Справа № 761/7058/13-ц
Провадження №2/761/4237/2013
іменем України
15 липня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Малинникова О.Ф.
при секретарі - Бєлової О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У березні 2013 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначив, що згідно із наказом від 18.06.2012 року його було прийнято на посаду начальника відділу організації торговельної діяльності Департаменту торгівлі з 20 червня 2012 року. Наказом від 24.09.2012 року його було переведено на посаду начальника відділу внутрішніх переказів Департаменту фінансових послуг на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника. У відповідності до Наказу № 49-к від 07.02.2013 року позивача звільнено з роботи з підстав п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України (закінчення строку договору).
Позивач посилається на те, що запис про звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору з посиланням на п. 2 ч.1 ст.36 КЗпП є неправильним, оскільки підставою для звільнення був вихід на роботу працівника із декретної відпустки, яка працювала на цій посаді, тобто у наказі про звільнення мало бути вказано підставу: п.6 ч.2 ст.40 КЗпП, тобто звільнення у зв'язку із поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Як вказує позивач його було звільнено під час перебування на лікарняному, що не узгоджується із ч.3 ст.40 КЗпП України. Посилаючись на те,що у наказі про звільнення формулювання звільнення вказано неправильно, має бути зазначено інше з підстав п.6 ч.2 ст.40 КЗпП, тому його звільнено з порушенням ч.3 ст.40 Кодексу, згідно із якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
За вищенаведених підстав позивач просив поновити його на посаді начальника відділу внутрішніх переказів Департаменту фінансових послуг, з якої його було звільнено.
У запереченнях проти позову (а.с.13) представник відповідача зазначив, що наказом від 18.06.2012 року позивача було прийнято на посаду начальника відділу організації торговельної діяльності Департаменту торгівлі з 20 червня 2012 року. Наказом від 08.08.2012 року його переведено на посаду головного фахівця відділу контролю торгівельної діяльності за його заявою від 07.08.2012 року. Наказом від 24.09.2012 року за його заявою від 18.09.2012 року його переведено на посаду начальника відділу внутрішніх переказів Департаменту фінансових послуг з окладом 5257 грн. на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2.
Наказом № 49-к від 07.02.2013 року позивача звільнено з роботи з підстав п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України(закінчення строку договору) у зв'язку із заявою ОСОБА_2. про припинення декретної відпустки та виходу на роботу з 08.02.2013 року.
Посилаючись на те, що при звільненні позивача було дотримано вимоги трудового законодавства, представник відповідача просив відмовити у позові.
У червні 2013 року позивач звернувся із заявою про внесення змін і доповнень до позовних вимог, посилаючись на підстави незаконного звільнення його з посади головного спеціаліста відділу контролю торгівельної діяльності за його заявою від 07.08.2012 року, з якої він був тимчасово переведений наказом від 24.09.2012 року за його заявою від 18.09.2012 року на посаду начальника відділу внутрішніх переказів Департаменту фінансових послуг на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2, стверджуючи, що таке переведення мало місце із збереженням попереднього місця роботи. Тому просив поновити його на зазначену посаду головного спеціаліста відділу контролю торгівельної діяльності з поновленням строку позовної давності та стягнути середній заробіток за вимушений прогул та моральну шкоду. (а.с.65)
Ухвалою суду від 15 липня 2013 року у прийнятті заяви про зміну та доповнення позовних вимог відмовлено. (а.с.73)
У судовому засіданні позивач підтримав первісні позовні вимоги, додатково зазначивши, що він не був повідомлений при переведенні на посаду начальника відділу внутрішніх переказів Департаменту фінансових послуг, що це робота тимчасова на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2, а також підтвердив доводи, викладені у позовній заяві від 18.03.2013 року.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову, посилаючись на викладені у письмових запереченнях обставини, додатково пояснив, що позивач був повідомлений про те, що його перевід на посаду тимчасовий до виходу з декретної відпустки працівника.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, 1978 року народження, за його заявою від 12.06.2012 року згідно наказу № 229/к від 18.06.2012 року був прийнятий на роботу до Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (далі-УДППЗ «Укрпошта») з 20.06.2012 року на посаду начальника відділу організації торгівельної діяльності департаменту торгівлі з окладом 4789 грн.. (а.с.25,26)
За його заявою від 07.08.2012 року згідно з наказом від 08.08.2012 року № 357/к ОСОБА_1 переведено на посаду головного фахівця відділу контролю торгівельної діяльності Департаменту торгівлі постійно з 08.08.2012 року (а.с.27,28)
У вересні 2012 року позивач подав заяву від 18.09.2012 року про переведення його на посаду начальника відділу внутрішніх переказів департаменту фінансових послуг з 24.09.2012 року тимчасово на період відпустки основного працівника, що займає цю посаду (ОСОБА_2) для догляду за дитиною, (а.с.30)
Згідно із заявою позивача від 18.09.2012 року видано наказ № 457/к від 24.09.2012 року про його переведення на посаду начальника відділу внутрішніх переказів департаменту фінансових послуг з 24.09.2012 року тимчасово на період відпустки основного працівника, що займає цю посаду (ОСОБА_2) для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, посадовий оклад позивача на цій посаді становив 5257,00 грн. (29,32).
Наказом від 07.02.2013 року № 94/к ОСОБА_1 було звільнено 07.02.2013 р. з посади начальника відділу внутрішніх переказів департаменту фінансових послуг за п. 2 ст. 36 КЗпП України, по закінченню строку трудового договору із зазначенням про надання компенсації за невикористану відпустку -19 днів.. З наказом позивача було ознайомлено 20.02.2013 року. (а.с.35)
Звертаючись до суду з позовом про поновлення на роботі, позивач посилався на те, що запис про звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору з посиланням на п.2ч.1ст.36 КЗпП є неправильним, оскільки підставою для звільнення був вихід на роботу працівника із декретної відпустки, яка працювала на цій посаді, тобто у наказі про звільнення мало бути вказано підставу: п.6 ч.2 ст.40 КЗпП; приймаючи до уваги неправильність запису про звільнення, його було звільнено під час перебування на лікарняному, що не узгоджується із ч.3 ст.40 КЗпП України.
У відповідності із ст.23 КЗпП України передбачено укладення трудового договору, зокрема на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Тобто такий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до п.2ст.36 КЗпП України, підставою припинення строкового трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і З статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Як вбачається із матеріалів справи, з позивачем було укладено строковий трудовий договір, що підтверджено поданою ним у вересні 2012 року заявою про переведення його на посаду начальника відділу внутрішніх переказів департаменту фінансових послуг з 24.09.2012 року тимчасово на період відпустки основного працівника, що займає цю посаду (ОСОБА_2) для догляду за дитиною, (а.с.30). На підставі цієї заяви видано наказ № 457/к від 24.09.2012 року про його переведення на посаду начальника відділу внутрішніх переказів департаменту фінансових послуг з 24.09.2012 року тимчасово на період відпустки основного працівника, що займає цю посаду (ОСОБА_2) для догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, із встановленням посадового окладу позивача на цій посаді становив 5257,00 грн., тобто вищого за той, який він отримував на попередній посаді. Позивач був ознайомлений із змістом наказу про характер переведення на тимчасову роботу на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною.
Згідно із п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», в якій зазначено: «При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною,…).»
Як зазначено відповідачем та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_2, яка обіймала посаду начальника відділу внутрішніх переказів Департаменту фінансових послуг та знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, виявила бажання припинити цю відпустку та приступити до роботи з 08.02.2013 р., про що свідчить її заява з резолюцією керівника підприємства «До наказу» від 07.02.2013 р.
Відпустка для догляду за дитиною є соціальною відпусткою згідно ст. 18 Закону України «Про відпустки», яка надається жінці повністю або частково протягом строку до досягнення дитиною віку трьох років ( ст.20 Закону України «Про відпустки»). При цьому жінка може на свій розсуд у будь-який час припинити цю відпустку, а потім знову піти в таку відпустку (лист Мінсоцполітики від 16.05.2012 № 158/13/133-12).
Наказом від 07.02.2013 № 48/к визначено: «ОСОБА_2 вважати такою, що стала до роботи після відпустки по догляду за дитиною до трьох років з 08.02.2013 року», підстава - її заява про припинення відпустки по догляду за дитиною до досягнення 3-х років та прохання приступити до роботи з 08.02.2013 року. Посилання позивача, що можливо вона приступила до роботи на нетривалий час, не спростовує законність звільнення його та інші доводи стосовно цього питання. Строковий трудовий договір з позивачем підлягав припиненню з 07.02.2013 р. відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, а саме закінченням строку трудового договору.
Посилання позивача на те, що у даному випадку підставою звільнення є пункт 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП, який передбачає розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу на підставі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Водночас, встановлено, що ОСОБА_2 не була поновлена на роботі, а приступила у зв'язку із припиненням відпустки по догляду за дитиною до роботи на тій посаді, яку вона займала та яка має зберігатись за нею під час знаходження в цій відпустці .
Представник відповідача при цьому посилався на роз'яснення Міністерства юстиції України у листі від 01.02.2011р. «Порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу», поновлення на роботі можливе у таких випадках: згідно з рішенням суду, якщо працівник звільнений без законних підстав; якщо працівник звільнений без погодження з профспілковим органом, (у випадку, коли погодження з профспілковим органом є обов'язковим згідно з законом); у випадку, якщо працівника звільнено з роботи у зв'язку з незаконним засудженням. Отже, жоден з цих випадків не стосується виходу на роботу особи, що знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3 років.
Щодо твердження позивача про те, що його було звільнено під час тимчасової непрацездатності, він зазначив, що хворів з 21.12.2012 року по 09.01.2013 року, з 10.01.2013 року по 05.02.2013 року, 06.02.2013 року консультувався з лікарем, а також знаходився на лікарняному то позивач долучив до позовної заяви листки непрацездатності (а.с.7,8,9), у яких йдеться про лікування у амбулаторному режимі з 11.02.2013 року, та на стаціонарі з 18.02.2013 року по 28.02.2013 року, а також амбулаторний режим з 01.03.2013 року. Між тим, звільнення його з роботи мало місце 07.02.2013 року. Стосовно довідки про перебування на станції швидкої допомоги, то він звернувся до лікаря 08.02.2013 року.
Як пояснив представник відповідача 07.02.2013року позивач знаходився на робочому місці та працював повний робочий день, про що він сам вказує у позовній заяві, що також підтверджується даними пропускної системи до приміщення УД11113 «Укрпошта» (Звіт «табель вхід-вихід») за лютий 2013 р. (копія додається). Цього ж дня, Позивача було повідомлено відділом кадрів про його звільнення за п.2 ст. 36 КЗпП в зв'язку із закінченням строку трудового договору, та позивач неодноразово протягом дня запрошувався до відділу кадрів для ознайомлення під підпис з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Однак від підпису в наказі ОСОБА_1 відмовився у той день та не з'явився для отримання трудової книжки до кінця робочого дня, про що було складено акт за підписом директора Департаменту фінансових послуг, начальника відділу підбору, оцінки та підготовки кадрів, головного фахівця відділу кадрів (копія додається). Тому наступного дня, 08.02.2013 року позивачу було надіслано рекомендованим листом повідомлення про необхідність з'явитися до відділу кадрів УДППЗ «Укрпошта» для отримання трудової книжки в зв'язку зі звільненням 07.02.2013 року відповідно до наказу від 07.02.2013 року № 49- к (додається). Фактично позивач з'явився за отриманням трудової книжки та ознайомився з наказом про звільнення 20.02.2013року.
Досліджуючи вищенаведені обставини, встановлені судом та підтверджені поясненнями сторін та матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на посаді начальника відділу внутрішніх переказів департаменту фінансових послуг, з якої його звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України, по закінченню строку трудового договору у відповідності із вимогами трудового законодавства.
З огляду на викладене та підставі ст.ст.23,24,36,40,231,232 КЗпП України, та керуючись ст.ст..10,11,57.60,88,209,212,213,214, 215, 218,223 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_1 до Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційному суду міста Києва через Шевченківський районний суд м. Києва, який ухвалив оскаржуване рішення.
Суддя: Малинников О.Ф.