Справа №250/1342/13-ц
Номер провадження2/250/771/13
18 липня 2013 р. місто Ясинувата
Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області
в складі: головуючого - судді Ус О.В.,
при секретареві судового засідання Торчинській А.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення з садового будинку, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом повернення ключів, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку та садовий будинок з господарськими спорудами та зобов'язання внести зміни в правовстановлюючі документи, -
ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_2, в якому просила висилити відповідача з належного їй на праві приватної власності садибного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати відповідача повернути ключ від зазначеного будинку. В обґрунтуванні позову зазначила, що перебували у шлюбі з відповідачем з 1987 до 2008 року, в період шлюбу вона придбала земельну ділянку у АДРЕСА_1, а в 2012 році зареєструвала право власності на садибний будинок з надвірними будівлями на зазначеній ділянці. Відповідач при поділі майна забрав у неї ключ від садиби, у 2010 році при розподілі майна не пред'являв вимоги про поділ будинку. Вважає необхідним продати будинок, але відповідач перешкоджає її праву власності, не звільняючи будинок, не повертаючи ключ від будинку.
ОСОБА_2 подана зустрічна позовна заява, в якій він просить визнати земельну ділянку та садибний будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, адреса СТ: АДРЕСА_2 правом спільної сумісної власності, оскільки зазначені об'єкти були придбані в період шлюбу, будинок добудований у період їх шлюбу з ОСОБА_4
В судовому засіданні представник позивача підтримала первісний позов в повному обсязі, зустрічний позов не визнала, пояснила, що земельна ділянка була придбана на гроші, які вона подарувала своїй доньці (позивачу у справі) після продажу будинку, якій їй достався у спадщину. Дійсно, ділянка та будинок були придбані у період знаходження її доньки з відповідачем, остаточно на дачній ділянці закінчили будівельні роботи в 2006 році. Вважає, що відповідач не має право на дачу, оскільки придбали її фактично на ті гроші, яки вона подарувала, а відповідач отримував дуже малу заробітну плату. Садиба є власністю її доньки, просила задовольнити її позов, а в задоволенні зустрічного відмовити.
Відповідач первісний позов не визнав, зустрічний позов підтримав в повному обсязі, пояснив, що земельна ділянка з одноповерховим будинком придбана у період шлюбу з позивачем на сімейні збереження, тобто на його заробітну плату, позивач не працювала. Протягом 2001-2006 років він добудував 2 поверх, господарські споруди. Питання щодо поділу садиби не виникало, оскільки він проживав на дачі, оплачував усі послуги тощо. Про те, що позивач оформила будинок та споруди лише на себе він дізнався з позову.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що мати позивача продала батьківський будинок, а гроші подарували доньці (позивачу у справі) приблизно 5 тис. доларів США, за ці гроші і була придбана дача. Все це їй відомо зі слів ОСОБА_1 На земельній ділянці був двохповерховий будинок та багато будівельних матеріалів, точно не може сказати коли вперше вона була на земельній ділянці у рік її придбання або на наступній. Позивач та відповідач протягом сумісного життя добудували будинок, саджали тощо.
Свідок ОСОБА_6 суду показала, що є матір'ю відповідача, вона, її син та позивач вирішили придбати дачу, сумісно займалися пошуком, придбали ділянку в 2001-2002 р.р., оформили на позивача, на ділянці був одноповерховий будинок, в якому було багато непотребу, в наступні роки син займався будівництвом, позивач не працювала взагалі, витрати на будівництво повністю були за рахунок відповідача, будівництво було завершено приблизно в 2004-2005 р.р. Вона чула, що мати позивача ОСОБА_1 після продажу батьківського будинку гроші поклала на депозит. При розподілі майна між сторонами була домовленість, що дача залишиться її сину.
Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду пояснили, що сторони в 2001 році придбали дачу - земельну ділянку з одноповерховим будинком, в подальшому було будівництво, добудували другий поверх.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що відповідач був його керівником, приблизно у 2001 році придбав дачу, через 3 дня після покупки, вони приїжджали дивитися - на ділянці був одноповерховий будинок незавершений - стіни, шпали, металеві віконниці та двір, ділянка у непотребі. ОСОБА_2 покупав будівельні матеріали, займався будівництвом, наймав працівників при необхідності, приблизно через 2 роки добудував будинок, прибудову, альтанку, посадив сад.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що знаходиться у приятельських відносинах з відповідачем, на дачну ділянку приїжджав відпочивати вперше у 2006 на травневі свята - там був двоповерховий будинок, туалет на вулиці, будівництво було повністю завершено.
Суд заслухав пояснення сторін у справі, свідків, дослідив матеріали справи, встановив наступне.
Судом встановлено та не є спірним, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (до шлюбу - ОСОБА_1) одружилися 17 жовтня 1987 року, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб (арк. справи 84).
09 жовтня 2001 року ОСОБА_4 придбала за 680,0 грн. земельну ділянку площею 0,0628 га га цільове призначення - для садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 76 договір купівлі-продажу). 29 листопада 2001 року позивач отримала акт про право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку (арк. справи 83), землю передано для ведення садівництва.
З технічного паспорту на садовий (дачний) будинок у садовому товаристві АДРЕСА_1 вбачається, що будинок А-2м збудований у 2001 році, прибудова а-2, ґанок а1, погріб під частиною будівлі а2, альтанка Б, навіс В, убиральня Г, літній душ Д, вимощення І, огорожа № 1, ворота з хвірткою № 2, огорожа № 3 побудовані в 2006 році (арк. справи 78-83).
Факт остаточного завершення будівництва у 2006 році визнано сторонами, наявність будинку на земельній ділянці в 2001 році підтверджено членською книжкою, виданою на ім'я позивача 09 жовтня 2001 року (арк. справи 36-37).
Також позивачем не оспорюється, що відповідач проживав на дачі та оплачував внески в садовому товаристві, що додатково підтверджено членською книжкою та відомостями садового товариства (арк. справи 36-37, 59-68).
04 квітня 2008 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано, про в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 118 (арк. справи 85).
Відповідач ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя (арк. справи 86-88), з вимогами про поділ нерухомості не звертався.
30 серпня 2012 року за позивачем ОСОБА_4 зареєстровано право власності на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, адреса СТ: АДРЕСА_2. на підставі рішення виконкому Спартаківської сільської ради від 13.08.2012 року (арк. справи 77).
Згідно ст. 22 КпШС, який діяв на час придбання спірної земельної ділянки, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
В судовому засіданні встановлено, що спірні земельна ділянка, розташований на ній садибний будинок, який не був зареєстрований як об'єкт нерухомості, тобто вважався об'єктом незавершеного будівництва, були придбані сторонами в період шлюбу за 680,0 грн. Будинок та господарські споруди були повністю завершені будівництвом у 2006 році, тобто в період шлюбних відносин між сторонами.
Належних доказів отримання спірного майна в дар позивачем суду не надано, а тому відсутні підстави вважати, що земельна ділянка або об'єкт незавершеного будівництва, що знаходився на спірній земельній ділянці є роздільним майном подружжя.
У відповідності до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 за №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Доводи представника позивача щодо придбання земельної ділянки та будинку позивачем на отримані від неї у подарунок кошти не можуть бути прийняти до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що земельна ділянка та розташовані не ній об'єкти будівництва, остаточно побудовані в період шлюбу між сторонами у 2006 році та зареєстровані у встановленому законом порядку, як об'єкт нерухомості за позивачем лише у 2012 році є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, а тому зустрічний позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимог зустрічного позову про зобов'язання позивача зареєструвати садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку як суб'єкт права спільної сумісної власності, суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на законі, відповідач не позбавлений можливості зареєструвати своє право самостійно у відповідних державних органах.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про те, що первісний позов задоволенню не підлягає, оскільки виселення можливе лише з житла, а не садибного будинку, який є спільною сумісною власністю сторін, відповідач має рівні права з позивачем щодо володіння, користування та розпорядженням зазначеним об'єктом нерухомості. Позивачем не надано переконливих доказів, що свідчать про неможливість користування будинком нарівні з відповідачем, відсутність комплекту ключів від будинку не доведена.
Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 10, 11, 31, 57, 60, 64, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України,-
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення з садового будинку, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом повернення ключів відмовити в повному обсязі.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку та садовий будинок з господарськими спорудами та зобов'язання внести зміни в правовстановлюючі документи задовольнити частково.
Визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на:
- земельну ділянку площею 0,628 га цільове призначення - для садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;
- садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, адреса СТ: АДРЕСА_2.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Ясинуватського міськрайонного суду від 05 червня 2013 року на:
- земельну ділянку, загальною площею 0,0628 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1;
- садовий будинок загальною площею 84,90 кв.м, літ. А-2 з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на вищезазначеній земельній ділянці та розташований за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, АДРЕСА_1, адреса садового товариства АДРЕСА_2.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: О. В. Ус