04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" липня 2013 р. Справа№ 16/112-10/19
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Скрипки І.М.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Томаш А.В. - довіреність № 47/1 від 03.06.2013 року,
від відповідача: Ялі О.Ю. - довіреність б/н від 22.04.2013 року,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Укрдокбуд" на рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року
у справі № 16/112-10/19 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Датагруп"
до Приватного акціонерного товариства „Укрдокбуд"
про стягнення 76 264,41 грн., -
У вересні 2010 року позивач звернувся до господарського суду Київської області із позовом про стягнення на свою користь з відповідача 76 264,41 грн. заборгованості за договором № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг від 22.09.2008 року, з яких: 75 294,86 грн. основного боргу, 845,78 грн. пені та 3% річних у сумі 123,77 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 25.04.2013 року (повний текст рішення підписано 13.05.2013 року) позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ „Укрдокбуд" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
ПрАТ „Датагруп" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ПрАТ „Укрдокбуд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року - без змін.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року для розгляду справи № 16/112-10/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 20.06.2013 року.
В судовому засіданні 20.06.2013 року було оголошено перерву до 11.07.2013 року.
До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли додаткові документи, а від представника позивача доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, які колегією суддів долучено до матеріалів справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 11.07.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу ПрАТ „Укрдокбуд" задовольнити з підстав викладених вище.
Представник позивача проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ПрАТ „Укрдокбуд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року - без змін.
У судовому засіданні, яке відбулось 11.07.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ „Укрдокбуд" слід відмовити, а рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, 22.09.2008 року між ТОВ „Юніверсал Телеком", правонаступником є позивач (оператор) та відповідачем (абонент) було укладено Договір № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг, (далі - договір) предметом якого є надання оператором абоненту замовлених останнім послуг та порядок проведення розрахунків за ці послуги.
Згідно із п.п. 1.1., 1.2. договору зміст, характеристики та вартість послуг, що абонент одержує й оплачує відповідно до умов цього договору, зазначені в додатках до договору.
Сторонами було підписано шість Додатків до Договору № 3150-ют про надання телекомунікаційних послуг від 22.09.2008 р.
У Додатку № 1 від 22.09.2008 року „Замовлення на послугу комутований телефонний зв'язок" до договору, сторони погодили вартість комплексу робіт по підключенню абонента до телекомунікаційної мережі та вартість виділення абонентові прямих міських телефонних номерів в загальному розмірі 8 (вісім) телефонних ліній та 8 (вісім) номерів, яка становить 1 208,00 грн.; щомісячну абонентську плату за послуги в загальному розмірі - 606,00 грн.; аванс замовлення послуг - 2 020,00 грн.
01.10.2008 року сторони підписали Додаток № 2 до договору, згідно з яким для абонента були додатково надані 2 (дві) телефонні лінії та 2 (два) номери, з разовим платежем - 302,00 грн., абонентською платою - 101,00 грн. та авансом замовлення - 252,50 грн.
Також, сторони підписали Додатки № 3 та № 4 від 19.01.2009 ркоу до договору.
За письмовими заявами відповідача з 26.01.2009 року 4 телефонні лінії (4 номери) та з 06.03.2009 року 6 ліній (6 номерів), були переведені на обслуговування за технологію SIP, у зв'язку з чим 02.03.2009 року сторони підписали Додаток № 5 до договору, згідно з яким абонентська плата за 10 ліній (10 номерів) встановлювалась у загальному розмірі 1 078,00 грн., аванс замовлення послуг - 3 465,00 грн.
08.05.2009 року сторони підписали Додаток № 6 до договору, згідно з яким абоненту були додатково встановлені 4 телефонні лінії (4 номери) з разовим платежем - 1 848,00 грн., абонентською платою за додаткові лінії та номери - 308,64 грн., авансом замовлення - 1 543,12 грн.
Згідно п. 4.8. договору, абонент оплачує виставлені оператором рахунки протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня їх отримання, але в будь-якому випадку не пізніше 8 (восьмого) числа поточного місяця.
Спір виник у зв'язку з порушенням відповідачем п. 2.2.1. договору, зокрема, несплатою останнім отриманих послуг, про що було направлено відповідачу претензією від 04.03.2010 року за № 1339, в якій повідомлено, що в разі не сплати заборгованості в сумі 74 035,98 грн. до 19 березня 2010 року, договір буде вважатись припиненим з 17 квітня 2010 року.
Однак, відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та виконання.
Пунктом 6.6. договору передбачено, що в будь-який момент дія договору, дія додатку може бути припинена з ініціативи оператора без застосування будь-яких штрафних санкцій до нього у випадках, зокрема: при несплаті абонентом рахунків оператора протягом 30 днів із зазначеного в п. 4.8. договору строку.
Згідно п. 6.9. договору, припинення надання послуг або розірвання договору або додатку до нього не звільняє абонента від сплати щомісячних обов'язкових платежів за повний місяць, в якому надання послуг було припинено або договір чи додаток розірвано.
Як вірно зазначено вище, відповідач в порушення умов договору не оплатив надані послуги зв'язку та не сплатив абонентську плату за період з листопада 2009 року по квітень 2010 року, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 75 294,86 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг, стало включення позивачем до суми заборгованості вартості телефонних розмов у період з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року, що становить 65 566,78 грн. Однак, за твердженням відповідача, останній у вказаний період часу телефоном не користувався та вказаний позивачем обсяг послуг за договором не отримував.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
У відповідності зі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає експертизу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26 жовтня - 03 листопада 2010 року суд, на підставі ст. 41 ГПК України, призначив у справі технічну судову експертизу телекомунікаційних систем та засобів, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Судом поставлено перед експертом наступні питання:
1. Чи отримано відповідачем телекомунікаційні послуги від відповідача в період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року в обсязі, зазначеному позивачем?
2. Чи мав місце факт доступу до телекомунікаційної системи, що використовувалась відповідачем за договором з позивачем, та в який спосіб?
3. Чи мало місце з боку відповідача використання ресурсів та інформації телекомунікаційній системі в період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року та в якій спосіб та об'ємі?
4. Чи мав місце факт передачі (отримання) відповідачем інформації в телекомунікаційній системі в період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року та в якій спосіб та об'ємі?
5. Встановити шляхи маршрутизації даних в телекомунікаційній системі, що використовувалась сторонами при виконанні умов договору в період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року.
6. Яке обладнання використовував відповідач для отримання телекомунікаційних послуг в період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року та чи має таке обладнання сертифікат відповідності, як це передбачене умовами Закону України „Про телекомунікації"?
7. Які заходи захисту конфіденційної інформації, до якої відноситься інформація про ідентифікаційних даних відповідача (логін та пароль), застосовувалися відповідачем для збереження такої інформації в період часу до 24.11.2009 року?
8. Яким чином був організований доступ до обладнання відповідача, що використовувалося ним для отримання послуг, та хто і в який спосіб проводив роботи по його настроюванню в період часу до 24.11.2009 року?
9. Які заходи безпеки були застосовані відповідачем для збереження інформації про логін та пароль відповідача при виконанні робіт з налаштування обладнання відповідача в період часу до 24.11.2009 року?
10. Чи була можливість отримання інформації про логін та пароль відповідача особами, що проводили налаштування обладнання відповідача, та була можливість використання цими особами даних відповідача для отримання телекомунікаційних послуг в період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року?
11. Що є точкою розмежування відповідальності (точкою демаркації) позивача та відповідача при наданні телекомунікаційних послуг за допомогою технології SIP?
12. За допомогою послуг якого провайдера забезпечувався доступ відповідача до обладнання позивача для отримання телекомунікаційних послуг в період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року, та якими засобами відповідач забезпечував безпеку переданих даних?
Проте, як вбачається з висновку експертів № 10642/10/1015/12-36 від 28.12.2012 року за результатами проведення судової комісійної експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів у даній справі, зазначений висновок не дає конкретної відповіді на жодне з поставлених судом питання.
Згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що надання телекомунікаційних послуг за технологією SIP передбачає персональну мобільність користувачів, тобто послуги зв'язку можуть надаватися у будь-якому місці через мережу Інтернет. Для використання телекомунікаційних послуг абоненту надається унікальний ідентифікатор (логін) та ключ до входу в мережу оператора (пароль), після проходження аутентифікації абоненту можуть надаватись послуги зв'язку незалежно від того, де він знаходиться.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач фактично міг отримувати послуги телефонного зв'язку із застосуванням технології SIP у будь-якому місці, а не тільки у власному офісі, для отримання послуг телефонного зв'язку необхідно лише підключення кінцевого обладнання через мережу Інтернет до обладнання оператора із обов'язковим введенням реєстраційних даних - логіна та пароля відповідача.
При цьому, жодних обмежень стосовно IP-адреси, з якої відповідач може здійснити підключення для отримання послуг, або щодо типу обладнання або програмного забезпечення, умовами договору, укладеного між сторонами, не встановлено. Головна умова отримання відповідачем послуг телефонного зв'язку із застосуванням SIP-протоколу - це відповідність реєстраційних даних (логіна та пароля) відповідача при аутентифікації на сервері.
Як вбачається з умов договору та додатків до нього, ними не передбачено будь-якого порядку формування, передачі та зберігання логінів та паролів, що використовується для входу в телекомунікаційну мережу для отримання телекомунікаційних послуг за технологією SIP. Також, умовами договору не визначено порядку та осіб, які повинні здійснювати налаштування відповідного обладнання для отримання телекомунікаційних послуг.
Крім того, в договорі відсутні будь-які посилання на заходи безпеки та способи їх застосування позивачем або відповідачем щодо збереження інформації про логін та пароль відповідача при наданні телекомунікаційних послуг та при виконанні робіт з налаштування обладнання, за допомогою якого отримувались ці телекомунікаційні послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статей 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Крім того, відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у виникненні порушення зобов'язань за договором, зокрема, відсутні докази надання позивачем послуг за договором неналежної якості або з порушенням умов договору; відсутні докази несанкціонованого використання невідомою особою телефонних номерів відповідача, а також відсутні докази передачі саме позивачем інформації щодо логів та паролів відповідача, які використовувались для входу в телекомунікаційну мережу для отримання телекомунікаційних послуг за технологією SIP.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем вживалися заходів для забезпечення безпеки даних при отриманні телекомунікаційних послуг у період дії договору, зокрема у період часу з 21.11.2009 року по 24.11.2009 року за технологією SIP.
Також, не заслуговують на увагу посилання відповідача стосовно обов'язку позивача зупинити надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку, у випадку залишку авансу на особовому рахунку абонента менше 20% встановленого розміру, оскільки з пункту 4.7. договору не вбачається, що сторони визначили обов'язкове зупинення надання послуг оператором, у разі залишку авансу менше 20% встановленого.
За таких обставин, відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи скаржника не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 33 Закону України „Про телекомунікації", споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, в тому числі своєчасно сплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за отримані послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 75 294,86 грн.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що відповідач будь-яких доказів щодо оплати наданих позивачем послуг не надав, то позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 75 294,86 грн. є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 845,78 грн. та 3% річних у сумі 123,77 грн., нарахованих за період з 08.05.2010 року по 27.05.2010 року.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 5.3. договору сторонами було погоджено, що у випадку прострочення вказаних у договорі термінів здійснення платежів по розрахунках винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за отримані згідно договору послуги в розмірі 75 294,86 грн., провівши відповідні розрахунки, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 845,78 грн. пені та 123,77 грн. 3% річних є арифметично вірними, законними та підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунками позивача.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Укрдокбуд" на рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року у справі № 16/112-10/19 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 25.04.2013 року у справі № 16/112-10/19 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 16/112-10/19 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 16.07.2013 року.
Головуючий суддя Остапенко О.М.
Судді Скрипка І.М.
Руденко М.А.