10.2.4
Іменем України
11 липня 2013 року Справа № 812/5176/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.,
при секретарі судового засідання Якимчук В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - не прибув,
від відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Брянка Луганської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-481 від 14.05.2013 на суму 1 194, 03 грн.,-
03 червня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов зазначений адміністративний позов.
Позов мотивовано тим, що позивач є приватним підприємцем та знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного Фонду України в м. Брянці Луганської області як одержувач пенсії за віком, що підтверджується розпорядженням про перерахунок пенсії та пенсійним посвідченням.
На думку позивача, Управління Пенсійного Фонду України в м. Брянці Луганської області намагається незаконно стягнути з нього кошти в сумі 1 194, 03 грн., в якості заборгованості зі сплати єдиного внеску, на підставі вимоги про сплату боргу від 14.05.2013 р. за період січень 2013 р. - березень 2013 р.
Позивач зазначену вимогу про сплату боргу вважає незаконною, та такою, що підлягає скасуванню.
Вважаючи дії відповідача щодо нарахування заборгованості неправомірними, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
У судове засідання позивач не прибув, надав заяву, в якій просив розглядати справи без його участі (а.с.6).
Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області не прибув, надав заперечення на адміністративний позов, в якому, крім іншого, просив розглянути справу без його участі (а.с.30-32).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов до наступного.
Пенсійний фонд України та його органи, у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 КАС України, є суб'єктами владних повноважень, а спори за участю цих органів є публічно - правовими, оскільки виникають за участю суб'єкта владних повноважень, що реалізує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції, та відповідають визначенню "адміністративної справи".
З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Брянківської міської ради Луганської області 23.10.2000 р. за № 2 385 001 0001 000568 (а.с.13).
Позивач є платником єдиного податку з 01.01.2012 року, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку (а.с.14) та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області, як платник єдиного внеску. Одночасно позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком. (а.с.9-10).
Відповідачем на адресу позивача направлено вимогу від 14.05.2013 №Ф -481 щодо оплати недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 1 194, 03 грн., що виникла за період з січня 2013 року по березень 2013р. (а.с.11-12).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI).
Законом України №3609-VІ від 07.07.2011р. доповнено статтю 4 Закону №2464, яким звільнено від обов'язку сплачувати єдиний внесок пенсіонерів за віком, інвалідів та осіб, які отримують соціальну допомогу.
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено наступні види пенсійних виплат 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає умови призначення пенсії за віком, а саме чоловіки - після досягнення віку 60 років, жінки - 55 років.
Згідно ч.1 вказаного Закону, пенсіонер це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Як було встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 ,відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що також підтверджується розпорядженням (а. с. 10).
З 06.08.2011р. набрала чинності частина 4 статті 4 Закону № 2464-VI, відповідно до якої особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, тобто фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки відповідачем не надано до суду доказів того, що позивач - ОСОБА_1, у відповідності до ст.12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивач, як пенсіонер за віком, не є платником єдиного внеску.
Аналіз норм наведених законів дає підстави для висновку, що «пенсіонер за віком» - це та особа, яка перебуває на обліку у відповідному територіальному управлінні Пенсійного Фонду України та отримує пенсію за віком, незважаючи на те, що її вік менший ніж визначений частиною першої статті 26 Закону №1058, оскільки норми діючого пенсійного законодавства при наявності певних, визначених законом умов, передбачають призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058.
У зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 отримує довічну пенсію за віком, а ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку про те, що позивач не повинен сплачувати за себе єдиний внесок.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на статтю 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з зазначенням того, що при призначенні пенсії на пільгових умовах позивач не досяг пенсійного віку 60 років, а тому не має права на пільги передбачені ч.4 ст.4 Закону України №2464.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що безпідставними є посилання відповідача на те, що до позивача не може бути застосовано положення ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI, оскільки позивач не досяг 60-річного віку, тому що вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком.
Крім того, як вбачається із ч. 4 ст.4 Закону України №2464, звільняються від сплати єдиного внеску пенсіонери за віком, у разі обрання ними спрощеної системи оподаткування. Зазначений перелік обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто із кола цих осіб додатково не можуть бути виключені пенсіонери відповідно до умов призначення пенсій, у тому числі і пільгових.
Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки, відповідачем не було надано доказів щодо правомірності прийняття спірної вимоги, то суд дійшов висновку що позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, підлягають задоволенню, а вимога Управління Пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області від 14.05.2013 №Ф 481, скасуванню.
За таких обставин, суд вважає позов доведеним у частині визнання права позивача застосовувати ч.4 ст.4 Закону 2464 та бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Брянці Луганської області щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 14.05.2013 є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовної вимоги позивача відносно визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування єдиного внеску з 01.01.2013р. всупереч ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», то суд виходить з наступного.
Відповідно до завдань адміністративного судочинства до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при винесенні вимоги від 14.05.2013 №Ф 481 керувався Інструкцією № 21-1 та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
А тому, судом не вбачається неправомірності дій відповідача щодо вимагання сплати страхових внесків, оскільки положення Інструкції № 21-1 та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», закріпили обов'язок страхувальників та роботодавців щодо сплати страхових внесків.
Отже, вимагання пенсійними органами сплати страхових внесків є їх обов'язком, а не правом.
Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в місті Брянці Луганської області в частині визнання протиправними дії щодо нарахування єдиного внеску з 01.01.2013р. всупереч ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», слід відмовити.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача утриматись від нарахування позивачу єдиного внеску з 01.01.2013 року доки він отримує пенсію за віком та знаходиться на спрощеній системі оподаткування, суд зазначає наступне.
На час розгляду справи судом, відсутні докази того, що відповідачем повторно буде нараховано позивачу єдиного внеску з 01.01.2013 року доки він, позивач, отримує пенсію за віком та знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Рішення суду про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.05.2013 року і є тією підставою, за якої відповідач повинен утриматись від певних дій, з урахуванням висновків суду.
Отже, вимога позивача про зобов'язання відповідача утриматись від нарахування позивачу єдиного внеску з 01.01.2013 року доки він отримує пенсію за віком та знаходиться на спрощеній системі оподаткування, заявлена позивачем передчасно, за відсутності належних підстав відносно цього, а тому задоволенню, під час розгляду цієї справи, не підлягає.
Щодо позовних вимог відносно того, щоб судом встановити відсутність повноважень, суд зазначає, що ст. 162 КАСУ встановлено повноваження суду при вирішенні справи, згідно якої суд може визнати наявність або відсутність компетенції суб'єкта владних повноважень, нормами Закону суд не наділений правами встановлювати повноваження, а тому позовні вимоги у цій частині, також не можуть бути судом задоволені.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат необхідно вирішити відповідно до ст. 94 КАС України, якою зазначено, що коли судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. У разі, коли адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Відповідно до ст. 94 КАС України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з державного бюджету на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 123, 30 грн.(34,41:4=8, 60 грн.; 114, 70 + 8, 60=123, 30 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Брянка Луганської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-481 від 14.05.2013 на суму 1 194, 03 грн, задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 14.05.2013 №Ф 481 Управління Пенсійного фонду України в м. Брянка Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 1 194. 03 грн.. за період з січня 2013 р. по березень 2013 р.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, мешкає: АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 123, 30 грн. (сто двадцять три гривні 30 коп.).
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 15 липня 2013 року.
Суддя С.В. Прудник