ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
02.12.2008 р. № 13/396
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В., розглянувши матеріали справи
за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва
до 1. товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Мілкот»
2. товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техприлад»
про визнання усних договорів укладених між ТОВ «ТК «Мілкот»та ТОВ «НВП «Техприлад»недійсним у відповідності до ст. 207 ГК України; стягнення з ТОВ «НВП «Техприлад»вартості товару поставлений ТОВ «ТК «Мілкот»згідно видаткових накладних №МТ-0000061 від 26.04.06 р., №МТ-0000131 від 30.05.06 р., №МТ-0000093 від 03.05.06 р., №МТ-000171 від 05.05.06 р., №МТ-0000052 від 17.01.07 р, №МТ-000172 від 15.05.06 р, №МТ-0000060 від 19.04.06 р., відповідно до ст. 208 ГК України.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що за умовами усних договорів укладених між ТОВ «ТК «Мілкот»(надалі -Відповідач 1) та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Техприлад»(надалі -Відповідач 2), останньому було поставлено товар: ремонтні вставки під клапани регуляторного тиску (DN15, DN20, DN25, DN32, DN40) на загальну вартість із ПДВ 11525,52 грн., що підтверджується видатковою накладною №МТ-0000061 від 26.04.06 р.); товар на загальну суму 226560,11 грн., що підтверджується податковою накладною №103 від 19.04.06 р. та видатковою накладною №МТ-0000060 від 19.04.06 р.); гофрошланг DN20 загальною вартістю 38400,00 грн. - видаткова накладна №МТ-0000131 від 30.05.06 р.; ремонтні вставки під витратомір (DN25, DN40, DN50, DN65, DN80) загальною вартістю 15027,36 грн. - видаткова накладна №МТ-0000093 від 03.04.06 р.; блок управління насосом (БУН-1) загальною вартістю 65786,88 грн. - видаткова накладна №МТ-000171 від 05.05.06 р.; кришки антимагнітні (СWMR-15, СWMR-25, CWMR-20, CWMR-32), лопастні колеса (LKSс-40, LKSh-15, LKSh-20, LKSh-25, LKSh-32), передавач імпульсів 01.03 (DN 15-50) загальною вартістю 6711,60 грн. - видаткова накладна №МТ-0000052 від 17.01.07 р.; ремонтні вставки під витратомір (DN15, DN20, DN25, DN50, DN40, DN80, DN65) на загальну вартість 20646,10 грн. - видаткова накладна №МТ-000172 від 15.05.06 р. (надалі -оскаржувані правочини).
Позивач стверджує, що вище вказані господарські зобов'язання укладені з метою, яка завідомо суперечити інтересам держави та суспільства, оскільки у Відповідача 1 , а тому вище вказані правочини мають бути визнанні недійсними у відповідності до ст. 207 Господарського кодексу України.
Позивач звертає увагу суду на припис ст. 207 ГК України, яким встановлено, що господарське зобов'язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути визнано на вимогу державного органу недійсним повністю або в частині.
Крім того, Позивач вказує, що оскаржувані угоди повинні бути визнані судом недійсними в силу ст. 49 ЦК України у редакції 1963 року, оскільки така була укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та за наявності умислу хоча б однієї сторони щодо настання відповідних наслідків щодо приховування доходів від оподаткування.
Зазначає, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 19.02.2008 року ОСОБА_1засновника ТОВ «ТК «Мілкот», визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч.2 КК України та встановлено, що він не мав наміру здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в установчих документах, що підтверджує наявність умислу у Відповідача 1 на укладення договору з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та настання відповідних наслідків (руйнування системи оподаткування в Україні). А тому просить визнати зазначені вище усні договори недійсними та стягнути з Відповідача 2 вартість за поставлений Відповідачем 1 товар.
У письмовому запереченні проти позову, а також повноважний представник Відповідача 2 у судовому засіданні повідомив, що проти позову заперечує. В обґрунтування свого заперечення вказує, що умислу на укладення правочину з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства у сторін договору не було. Відповідач 2 зазначає, що оскаржувані договори були виконані сторонами та кошти за поставлений товар були перераховані. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Крім того в судовому засіданні зазначив, що позивачем пропущено встановлений законом строк на звернення до адміністративного суду та строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій. А тому в задоволенні позову просив відмовити.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
Між Відповідачем 2 та ТОВ «ТК «Мілкот»були укладені усні договори на купівлю вище перерахованого товару.
Як зазначив Позивач та Відповідач 2 сторони, оспорювані правочини його учасниками (Відповідачем 2 та ТОВ «ТК «Мілкот») були виконані, тобто, ТОВ «ТК «Мілкот»товар передав, а Відповідач 2 його оплатив.
Органи державної податкової служби, відповідно до Закону «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року можуть звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; …)
Як вбачається, оскаржувані правочини були вчинені в 2006 році.
У Цивільному кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК редакції 1963 року, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Згідно зі ст. 228 ЦК наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.
За змістом ч.2 ст.5 ЦК, цей кодекс має зворотню дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Таким чином, посилання Позивача на необхідність застосування судом публічно-правових санкцій, згідно ст. 49 ЦК України редакції 1963 року, суперечить вимогам чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності 01.09.2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Положення ст. 207 та ст. 208 ГК застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215, ч.2 ст.228 ЦК є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Як зазначила представник позивача, засновник ТОВ «ТК «Мілкот»був визнаний винним у вчиненні фіктивного підприємництва лише 19.02.2008 року.
Судом встановлено, що оспорювані правочини укладені в період з квітня 2006 року по січень 2007 року, позивач дізнався про оспорюваний договір у лютому 2008 року, однак звернувся до суду в липні 2008 року.
Враховуючи крім іншого вищенаведене, суд прийшов до висновку, що Позивачем пропущено річний строк звернення до адміністративного суду.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорювані усні договори були укладені в період з квітня 2006 році по січень 2007 року, а позов Позивач пред'явив в середині 2008 року, отже пропустив строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи крім іншого вищенаведене, суд прийшов до висновку, що Позивачем пропущено річний строк звернення до адміністративного суду.
Згідно ч. 1, 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Судом не встановлено поважних причини пропуску Позивачем річного строку звернення до адміністративного суду.
Приписом ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.12.08 р.