79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"15" липня 2013 р. Справа № 5008/431/2012
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Марка Р.І.
суддів Бойко С.М.
Бонк Т.Б.
при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.
за участю представників
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-3»
на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 12.06.13 року про розстрочку виконання судового рішення та додаткову ухвалу від 21.06.2013р.
у справі № 5008/431/2012
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-центр-3», м.Ужгород,
до відповідача: публічного акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття», м.Ужгород,
про: стягнення 7709,36 грн. боргу,
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 12.06.2013 року (суддя Васьковський О.В.) заяву ПАТ «Готельно - туристичний комплекс «Інтурист - Закарпаття» про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 25.06.2012 року у справі № 5008/431/2012 задоволено частково.
Розстрочено виконання рішення суду у справі № 5008/431/2012 на один рік до 12.06.13 рівними частинами, а саме: до 12.07.13 - 776,52 грн.; до 12.08.13 - 776,52 грн.; до 12.09.13 - 776,52 грн.; до 12.10.13 - 776,52 грн.; до 12.11.13 - 776,52 грн.; до 12.12.13 - 776,52 грн.; до 12.01.14 - 776,52 грн.; до 12.02.14 - 776,52 грн.; до 12.03.14 - 776,52 грн.; до 12.04.14 - 776,52 грн.; до 12.05.14 - 776,52 грн.; до 12.06.14 - 776,54 грн. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Додатковою ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.06.2013р. вирішено питання про розподіл судових витрат за розгляд клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаними ухвалами місцевого господарського суду, позивач - ТОВ "Офіс-центр-3" - подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати ухвалу про надання розстрочки виконання рішення суду та додаткову ухвалу, прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви відповідача відмовити.
Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що господарським судом першої інстанції під час винесення оскаржуваної ухвали порушено ст. 4 ГПК України та порушено принцип рівності сторін перед законом та судом шляхом позбавлення його можливості заперечити доводи відповідача та подати докази на спростування його доводів щодо наявності підстав для розстрочення виконання судового рішення.
Окрім того, на переконання скаржника, винесенням ухвали про надання розстрочки виконання рішення суду місцевий господарський суд фактично позбавив позивача права розпоряджатися власними коштами, що на його думку, є протиправним втручанням в господарську діяльність товариства.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.13р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.07.2013р.
При цьому, судом враховано рекомендації ВГСУ, викладені в п. 16 Постанови пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012р., відповідно до абз. 2 якого у разі оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і його невід'ємна складова.
В судове засідання 15.07.2013р. сторони явку повноважних представників не забезпечили, хоча про час, дату та місце розгляду даної справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
15 липня 2013 року на розгляд суду поступив відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити з підстав правомірності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому акті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, судова колегія дійшла висновку про відповідність ухвал господарського суду Закарпатської області від 12.06.2013 року та від 21.06.2013р. нормам чинного законодавства, матеріалам та дійсним обставинам справи, виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.06.12 у справі №5008/431/2012 позов товариства з обмеженою відповідальністю „Офіс-центр-3", м. Ужгород задоволено частково та стягнуто з публічного акціонерного товариства „Готельно-туристичний комплекс „Інтурист-Закарпаття", м. Ужгород суму 7708,76 грн., у т.ч. 7000,00 грн. основної заборгованості, 461,36 грн. інфляційних нарахувань та 247,40 грн. трьох процентів річних, а також суму 1609,50 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.09.2012 року рішення господарського суду Закарпатської області від 25.06.12 у справі №5008/431/2012 залишено без змін.
На виконання вказаного рішення 20.09.12 видано наказ.
Зважаючи на майновий стан боржник, 24.04.2012 року подав заяву про розстрочку виконання рішення суду терміном на 7 років.
Розглянувши вказану заяву відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення такої. Судове рішення у даній справі розстрочено на один рік рівними щомісячними платежами.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства (пункт 9 частини третьої статті 129 Конституції України).
За приписом частин другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови, господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно зі ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Відповідно до п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо
Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватись інтереси обох сторін, зокрема, їх матеріальний стан.
Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що при прийнятті такої місцевий господарський суд правомірно взяв до уваги важкий фінансовий стан та майнові інтереси обох сторін, зважаючи на детальний фінансовий план та складений відповідно до нього реальний графік погашення заборгованості, також те, що негайне виконання рішення спричинить арешт коштів та майна, призведе до банкрутства товариства з припиненням його господарської діяльності, а часткове помісячне погашення боргу буде в інтересах обох сторін, оскільки забезпечить діяльність підприємства, отримання ним прибутків та можливість погашення боргу.
Доводи скаржника щодо позбавлення його можливості подати відповідні докази та спростувати доводи відповідача, не знаходять свого підтвердження, оскільки як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи відкладався, відтак скаржник не був позбавлений права подати всі докази та навести доводи на спростування вищевказаної заяви про розстрочку судового рішення, в порядку ст. 33 ГПК України.
Не подано таких доказів й суду апеляційної інстанції.
Крім того, слід зазначити, що суд першої інстанції врахував й інтереси позивача, оскільки зменшив час розстрочки з 7 до 1 року з гарантованими щомісячними проплатами суми боргу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для розстрочки виконання рішення суду у даній справі.
З приводу доводів скаржника щодо неправомірності винесення місцевим господарським судом додаткової ухвали від 21.06.2013р., судова колегія зазначає наступне.
В силу вимог ч. 1 ст. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:
1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.
Тобто, суд має право прийняти додаткове рішення, ухвалу, зокрема, у випадку, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат.
Матеріали справи свідчать про те, що необхідністю для прийняття місцевим господарським судом додаткової ухвали слугувало те, що при прийнятті ухвали від 12.06.13 у справі №5008/431/2012, якою, зокрема, було розглянуто клопотання стягувача про вжиття заходів до забезпечення позову, судом не було вирішено питання розподілу господарських витрат за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.
Відповідно до рекомендацій ВГСУ, викладених в ч. 4 п. 2.22. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено наслідків неподання доказів сплати судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову, то господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
З врахуванням викладеного, судова колегія не вбачає правових підстав для зміни чи скасування додаткової ухвали суду від 21.06.2013р.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 88, 99, 101, 102, 103, 105, 106, 121 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В :
1. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 12.06.2013р. та ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 21.06.2013р. у справі № 5008/431/2012 залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.
2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвал в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повна постанова складена 17 липня 2013р.
Головуючий суддя Марко Р.І.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.