"09" липня 2013 р. Справа № 922/900/13-г
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Шевель О. В.,
при секретарі Ткаченко Н.І.,
за участю представників:
позивача за первісним позовом - Гусак Б.М за довіреністю №14-5 від 08.01.2013р.,
відповідача за первісним позовом - Баєв О.Ю. за довіреністю б/н від 14.03.2013р.,
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (вх. №1763 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013р. у справі №922/900/13-г,
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до Комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова,
про стягнення 17357359,72 грн.,
та за зустрічним позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова,
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, та Комунального підприємства «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Лозівська міська рада Харківської області, м. Лозова,
про визнання договору недійсним,-
У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, в якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1 4091 864,77 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 83156,68грн., три відсотки річних у розмірі 390351,37 грн., пеню у розмірі 1282812,01 грн. та 7 % штрафу у розмірі 1581174,90 грн., а також витрати зі сплати судового збору (а.с.3-6, т.1).
15.03.2013р. КП «Теплоенерго» звернулось до господарського суду Харківської області із зустрічною позовною заявою до ПАТ «НАК «Нафтогаз України», Комунального підприємства «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області, третя особа - Лозівська міська Рада, про визнання договору про переведення боргу №14/6437/12 від 26.10.2012р. недійсним (а.с 1-9, т.2).
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Лаврова Л.С.) від 29.04.2013р. по справі №922/900/13-г у первісному позові ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості в розмірі 14091864,77 грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 83 156, 68 грн., у сумі три відсотки річних у розмірі 390 351,37 грн., у сумі пені у розмірі 1 282 812,01 грн. та у сумі 7 % штрафу у розмірі 1 581 174,90 грн. - відмовлено.
Зустрічний позов КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області задоволено, визнано недійсним договір № 14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012 р.
Стягнуто з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на користь КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області судовий збір в розмірі 1 147,00 грн. (а.с. 7-18, т.3).
Позивач за первісним позовом, ПАТ «НАК «Нафтогаз України», з зазначеним рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013р. по справі №922/900/13-г скасувати та прийняти нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову - відмовити. При цьому позивач за первісним позовом посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та при неправильному застосуванні норм чинного законодавства (а.с. 27-33).
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно застосував ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час розгляду зустрічного позову, оскільки станом на момент укладення оспорюваного договору № 14/6437/12, а саме 26 жовтня 2012 року не існувало постанови суду про визнання будь-кого зі сторін, які приймали участь у розгляді справи № 922/900/13-г - банкрутом. Скаржник вказує, що ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосована судом першої інстанції не в тій редакції, що діяла на момент укладення договору про переведення боргу.
На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, а саме - в оскаржуваному рішенні відсутні відомості щодо встановлення розміру балансової вартості активів банкрута (КП «Теплові мережі»), відсутні відомості щодо встановлення судом наявності дозволу комітету кредиторів на відчуження майна, не досліджено законність укладення договору про надання на праві господарського відання комунального майна з балансу управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області на баланс у господарське відання Комунальному підприємству «Теплоенерго».
Апелянт також вважає неправомірним застосування судом першої інстанції ст.ст. 65, 75, 78, 136 Господарського кодексу України до спірних правовідносин, оскільки оспорюваний договір про переведення боргу № 14/6437/11 від 26.10.2012р. не передбачає відчуження майна, яке належить КП «Теплоенерго».
Крім того, апелянт вказує, що на момент підписання договору про переведення боргу № 14/6437/11 від 26.10.2012р. позивач за первісним позовом, як сторона договору, не була повідомлена відповідачем за первісним позовом про відсутність повноважень у голови КП «Теплоенерго» на підписання оспорюваного договору. Скаржник вказує, що відповідно до преамбули договору від 26.10.12 № 14/6437/12, від імені КП «Теплоенерго» договір укладено директором Глобою Л.М., що діяв на підставі Статуту. Тому, на думку апелянта, посилання на певні умови трудового контракту укладеного між КП та Директором не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки при укладенні договору директор КП «Теплоенерго» Глобо Л.М., діяв на підставі Статуту, а не трудового контракту.
Також, на думку апелянта, не є підставою для визнання договору від 26.10.12 № 14/6437/12 недійсним вимоги п. 6.3 Статуту КП «Теплоенерго», оскільки вказаний пункт передбачає компетенцію вищого органу управління КП «Теплоенерго» щодо надання дозволу на продаж або інше розпорядження майном товариства, та не передбачає жодних обов'язків сторін у справі № 922/900/13-г погоджувати укладення договорів про переведення боргу.
Відповідач за первісним позовом - КП «Теплоенерго» надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №520 від 20.06.2013р.) в якому зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013р. по справі №922/900/13-г вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с. 47-50).
В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач за первісним позовом посилається на те, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано дійшов висновку стосовно того, що договір про переведення боргу № 14/6437/11 від 26.10.2012р. було укладено з порушенням норм 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та за відсутності повноважень у директора КП «Теплоенерго» на укладення оспорюваного договору.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Лозівська міська рада відзив на апеляційну скаргу не надала, у судове засідання свого представника не направила, про час та місце розгляду справи належним чином була повідомлена, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 44, т.3).
У судовому засіданні апеляційного господарського суду представник позивача за первісним позовом підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача за первісним позовом проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
30.09.2011р. між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець) та КП «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області (покупець) було укладено договір №14/2398/11 купівлі-продажу природного газу (а.с. 1217, т.1)
Пунктом 1.1 договору №14/2398/11 від 30.09.2011р. передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах договору.
У пункті 2.1 договору №14/2398/11 від 30.09.2011р. передбачено, що продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в об'ємі до 34209,185 тис.куб.м. та узгодили помісячні обсяги поставки газу.
Ціна газу, визначена п. 5.2 договору №14/2398/11 від 30.09.2011р., до якого в подальшому були внесені зміни додатковими угодами №1 від 11.10.2011р. та №2 від 19.01.2012р. (а.с. 18, 19, т.1), та становить до сплати за 1000 куб.м. природного газу 1309,20 грн.
У відповідності до пункту 6.1. договору купівлі-продажу природного газу №14/2398/11 від 30.09.2011 р. оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2398/11 від 30.09.2011 р. виконав належним чином та передав КП «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області природний газ в установленому договором обсязі на суму 25710682,34 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с.20-26, т.1).
Однак, КП «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області, в порушення умов договору №14/2398/11 від 30.09.2011р., покладені на нього зобов'язання з оплати за поставлений природний газ не виконало, у зв'язку з чим у КП «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області утворилась заборгованість перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
26.10.2012 р. між Комунальним підприємством «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області (первісний боржник) та Комунальним підприємством «Теплоенерго» (новий боржник) був укладений договір №14/6437/12 про переведення боргу, який був погоджений кредитором за зобов'язанням по якому відбулось передання боргу, а саме ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (а.с. 10-11).
Згідно п.п. 1.1, 1.2 договору № 14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012 р. за згодою кредитора, первісний боржник переводить на нового боржника свій борг, який виник у первісного боржника, перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2398/11 від 30.09.2011 р., укладеним між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та змінює первісного боржника у зобов'язанні.
Крім цього у пунктах 2.1., 3.1. та 3.2. договору № 14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012 р. передбачено:
- сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника станом на момент укладання даного договору дорівнює 14 019 864,77 грн.;
- за цим договором до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника, щодо сплати суми боргу, що встановлена у пункті 2.1. статті 2 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2398/11 від 30.09.2011 р.;
- новий боржник зобов'язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1 статті 2 цього договору, в порядку та на умовах, визначених договором № 14/2398/11 від 30.09.2011 р.
У зв'язку з тим, що КП «Теплоенерго» (новий боржник) не виконав зобов'язань за договором №14/2398/11 від 30.09.2011 р. купівлі-продажу природного газу, які він взяв на себе у відповідності до укладеного договору №14/6437/12 від 26.10.2012 р. про переведення боргу, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 26.02.2013р. подав до господарського суду Харківської області первісний позов про стягнення з КП «Теплоенерго» 17357359,72 грн. (а.с.3-6, т.1)
15.03.2013р. відповідач за первісним позовом - КП «Теплоенерго» позов зустрічний позов про визнання договору №14/6437/12 від 26.10.2012 р. про переведення боргу недійсним, посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням норм статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.ст. 65, 75, 78, 136 Господарського кодексу України та особою, яка не мала достатньо повноваження на укладення договору про переведення боргу (а.с. 1-9, т.2)
29.04.2013р. господарським судом Харківської області прийняте оскаржуване рішення, яким відмовлено у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний (а.с. 7-18, т.3). Рішення мотивоване тим, що договір №14/6437/12 від 26.10.2012 р. про переведення боргу був укладений з порушенням норм чинного законодавства, та що директор КП «Теплоенерго» не мав повноважень на підписання оспорюваного договору. У зв'язку з тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність договору про переведення боргу, то місцевий господарський суд зазначив про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Частина 5 ст. 203 ЦК вказує, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно було встановлено судом першої інстанції Комунальне підприємство «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області на момент укладення договору № 14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012 р. згідно постанови господарського суду Харківської області по справі № 5023/5586/11 від 31.07.2012 р. було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором КП «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області призначено Шапку Інну Сергіївну (а.с. 27-31, т.2).
Колегія суддів зазначає, що спеціальним Законом, який регулює правовідносини сторін у справі про банкротство є Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тобто, з моменту порушення справи про банкрутство боржника, в даному випадку відповідача, та до припинення провадження у справі про банкрутство інші Закони підлягають застосуванню з врахуванням особливостей процедур банкрутства, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до п.1 ст.24 Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.
Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент укладення договору про переведення боргу), встановлено, що ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Наслідки визнання боржника банкрутом визначені у статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору, якою, зокрема, передбачено, що: з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Повноваження ліквідатора передбачені ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» згідно якої ліквідатор, зокрема, приймає до свого відання майно боржника та вживає заходів по забезпеченню його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством, формує ліквідаційну масу, реалізує майно банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів у порядку, передбаченому цим Законом, а також здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно зі ст.190 Цивільного кодексу України майном, як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Таким чином, ліквідація банкрута та здійснення ліквідатором заходів у ліквідаційній процедурі спрямовані на задоволення визнаних судом вимог кредиторів за рахунок продажу майна банкрута, яким, в тому числі є майнові права та обов'язки банкрута.
З огляду на наведені вище приписи чинного законодавства, відчуження майна банкрута чи передача його майна третім особам, інакше, ніж у спосіб та в порядку, що передбачений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не допускається.
Згідно з абз. 8 п.1 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору про переведення боргу) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
В матеріалах справи міститься ухвала господарського суду Харківської області по справі №5023/5586/11 від 05.12.2011 року, якою за результатами попереднього засідання був затверджений реєстр вимог кредиторів, який не змінився та у якому відсутній позивач за первісним позовом - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (а.с.21-23, том 2).
Як до суду першої, так і апеляційної інстанцій позивачем за первісним позовом не було надано доказів в підтвердження того, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» заявив будь-які кредиторські вимоги до КП «Теплові мережі» в процедурі його банкрутства, як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, укладаючи договір №14/6437/12 від 26.10.2012р. про переведення боргу, боржник - КП «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області в особі ліквідатора Шапки І.С., зобов'язувався передати зобов'язання з оплати заборгованості, яка виникла за договором купівлі - продажу природного газу №14/2528/11 від 30.09.2011р., якої фактично не існувало, оскільки у відповідності до приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на момент дії спірного договору, укладеного 26.10.2012р., КП «Теплові мережі» Лозівської міської ради Харківської області було визнано банкрутом, а ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не є кредитором боржника.
Також, у відповідності до п.8 ст.16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до компетенції комітету кредиторів належить, зокрема, прийняття рішення про надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» значні угоди - угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди.
Як вбачається з договору №14/6437/12 від 26.10.2012р. сума боргу, яка переводиться на нового боржника - КП «Теплоенерго» дорівнює 14019864,77 грн., а вартість активів боржника складає 32624151,81 грн., що встановлено за результатами підготовчого засідання ухвалою господарського суду Харківської області від 02.08.2011р. по справі №5023/5586/11 про банкрутство КП «Теплові мережі», відповідно 1% балансової вартості активів банкрута дорівнює 326241,51грн.
Тобто, судом першої інстанції вірно встановлено, що сума боргу, яка була переведена Комунальним підприємством «Теплові мережі» до Комунального підприємства «Теплоенерго» за оспорюваним договором №14/6437/12 від 26.10.2012р. перевищує один відсоток балансової вартості активів банкрута, розмір яких зазначений в ухвалі господарського суду Харківської області по справі № 5023/5586/11 від 02.08.2011р.
Враховуючи вищенаведене, ліквідатору для укладення договору №14/6437/12 від 26.10.2012р. про переведення боргу потрібно отримати рішення (згоду) комітету кредиторів.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази отримання ліквідатором КП «Теплові мережі» Шапки І.С. комітету кредиторів на укладення значної угоди - договору №14/6437/12 від 26.10.2012р. про переведення боргу.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір №14/6437/12 від 26.10.2012р. від імені КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області підписаний директором Глобою Л.М., що діяв на підставі Статуту.
Матеріалами справи підтверджується, що 23.03.2012 року у відповідності до рішення № 597 ХХХ сесії VІ скликання Лозівської міської ради Харківської області було створено Комунальне підприємство «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області зі статутним фондом 7727805,35 грн. У відповідності до рішення № 598 ХХХ сесії VІ скликання Лозівської міської ради Харківської області від 23.03.2012 р. було вирішено передати з балансу управління житлово-комунального господарства та будівництва міської ради на баланс в господарське відання комунальному підприємству «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області майно, що належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Лозова (а.с.36-37, т.2).
Комунальне підприємство «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області зареєстровано 24.04.2012 року, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема, Статутом КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області та Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.38-49, т.2).
30.04.2012 року у відповідності до договору за актом приймання-передачі з балансу управління житлово-комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради Харківської області було передане майно, що належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Лозова Харківської області, на баланс у господарське відання Комунальному підприємству «Теплоенерго» залишковою вартістю 7733338,32 грн. (а.с.50-91, т.2).
Підпунктом 3.2.2. пункту 3.2. договору про надання на праві господарського відання комунального майна, яке використовується для виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, обліковується на балансі комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області передбачено, що представник власника майна зобов'язаний здійснювати контроль за ефективністю використання та збереження закріпленого за підприємством майна на праві господарського відання шляхом підготовки до прийняття рішень у разі передачі майна або майнових прав, що належать підприємству, в заставу, майнову поруку, укладання договорів про переведення боргу, відступлення права вимоги.
Згідно з підпунктом 3.4.1. пункту 3.4. договору про надання на праві господарського відання комунального майна, яке використовується для виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, обліковується на балансі комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області вказано, що користувач (КП «Теплоенерго») зобов'язаний використовувати комунальне майно, майнові права та обов'язки відповідно до мети визначеної у преамбулі договору та з урахуванням обмежень, передбачених пп. 3.2.2. п. 3.2. цього Договору.
Згідно з п.1.3 Статуту КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Лозова Харківської області та закріплюється за підприємством на праві господарського відання.
Відповідно до п.1.5. Статуту КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області право господарського відання є речовим правом підприємства, яке володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним представником власника, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою представника власника у випадках, передбачених укладених Договором механізму використання майна.
Пунктом 6.3. Статуту КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області передбачено, що до компетенції вищого органу управління Підприємства, яким є Лозівська міська рада, віднесене надання дозволу на продаж або інше розпорядження будь - яким майном підприємства.
Пунктом 6.4. Статуту КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області передбачено, що керівництво поточною господарською діяльністю Підприємства здійснює директор, який призначається на посаду та звільняється розпорядженням Лозівського міського голови. Директор самостійно вирішує всі питання господарської діяльності Підприємства, за винятком тих, що належать до компетенції Лозівської міської ради. З директором Підприємства укладається контракт. В контракті з директором Підприємства визначаються строк найму, права, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених чинним законодавством України, інші умови найму за погодженням сторін.
Тобто, доводи апелянта про те, що, підписуючи договір №14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012р., НАК «Нафтогаз України» не був обізнаний з текстом Контракту, укладеного Лозівською міською радою з директором КП «Теплоенерго», а відтак не знав про обмеження повноважень директора КП «Теплоенерго», то дане твердження спростовується тим, що Статут КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області містить безпосереднє посилання на Контракт.
Пунктом 2.2. Контракту з керівником КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради від 9 квітня 2012 року передбачено, що керівнику належать закріплені за ним повноваження і права, які поширюються на підприємство, передбачені законодавством та іншими нормативними актами, а також статутом підприємства та цим контрактом (а.с. 92-96, т.2).
Відповідно до п.2.4. Контракту керівник без рішення власника не має право (заборонено), зокрема, передавати майно або майнові права, що належать підприємству, в заставу, майнову поруку, укладати договори про переведення боргу на підприємство, відступлення права вимоги. Для отримання рішення Власника, Керівник повинен письмово звернутися до нього та обґрунтувати необхідність укладення правочину. Тільки після отримання рішення Власника Керівник має право укласти правочин, право на укладання якого у відповідності до цього пункту контракту обмежено (заборонено). У разі укладення правочину без відповідного рішення власника на дозвіл про його укладення, такий проточин є недійсним (нікчемним) з моменту укладення, тобто такий, що укладений керівником з перевищенням повноважень.
Колегія суддів вказує, що в матеріалах справи відсутні докази отримання керівником КП «Харківтеплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області - директором Глобою Л.М. відповідного рішення власника - Лозівської міської ради про укладення договору.
Таким чином, договір №14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012р., підписаний директором КП «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області Глобою Л.М., який не є уповноваженою на це особою.
Слід також враховувати, що ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про схвалення зі сторони власника - Лозівської міської ради договору №14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012р.
З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не є кредитором КП «Теплові мережі», оскільки не заявляло своїх вимог до боржника в установленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку, що договір №14/6437/12 від 26.10.2012р. з боку КП «Теплові мережі» та з боку КП «Теплоенерго» підписаний особами, які не мали повноважень на здійснення таких дій, а також враховуючи відсутність подальшого схвалення договору №14/6437/12 від 26.10.2012р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір №14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012р. був укладений з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних та визнав недійсним договір №14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012р.
У зв'язку з тим, що договір №14/6437/12 про переведення боргу від 26.10.2012р. є недійсним, то первісні позовні вимоги про стягнення 14091864,77грн. основного боргу, 83 156, 68 грн. інфляційних, 3% річних у розмірі 390 351,37 грн., пені у розмірі 1 282 812,01 грн. та 7 % штрафу у розмірі 1581174,90 грн., які заявлені до стягнення позивачем за первісним позовом на підставі недійсного договору, не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Харківської області про відмову у задоволенні первісних позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2013р. по справі №922/900/13-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
У відповідності до ст.ст. 44, 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду одноголосно, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області 29.04.2013р. по справі №922/900/13-г залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 12.07.2013 р.
Головуючий суддя Лакіза В.В.
Суддя Здоровко Л.М.
Суддя Шевель О. В.