15 липня 2013 року справа № 823/2156/13-а
14 год. 30 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гайдаш В.А.,
при секретарі Журавель Т.В.
за участю представника відповідача - Нечаєнко Т.А. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Черкаси адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Маньківському районі Черкаської області до Тальнівського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення коштів,
Управління Пенсійного фонду України в Маньківському районі Черкаської області (далі-позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Тальнівського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі-відповідач) про стягнення витрат на виплату пенсій громадянам держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну за період з 01.12.2012 року по 01.05.2013 року на загальну суму 413 грн. 90 коп., щомісячної адресної допомоги в сумі 16892 грн. 08 коп., витрат на виплату та доставку допомоги - 70 грн. 06 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач, відповідно до Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 року № 2272-ІІІ та Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних в виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року за № 5-4/4 зобов'язаний відшкодовувати за період з 01.12.2012 року по 01.05.2013 року витрати на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну на загальну суму 413 грн. 90 коп. Крім того позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 р. № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога в сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму. Виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. На думку позивача, відповідач, в порушення вищезазначеної постанови, не приймає до заліку та не відшкодовує позивачу щомісячну державну адресну допомогу, тому виникла заборгованість в сумі 16892 грн. 08 коп. Крім того, позивач зазначає, що до суми відшкодування входять витрати на виплату та доставку пенсій в сумі 70 грн. 06 коп.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак позивач в судове засідання не прибув, надіславши суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнала та пояснила, що під час проходження ОСОБА_2 військової строкової служби в в/ч 10702 м. Лиепая, Латвійська ССР стався нещасний випадок. Оскільки ОСОБА_2 був військовослужбовцем, то дану допомогу таким особам виплачує держава, тому відповідач до даної виплати не має відношення.
Заслухавши представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.
Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому, неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 24 Закону № 1105-XIV, відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Статтею 16 Закону № 1105-XIV визначено, що безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція. За змістом статті 18 зазначеного Закону виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статутом і Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду є, зокрема, її відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Згідно з пунктом 15 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 (чинного на час виникнення спірних відносин) ПФУ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління ПФУ в районах, містах і районах у містах.
З огляду на викладене, вимоги управління ПФУ про відшкодування відділенням Фонду витрат, пов'язаних із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, відповідають змісту його прав як робочого органу ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат та узгоджуються із компетенцією виконавчої дирекції Фонду, основними завданнями якої, згідно з Положенням про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженим постановою правління Фонду від 20 квітня 2001 року № 15, крім іншого, визначено виконання завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку, фінансування страхових виплат, а до повноважень у сфері здійснення процедури страхування та координації страхової діяльності віднесено, зокрема, співпрацю з фондами з інших видів соціального страхування щодо відшкодування витрат, понесених ними у зв'язку з матеріальним забезпеченням потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та представництво інтересів страховика в органах державної виконавчої влади, органах місцевого самоврядування і судах.
Ураховуючи наведене, позовні вимоги управління ПФУ про відшкодування витрат, пов'язаних із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві підлягають до задоволення.
Дана позиція суду підтверджується постановою Верховного Суду України від 21 травня 2013 року по справі № 21-129а13.
Відповідно до ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Що стосується щомісячної державної адресної допомоги, суд зазначає наступне.
Пунктом 4 Порядку відшкодування передбачено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалась пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
При цьому суд звертає увагу, що державна адресна допомога відсутня у переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом згідно із ст. 21 Закону № 1105-XIV та п. 4 Порядку відшкодування.
Призначення та виплата щомісячної державної адресної допомоги передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 26.03.2008 р. "Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (далі по тексту - Постанова № 265) і є державною гарантією.
Кабінет Міністрів України Постановою № 265 установив, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.
В той же час, аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Пунктом 4 Постанови № 265 встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Вирішуючи питання про те, чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, необхідно враховувати, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до ст. 46 Закону №1105 кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.
Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на її виплату.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїх постановах від 31.10.2011 р. у справі № 21-128а11 та від 05.12.2011 року у справі № 2а-1618/09/2370.
Отже враховуючи вищевикладені норми законодавства, суд приходить до висновку, що стягнення з відповідача щомісячної державної адресної допомоги в сумі 16892 грн. 08 коп. не передбачено чинним законодавством, а тому позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.
Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Тальнівського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (20400, Черкаська область, м. Тальне, вул. Соборна 30-а, ідентифікаційний код 25875113) на користь управління Пенсійного фонду України в Маньківському районі Черкаської області (20100, Черкаська область, смт. Маньківка, вул. Леніна, 11, ідентифікаційний код 21366679) неприйняті до відшкодування кошти в сумі 413 грн. (чотириста тринадцять) грн. 90 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Гайдаш
Повний текст постанови виготовлено 16.07.2013 р.