08 липня 2013 року о 15 год. 09 хв.Справа № 808/5107/13-а м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Мінаєвої К.В.
за участю секретаря судового засідання Плєшкова Д.В.,
за участю представників
позивача - Максимович І.В.,
відповідача - Самар Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Росія плюс»
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,
28 травня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом звернулося Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Росія плюс» (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 32527,35 грн.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Господарським кодексом України та зазначає, що відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у нього, проте станом на кінець звітного періоду відповідач не виконує нормативи щодо працевлаштування інвалідів, внаслідок чого до нього застосовано адміністративно - господарські санкції в розмірі 32527,35 грн. Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень зазначає, що ТОВ агрофірма «Росія плюс» є новоствореною юридичною особою, яка набула правоздатності з 15.02.2012 р. А тому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 обов'язок реєструватися та звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів у відповідача виник з 2013 року. Поданий відповідачем звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів на 2012 рік є інформаційним та не тягне за собою право позивача на стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що 14.02.2013 відповідач на виконання вимог чинного законодавства до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 року. У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» у кількості 1 особа.
Суд зазначає, що частиною 8 ст.69 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч.1 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Частиною 2 ст.19 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до поданого відповідачем звіту середньооблікова кількість штатних працівників що працювали у відповідача, за звітний період склала 16 осіб, таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону у відповідача складає 1 особу. Проте, кількість інвалідів - штатних працівників у відповідача складає 0 осіб, що є меншим, ніж встановлено нормативом.
Згідно ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Разом з тим, статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд не приймає посилання відповідача в якості обґрунтування відсутності обов'язку виконувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на постанову Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 та на те, що обов'язок реєструватися та звітувати до Фонду соціального захисту інвалідів у відповідача виник з 2013 року, оскільки відповідач є новоствореною юридичною особою, з огляду на наступне. Відповідно до абзацу 3 п.3 Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 новостворені роботодавці та підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких кількість працюючих, для яких це місце роботи є основним, збільшилася до восьми і більше осіб, реєструються у відділенні Фонду до 1 лютого року, що настає за роком створення або збільшення кількості працюючих.
Таким чином суд зазначає, що вказаний порядок передбачає лише процедуру реєстрації новоствореного підприємства у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. А ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язує підприємство при збільшенні кількості працюючих від 8 до 25 осіб установити норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи та подавати відповідні звіти про наявність вакансій до Центру зайнятості. З матеріалів справи встановлено, що згідно штатного розкладу ТОВ агрофірма «Росія плюс» станом на 26.03.2012 р. кількість штатних посад на підприємстві склала 13 осіб, фактично працюючих - 9 осіб. Отже, з часу збільшення кількості працюючих від 8 осіб, відповідач повинен був створити 1 робоче місце для інваліда.
Отже, зі змісту статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» слідує обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, однак це не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на Фонд соціального захисту інвалідів та Державну службу зайнятості. Таким чином, на відповідача покладено обов'язок створити відповідні робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомляти про це центр зайнятості. Невиконання вказаних вимог не звільняє суб'єкта господарювання від відповідальності та не ставить в залежність таку відповідальність від реєстрації у Фонді. З матеріалів справи встановлено, що наказом від 26.03.2012 р. № 6-и було створено робоче місце для працевлаштування інвалідів, посада - прибиральник.
Водночас, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики № 420 від 19.12.2005 р., підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі надавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків. Таким чином, виходячи з наведеного, відповідач згідно чинного законодавства зобов'язаний щомісяця надавати центру зайнятості за місцем своєї реєстрації адміністративні дані щодо наявності вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН.
З наданих копій звітів відповідача за формою 3-ПН, які долучені до матеріалів справи, встановлено, що відповідач у червні-серпні 2012 року подавав звіти про наявність вакансій до Центру зайнятості, в яких вказував (у графі 15) про наявність робочого місця для інваліда. Проте, за інші місяці 2012 року відповідачем не подавалися звіти про наявність вакансій, що призвело до порушення ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тобто відповідачем надавались звіти про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів не щомісячно, як це передбачено ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».
Отже, відповідач не виконав належним чином обов'язку по інформуванню державних органів щодо наявних вакансій для працевлаштування інвалідів, ним фактично не виконаний норматив по працевлаштуванню інвалідів, про що свідчить звіт відповідача 10-ПН. Відповідно це не створює належних умов для направлення компетентним державним органом інвалідів для працевлаштування. Вимоги ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем не виконані. Таким чином відповідач повинен сплатити санкції, передбачені ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". При цьому, суд зазначає, що ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не передбачає часткового застосування адміністративного - господарських санкцій, вказаним законом чітко визначена санкція, та склад порушення за яке ця санкція застосовується .
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно ч.1 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. З урахуванням вищевикладеного адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
У відповідності до ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, відповідач несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не в повному обсязі виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів.
А відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Керуючись ст.ст. 2. 4, 7 - 12, 14, 86, 158- 163, 254 КАС України, суд
Позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Росія плюс» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Росія плюс» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу розміру місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році у розмірі 32527,35 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Мінаєва