за позовами осіб, що не є учасниками (акціонерами) господарського товариства, до господарського товариства за своїм суб'єктним складом не належать до корпоративних. Зокрема, це стосується спорів про визнання недійсними установчих документів суб'єктів господарювання, їх частини або змін до них за позовами органів державних реєстраторів державної податкової служби, або інших органів, що контролюють діяльність товариства.
Матеріалами справи підтверджується, що Позивач не є органом державного реєстратора державної податкової служби, також не є іншими органом, що контролюють діяльність товариства.
Судом взято до уваги твердження Відповідача та зроблено висновок про те, що з правом звернення до суду щодо оскарження установчих документів суб'єктів господарювання чи їх частини вправі звертатися лише учасники товариства або органи, що уповноважені державою, контролювати діяльність товариства.
Позивач (ФГ “Поляна») не підпадає під дані критерії, так як за вимогами ст.1 Закону України “Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство має своє найменування, печатку і штамп.
Відтак, Позивач та Відповідач є самостійними господарюючими суб'єктами, що здійснюють підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, зареєстровані у встановленому законом порядку, не пов'язані між собою корпоративними правами, не здійснюють контроль та нагляд одного над іншим, а тому, окремі положення установчих документів відповідача жодним чином не можуть порушувати права та інтереси позивача.
Враховуючи наведене, суд, прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, матеріалами справи не доведені, відтак не підлягають задоволенню.
Судові витрати залишити за Позивачем у відповідності до вимог ст.49 ГПК України.
Керуючись вимогами ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-84, 85, 115-117 ГПК України,
суд, -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст. 85 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом ХII ГПК України.
Повний текст Рішення виготовлений та підписаний, керуючись вимогами ч. 3 ст. 85 ГПК України, 13.03.2009р.
Суддя