Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16
тел. 230-31-77
Іменем України
"21" серпня 2008 р. Справа № А6/415-08
11.45 год.
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Маляренка А.В.
при секретарі Коломієць М.В.
розглянувши адміністративну справу № А6/415-08
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ;
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскаунтленд», м. Вишневе;
про стягнення 207 627 грн.
Представники сторін:
від позивача: Масленнікова Г.А. представник за дов. № 03-127/776 від 21.07.2008 р.;
Вольвак О.М. представник за дов. № 05/81/847 від 18.08.2008 р.;
відповідача: Гніздило Т.М. представник за дов. № 6 від 06.08.2008 р.
обставини спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діскаунтленд » (далі -відповідач) про стягнення 207 627 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити у 2007 році 30 робочих місць для працевлаштування, але фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 8 осіб, тобто відповідачем не виконаний норматив по 22 робочим місцям, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму у розмірі 203 808 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів та 3819 грн. - пені.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.07.2008р. було відкрито провадження у адміністративній справі №А6/415-08 та розгляд справи призначено на 12.08.2008 року. У судовому засіданні 12.08.2008 р. було оголошено перерву до 14.08.2008 р. У судовому засіданні 14.08.2008 р. оголошено перерву до 21.08.2008 р.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що належним чином виконували вимоги нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
встановив:
Як встановлено судом, Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, підтвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1767 від 28.12.2001, Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 92 від 18.07.91.
Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна пата на підприємстві на одного працівника складає у 2007 році 9264 грн.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в країні", встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в країні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Згідно ч. 3 ст. 20 наведеного Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно звіту відповідача за 2007 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 762 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2007 році повинен був створити 30 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 8 інвалідів.
Суми, яки просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до п. 4 вищезазначеного Положення, місцеві органи соціального захисту населення разом із громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості.
Пункт 9 Положення вказує, що органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей.
Суд встановив, що відповідач звертався до компетентних органів з проханням направити товариству для працевлаштування інвалідів, про що свідчать листи на адресу районних центрів зайнятості та звіти відповідача (копії в матеріалах справи).
Позивач не надав суду доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування, направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштуванні і відмови в такому працевлаштуванні.
Згідно матеріалів справи інваліди до відповідача не направлялися і інваліди до відповідача не зверталися.
Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; (абз. 3 п. 14 в редакції постанови Кабінету Міністрів України N 19 від 10.01.2002).
Отже, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
Судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що органи, зазначені в ст. 18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології та висновків МСЕК, у зв'язку з чим покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку суду неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
Позивач не довів і не надав відповідних доказів на підтвердження наявності обов'язку відповідача по сплаті штрафних санкцій.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідач вжив передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Крім того, відповідач за власною ініціативою розміщував інформацію щодо наявності вакансій для інвалідів в засобах масової інформації (копії газет долучені до матеріалів справи).
На підставі викладеного, суд відмовляє в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 17, 94, 158-163, п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
В задоволені позову відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського адміністративного суду через господарський суд Київської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня складення у повному обсязі та наступної подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана без подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду, якщо скарга подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги у встановлений строк постанова суду набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду скарги і залишення її без задоволення, а постанови суду - без змін.
Суддя Маляренко А.В.