Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
місто Харків
17.07.2013 р. справа №820/5326/13-а
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
за участі:
секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,
представників:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Омельчук О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
гр. ОСОБА_3
до Харківського національного медичного університету
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, гр. ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача, Харківського національного медичного університету, що виявились у відмові надати ОСОБА_3 на запит №17/із від 13.06.2013 р. запитаної відкритої публічної інформації; 2) зобов'язати відповідача, Харківський національний медичний університет надати ОСОБА_3 інформацію - в якому обсязі та за якою ціною за одиницю товару (щодо всіх продуктів харчування) ХНМУ закуповував продукти харчування за бюджетні кошти протягом січня, лютого, березня, квітня та травня 2013 р. (за кожен місяць окремо), - в якому обсязі та за якою ціною за одиницю товару (щодо всіх продуктів харчування) Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці і професійних захворювань ХНМУ закуповував продукти харчування за бюджетні кошти протягом січня, лютого, березня, квітня та травня 2013 р. (за кожен місяць окремо).
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що письмово звернувся до ХНМУ із запитом про надання інформації щодо обсягів та цін закупівель продуктів харчування університетом та його структурним підрозділом. На думку позивача, належної відповіді на звернення суб'єкт владних повноважень не надав, так як отриманий від ХНМУ лист №23-з/06 від 20.06.2013 р. бажаної інформації не містив. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач, Харківський національний медичний університет, з поданим позовом не погодився.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що у спірних правовідносинах діяв виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Зокрема, відповідач зазначив, що стосовно запитуваної інформації ХНМУ у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядником такої інформації не являється, оскільки у правовідносинах з приводу здійснення закупівель виступає не як суб'єкт владних повноважень. За твердженням відповідача, дані обставини були роз'ясненні гр. ОСОБА_3 у відповіді на її інформаційний запит, яка була надана у межах визначеного законом строку. Посилаючись на викладені доводи, представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що 13.06.2013 р. позивач, гр. ОСОБА_3, листом №17/їз звернувся до Харківського національного медичного університету з питання надання наступної інформації: - в якому обсязі та за якою ціною за одиницю товару (щодо всіх продуктів харчування) ХНМУ закуповував продукти харчування за бюджетні кошти протягом січня, лютого, березня, квітня та травня 2013 р. (за кожен місяць окремо), - в якому обсязі та за якою ціною за одиницю товару (щодо всіх продуктів харчування) Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці і професійних захворювань ХНМУ закуповував продукти харчування за бюджетні кошти протягом січня, лютого, березня, квітня та травня 2013 р. (за кожен місяць окремо). Згаданий запит згідно штампу для реєстрації вхідної кореспонденції було отримано відповідачем 17.06.2013 р. з номером 23-з.
Листом №23-з/06 від 20.06.2013 р. відповідач повідомив гр. ОСОБА_3, що запитувана нею інформація є результатом діяльності університету як учасника господарських відносин, а відтак, у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», відсутні підстави для надання університетом такої інформації у відповідь на її запит.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, котрими керувався суб'єкт владних повноважень при розгляді запиту гр. ОСОБА_3, а також відповідність цих мотивів вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що згідно з ч.1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
За приписами п.1 ч.1 ст. 13 вищеназваного закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Положеннями ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на розпорядників публічної інформації покладені обов'язки: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Оскільки положеннями згаданого акту законодавства не визначено змісту поняття «інформація», то суд, керуючись ч.7 ст.9 КАС України, при вирішенні даного адміністративного спору вважає за можливе застосувати приписи Закону України «Про інформацію», відповідно до ст.1 якого під інформацією законодавець розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Системно проаналізувавши положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію», суд відзначає, що законодавцем на суб'єктів владних повноважень та розпорядників публічної інформації покладено обов'язок надавати на запити зацікавлених осіб вже реально існуючу на момент отримання запиту (тобто раніше створену і в силу цього вже наявну в розпорядженні) інформацію, але обов'язком створювати нову (тобто таку, якої раніше не існувало) інформацію суб'єкти владних повноважень згідно з законом не обтяжені. Слушність саме такого висновку суду підтверджується положеннями ч.1 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», де зазначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Вказане означає, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» поширюються виключно на ті правовідносини, в яких на момент отримання відповідного запиту суб'єкт владних повноважень в результаті реалізації управлінської функції вже мав в своєму розпорядженні певну інформацію, котра підпадає під визначення публічної.
Оглянувши зміст запиту, суд відмічає, що звертаючись до університету, гр. ОСОБА_3 чітко і однозначно висловила намір на отримання інформації, зокрема, щодо цін та обсягів закупівель продукції в розрізі кожного окремого календарного місяця, тобто фактично порушила питання не про отримання наявної у закладу освіти інформації, а про створення нової інформації, якої досі ще не існувало. У судовому засіданні представником позивача визнано, що існування інформації, яку гр. ОСОБА_3 бажала отримати у відповідь на запит, є припущенням, жодними фактичними даними не підтвердженим.
Розв'язуючи спір суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За визначенням ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).
Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, суд зазначає, що бажаної для позивача, гр. ОСОБА_3, інформації в розпорядженні Харківського національного медичного університету станом на дату отримання запиту реально не існувало, а відтак, така інформація об'єктивно не могла бути надана на адресу запитувача.
Окрім того, з наявних у справі документів випливає, що Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці і професійних захворювань не має статусу юридичної особи, а тому, в силу приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про здійснення державних закупівель» не може виступати самостійним учасником цивільного (господарського) обороту, у зв'язку з чим не вчиняти правочини, в тому числі і стосовно придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок державних (бюджетних) коштів.
Отже, будь-якої, в тому числі і публічної, інформації відносно придбання Харківським науково-дослідним інститутом гігієни праці і професійних захворювань товарів (робіт, послуг) в об'єктивній дійсності не існує.
За таких обставин, суд вважає, що Харківський національний медичний університет належно розглянув запит гр. ОСОБА_3 №17/із від 13.06.2013р., надавши листом №23-з/06 від 20.06.2013 р. відповідь з дотриманням норм Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Крім того, з огляду на зміст листа гр. ОСОБА_3, суд не знаходить підстав для висновку про наявність у відповідача, Харківського національного медичного університету, як обов'язку, так і фактичної можливості надати відповідь на порушене питання інакше, ніж це було зроблено в листі №23-з/06 від 20.06.2013 р.
Стосовно вимоги про винесення окремої ухвали суд відзначає, що правовідносини з приводу винесення адміністративним судом окремих ухвал унормовані ст.166 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
У ході розгляду справи судом не встановлено підстав для винесення окремої ухвали, а відтак, дану вимогу належить залишити без задоволення.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Оскільки судовим розглядом не встановлено факту наявності у позивача порушеного права у спірних правовідносинах, то позов належить залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 8, 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов гр. ОСОБА_3 до Харківського національного медичного університету про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Постанова у повному обсязі виготовлена 18.07.2013 р.
Суддя А.В. Сліденко