15 травня 2013 р. Справа № 804/5329/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенко П.О, при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю представника позивача - Задорожньої Т.І. та представника відповідача - Сєкачова Д.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційна організація
№ 31»
до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції
Дніпропетровської області Державної податкової служби
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 31» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить визнати дії Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо зарахування грошових коштів в порядку календарної черговості у період з 27.02.2006 року по 01.02.2013 року протиправними, та зобов'язати Криворізьку північну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби прийняти рішення, яким вважати сплачені позивачем грошові кошти за податок на додану вартість відповідно до призначення платежу визначені в платіжних дорученнях.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем неправомірно змінювалось призначення платежу, зараховуючи сплачені позивачем кошти по податку на додану вартість у 2011 році на 2010 рік згідно календарної черговості так, як у 2010 році діяв Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року ( далі - Закон України № 2181-ІІІ). Позивач звернувся до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби з заявою про прийняття рішення щодо зарахування грошових коштів по сплаті податку на додану вартість у період з 27.02.2006 року по 01.02.2013 року відповідно до призначення платіжного доручення, що заповнюється платником податку. Проте, відповідь на даний лист не отримав, у зв'язку з чим був змушений звернутися з даним позовом до суду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, зазначаючи при цьому, що кошти, які надійшли на сплату зобов'язань з податку, збору (обов'язкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобов'язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань, так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлено наступні обставини.
Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 31» зареєстроване в Криворізькій північній міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, як основний платник податків. Позивач є платником податку з ПДВ, що підтверджується свідоцтвом № 10257888 від 11.12.2009 р. про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Судом встановлено та відповідачем не заперечувався той факт, що позивачем були перераховані кошти на рахунок відповідача з призначенням платежу.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.
На момент вчинення спеціальних дій Закон України № 2181-ІІІ був спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Статтею 1 Закону України № 2181-ІІІ , надано визначення термінів: так податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання; пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу, що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
Відповідно до п.п. 14.1.1 ст. 14 Закону України № 2181-ІІІ, розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти. Тобто, законодавством передбачена можливість сплати платником податків податкових зобов'язань наступного періоду до сплати податкових зобов'язань попереднього періоду.
Закон України № 2181-ІІІ, не містить будь-яких даних стосовно заборони платнику податків сплачувати податкові зобов'язання за наявності податкового боргу, не встановлює порядку та механізму сплати податкового боргу, не встановлює порядку та механізму стягнення боргу за рахунок сплачених платником податкових зобов'язань і в жодному разі не дає права контролюючому органу податковій службі здійснювати будь-які дії стосовно визначення черговості сплати податків чи погашення боргу, змінювати призначення бюджетного платежу без згоди платника податків, розпоряджатись його коштами, та надає право платнику податку розстрочити податкове зобов'язання за рішенням контролюючого органу.
Відповідач посилається на п.7.7 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ, в якому зазначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами ( обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.
Однак, статтею 7 Закону України № 2181-ІІІ передбачені джерела погашення податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків.
Податковий борг платник податків може погашати добровільно та самостійно або за рішенням суду чи органу стягнення. При добровільному та самостійному погашенні податкового боргу платник податків вказує у платіжному документі період, за який сплачує борг.
Пунктом 7.7. ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Але зазначена норма Закону взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно відповідно до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплаченої платником податку суми у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
Як визначено пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти такого платника податку.
Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Постанови Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті 22 від 21.01.2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
З вищезазначеного вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
З приводу застосування пп. 7.7. ст. 7 Закону України № 2181, Вищий адміністративний суд України у листі № 358/13/13-09 від 17.03.2009 року звернув увагу адміністративних судів на те, що Законом України № 2181 було визначено вичерпний перелік заходів, які може вживати контролюючий орган з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед яких не передбачено зарахування поточних платежів в рахунок погашення боргів минулих періодів шляхом зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Законом України «Про державну податкову службу» орган ДПС також не наділений таким правом. У разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
За таких обставин, Криворізька північна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби не мала законних підстав для зміни призначення платежів.
Здійснюючи аналіз вищезазначених норм законодавства, вбачається, що жодна норма чинного законодавства не дає повноважень податковому органу змінювати цільове призначення бюджетного платежу та без згоди платника розпоряджатись його коштами.
Крім того, слід зазначити, що при наявності боргу у платника податку законодавством України передбачений певний порядок їх стягнення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Комунального підприємства «Житлово - експлуатаційна організація № 31» - задовольнити.
Визнати протиправними дії Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо зарахування грошових коштів в порядку календарної черговості у період з 27.02.2006 року по 01.02.2013 року.
Зобов'язати Криворізьку північну міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби прийняти рішення, яким вважати сплачені позивачем грошові кошти за податок на додану вартість відповідно до призначення платежу визначені в платіжних дорученнях.
Присудити Комунальному підприємству «Житлово - експлуатаційна організація № 31» здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 34 грн. 41 коп. (тридцять чотири гривень сорок одна копійки).
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складений 20.05.2013р.
Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 20.05.2013р. Суддя П.О.Борисенко П.О.Борисенко