Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16
тел. 230-31-77
Іменем України
"25" вересня 2008 р. Справа № А6/476-08
Господарський суд Київської області у складі суду головуючий Маляренко А.В., судді Мальована Л.Я. та Ярема В.А.
при секретарі судового засідання Поднєбес О.В. розглянув адміністративну справу
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСВ Україна»,
с. Чайки;
до
Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області, м. Вишневе;
про
визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень;
Представники:
від позивача Москаленко І.О. представник за дов. № 10 від 01.09.2008р.;
від відповідача не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСВ Україна»(надалі ТОВ «ДСВ Україна», позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень:
- від 11.07.2008 року № 0000892300/0;
- від 11.07.2008 року № 0000912300;
- від 11.07.2008 року № 0000882300/0;
- від 11.07.2008 року № 0000902300/0.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню, посилаючись на порушення відповідачем норм податкового законодавства.
Представник відповідача без поважних причин в судове засідання не з'явився, у відзиві на позов, з підстав, викладених у відзиві, заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті без участі представника відповідача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
З 25.04.2008 р. по 29.05.2008 р. Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСВ Україна»з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складено Акт перевірки № 276/23-1/3273570 від 19.06.2008 року, копія якого додана до справи.
На підставі акту ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області прийняла податкові повідомлення-рішення від 11.07.2008 року № 0000892300/0, від 11.07.2008 року № 0000912300, від 11.07.2008 року № 0000882300/0, від 11.07.2008 року № 0000902300/0, за якими визначила додаткові податкові зобов'язання на загальну суму 5 339 940 грн., з урахуванням штрафних санкцій.
Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 11.07.2008 року № 0000892300/0, в обґрунтування наявності в діях позивача порушень п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 6.1, п.п. 6.2.4 ст. 6, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, відповідач посилається на відсутність у підприємства власних транспортних засобів, міжнародних транспортних накладних, відсутність членства в АСМАП.
Згідно п.п. 6.2.4 пункту 6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 р. № 168/97 із змінами та доповненнями «надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію України; від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України»оподатковуються нульовою ставкою ПДВ.
У разі, коли надання транспортних послуг, визначених частиною першою цього підпункту, здійснюється у вигляді брокерських, агентських або комісійних операцій з транспортними квитками, проїзними документами, укладання договорів або рахунків на транспортування пасажирів або вантажів довіреною особою перевізника, операції з таких послуг оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 6.1 цієї статті.».
Текст частини першої даного пункту не містить вимоги про безпосереднє надання транспортної послуги власником транспортних засобів, який має бути членом АСМАП.
Посилання відповідача на те, що правом на застосування перевізником або експедитором нульової ставки ПДВ виникає лише тоді, коли такий перевізник або експедитор є членом АСМАП, помилкові, оскільки інші перевізники - авіаперевізники, перевізники залізничним та морським транспортом - також користуються таким правом, не будучи членами організації АСМАП.
До того ж, у відповідача відсутні підстави для розмежування (поділу) перевізників або експедиторів на тих, хто надає послуги власним транспортом та тих, хто діє на підставі договорів-доручень, укладених з безпосереднім перевізником.
Частина ІІ п. п. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачає оподаткування послуг довіреної особи (агента і т.д.) перевізника, тобто відокремлених від послуг по транспортуванню вантажу, за ставкою 20 відсотків бази оподаткування. При цьому базою оподаткування являється винагорода експедитора після розрахунків з усіма учасниками транспортно-експедиційного процесу.
Така позиція ДПА України зазначена в листах від 24.12.97 р. № 16-1311/08-1107 (адресований Кабінету Міністрів України), від 19.01.98 р. № 449/10/16-1321, від 13.12.00 р. № 6895/6/16-1220-26, від 24.05.01р. № 6819/7/16-1217-26, від 24.05.01 р. № 3562/6/16-1215, від 11.03.06 р. № 4351/10/31-027. Вказаними роз'ясненнями, наданими у відповідності з п. 4 ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу України», ДПА України зазначила, що базою оподаткування ПДВ для експедиторів являється виключно винагорода за надані ними експедиційні послуги.
Таку ж позицію щодо правомірності застосування експедиторами нульової ставки з ПДВ зазначив і Верховний Суд України який, своєю ухвалою від 13.05.04 р., відмовив ДПІ у Солом'янському районі м. Києва у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01.03.04 р. у справі № 21/396 якою відмовлено у задоволенні касаційної скарги ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.03 р.(копія ухвали надана позивачем до справи).
За іншою справою №№ 21/396 в постанові від 01.03.04 р. Вищий господарський суд України вказав, що позиція про те, що правом оподаткування за нульовою ставкою користується лише платник, який безпосередньо надає транспортні послуги є необґрунтованою, оскільки текст ч. І п. п. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про ПДВ»не містить такого поняття, як організація, яка «безпосередньо»надає транспортні послуги. Колегія також вважає помилковим тлумачення відповідача ч. ІІ п.п. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про ПДВ», що у випадку коли підприємство не є довіреною особою перевізника, а виступає як окремий продавець всього комплексу послуг, у тому числі і придбаних у платника перевізника за нульовою ставкою, операції з такого продажу комплексу послуг підлягають оподаткуванню ПДВ у повному обсязі за ставкою 20% бази оподаткування».
Слід послатися і на позицію Вищого господарського суду України, який в постанові від 24.12.02 р. у справі № 25/285 скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.02 р. та залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва від 01.08.02 р. яким визнано недійсним наказ ДПА України від 16.05.02 р. № 221, що затверджував податкове роз'яснення п. п. 6.2.2. і 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про ПДВ», у зв'язку з невідповідністю даного наказу вимогам п. п. 4.4.1. та 4.4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»та допущення в податковому роз'ясненні необґрунтованого звуження суб'єктного складу і кола господарських операцій по наданню транспортних послуг. Аналогічна позиція Вищого господарського суду України викладена і в інших справах.
Тобто, позивач правомірно оподатковував за ставкою 20 відсотків лише винагороду за надання експедиційних послуг, а вартість послуг з перевезення, відповідно до пункту 6.1 статті 6 та підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону про ПДВ, за нульовою ставкою.
До того ж відповідач в повідомленні-рішенні №0000892300/0 від 11.07.2008р. визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 2636301,00 грн., а штрафні санкції застосував на суму 2637948,5 грн., що становить більш 100% від суми донарахованих ним зобов'язань, чим порушив обмеження ст.17.1.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Стосовно податкового повідомлення-рішення від 11.07.2008 року № 0000912300.
В акті перевірки вказано про виявлені відповідачем в ході перевірки порушення позивачем вимог п.п.2.3 п.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004р. №637, щодо проведення позивачем готівкового розрахунку з однією юридичною особою протягом одного дня понад граничну суму 10 000 грн., а саме 20.12.2007 року на суму 14 894,95 грн. та 29.12.2007 р. на суму 16545,23 грн., що призвело до завищення встановленого ліміту залишків готівки в касі за 20.12.2007 року на суму 4 894,95 грн. та за 29.12.2007 р. на суму 6 545,23 грн.
Проте, висновки відповідача в акті перевірки не відповідають вимогам нормативних документів у наступному.
Відповідно до п.п. 2.3 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N637, гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємством встановлена Постановою НБУ від 9 лютого 2005 року № 32 у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень. Втім, як вказано в п. 3 Постанови НБУ від 9 лютого 2005 року № 32 зазначене обмеження не поширюються на розрахунки підприємств з бюджетами та державними цільовими фондами.
На розрахунки позивача з Бориспільською митницею 20.12.2007 року на суму 14 894,95 грн. та 29.12.2007 р. на суму 16545,23 грн. не поширюється обмеження в 10 000,00 грн., оскільки це є сплатою мита, яке вноситься до державного бюджету (митні декларації додані до справи).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2007 рік належать:
«п. п. 11) ввізне мито (крім ввізного мита на нафтопродукти і транспортні засоби та шини до них);
п. п. 36) митні збори;
п. п. 42) вивізне мито».
Враховуючи вищезазначене, суд, з підстав п.п.2.3 п.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 15.12.2004р. №637, погоджується з позицією позивача про неправомірність застосування відповідачем штрафних санкцій в розмірі 200%, в сумі 22 880,36 грн.
Стосовно повідомлення-рішення відповідача від "11" липня 2008 року № 0000882300/0 щодо порушення позивачем вимог п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» (завищення підприємством валових витрат за 4 кв. 2007 р. на суму 92 423,00 грн.) та вимог п.п.8.4.1 п.8.4 ст. 8 цього ж Закону (завищення суми амортизаційних відрахувань рядку «07» декларації з податку на прибуток підприємств).
В пункті 1 розділу 3-го акту перевірки вказано про виявлені відповідачем завищення підприємством валових витрат за 4 кв. 2007 р. на суму 92 423,00 грн. шляхом включення до їх складу витрат не пов'язаних з веденням господарської діяльності -оренди квартири у ПП Делікатної Д.Б.
Позивач, на підставі договорів оренди №28/2004 від 05.10.2004 р. та № 3 від 24.10.2005 р., укладених з ПП Делікатною Д.Б., здійснив дану господарську операцію для забезпечення власної господарської діяльності.
У підтвердження позивач надав наступні докази: довідку про державну реєстрацію підприємства №012568 та наказ по підприємству про використання приміщення під офіс, акти приймання-передачі об'єкту оренди та акти приймання-передачі виконаних робіт по оренді приміщення.
Відповідно до пп.18.5. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що оренда жилих приміщень - господарська операція, яка передбачає надання жилого будинку або квартири її власником у користування іншій фізичній чи юридичній особі на визначений строк, для цільового використання та за орендну плату.
У підтвердження правомірності використання під офіс підприємства позивач послався на лист Держкомпідприємництва України № 5620 від 31.07.2007р. "Щодо використання житлових приміщень для здійснення підприємницької та іншої діяльності".
Судом враховано дане посилання позивача щодо правомірності віднесення підприємством даних витрат до складу валових.
Щодо порушення позивачем вимог п.п.8.4.1 п.8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» про завищення балансової вартості придбаних автомобілів на суму ПДВ за відомостями нарахування амортизації, що призвело до завищення суми амортизаційних відрахувань рядку «07» декларації з податку на прибуток підприємств.
Підпунктом 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат.
Водночас ст.15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.
Виходячи з неоднозначності положень вищевказаних законів, підприємством позивача було прийнято рішення, що суми ПДВ по придбаним легковим автомобілям в сумі 43 446,67грн. віднести на збільшення балансової вартості групи 2-ї групи основних засобів, внаслідок чого зменшило в періоді, що перевірявся, об'єкт оподаткування на суму амортизації 24 253,98 грн. Водночас, при використанні норм пп.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємство, збільшивши суму валових витрат, одноразово зменшило би об'єкт оподаткування на суму 43 446,67грн.
Позивач посилається, що його дії не привели до заниження об'єкту оподаткування та виникнення недоїмки з податку на прибуток.
Суд погоджується з позицією позивача, що в даному випадку, при можливості неоднозначного трактування норми закону, рішення, відповідно до норм п. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.00 р. № 2181- III, має прийматися на користь платників.
Тому, застосування штрафних санкцій за рішенням не відповідає вимогам законодавства України.
Стосовно податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2008 року № 0000902300/0, в якому вказано про виявлення порушення позивачем п.13.5 ст.13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» щодо не оподаткування доходу, отриманого нерезидентом із джерелом його походження з України за 4 кв. 2005 р.
Вказана операція не підлягає оподаткуванню згідно п.13.5 ст.13 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР, оскільки весь комплекс послуг (міжнародне транспортування вантажу, послуги по розмитненню вантажу, вантажно-розвантажувальні роботи на загальну суму 2671,40 Євро) був наданий компанією нерезидентом Frans Maas Osterreich GmbH (Австрія) за межами митної території України.
Враховуючи зазначене, обчислення недоїмки та застосовування штрафних санкцій з податку на дохід, по доходам отриманим нерезидентом із джерелом походження з України не має правових підстав.
Отже з огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ДСВ Україна»про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 11.07.2008 року № 0000892300/0 за основним платежем 2 636 301 грн., за штрафними санкціями 2 637 948,5 грн., загалом -5 274 249,5 грн.; від 11.07.2008 року № 0000912300 -22 880,36 штрафних санкцій; від 11.07.2008 року № 0000882300/0 за основним платежем 29 167 грн., за штрафними санкціями 10 677,7 грн., загалом -39 844,7 грн.; від 11.07.2008 року № 0000902300/0 за основним платежем 988,56 грн., за штрафними санкціями 1977,12 грн., загалом -2 965,68 грн. правомірними та обґрунтованими, а отже такими, що підлягають повному задоволенню.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, господарський суд Київської області, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.07.2008 року № 0000892300/0; від 11.07.2008 року № 0000912300; від 11.07.2008 року № 0000882300/0; від 11.07.2008 року № 0000902300/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСВ Україна»(08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Дачна, 1) 3 (три) грн. 40 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського адміністративного суду через господарський суд Київської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня складення у повному обсязі та наступної подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана без подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду, якщо скарга подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги у встановлений строк постанова суду набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду скарги і залишення її без задоволення, а постанови суду - без змін.
Головуючий Суддя Маляренко А.В.
Суддя Мальована Л.Я.
Суддя Ярема В.А.