09 липня 2013 року о 12 год. 02 хв.Справа № 808/3974/13-а м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мінаєвої К.В.,
за участю секретаря судового засідання Плєшкова Д.В.,
за участю представників
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача - Рябошапки І.П.,
відповідача - Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області - не з'явився,
третьої особи - не з'явися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рябошапки Ірини Петрівни, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
16 квітня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рябошапка Ірини Петрівни (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №1614461 від 12 квітня 2013 року про відмову у реєстрації за ОСОБА_1, права власності на квартиру АДРЕСА_1;
- зобов'язати відповідача зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1;
- стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2040,41 грн., які складаються з судового збору у розмірі 34,41 грн., комісії банку 6,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем безпідставно відмовлено в реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки позивачем подано рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя, яке набрало законної сили та яким витребувано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 та повернуто ОСОБА_1. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач, державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рябошапка Ірина Петрівна проти позову заперечує. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя частково скасовано рішенням Апеляційного суду Запорізької області, а саме в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1. А відтак відсутні підстави для реєстрації за позивачем права власності на вищевказану квартиру. Крім того, на вищевказану квартиру рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя накладено арешт, про що внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, заперечення на позов не надала, про причини неявки суду не повідомила, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Комунарського районного суду від 01 жовтня 2012 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, треті особи: приватні нотаріуси Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та ОСОБА_7, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визнання договору недійсним, визнання права власності та витребування майна:
- визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 23.09.2011 року, реєстровий номер 1952;
- визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1;
- витребувано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 та повернуто ОСОБА_1.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2013 року рішення Комунарського районного суду від 01 жовтня 2012 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано, в іншій частині залишено без змін.
На підставі вказаних судових рішень позивач звернувся до Державної реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області для реєстрації права власності на вказану квартиру. 12.04.2013 р. відповідачем прийнято рішення №1614461 про відмову в реєстрації права власності. Підставою для відмови в проведенні реєстрації права власності стало те, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28.02.2013 року справа №812/01374/201 скасовано рішення Комунарського районного суду від 01 жовтня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся із позовом до суду.
Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як зазначено у ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Згідно з п.12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі-Порядок) під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Відповідно до п.26 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.
За матеріалами справи, позивач звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) для проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: 1) фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна; 2) членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; 3) юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); 4) фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується); 5) фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами, отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; 6) реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна; 7) у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів; 8) фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки; 9) в інших випадках, встановлених законом.
Абзацом 10 пунктом 27 Порядку передбачено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Суд зазначає, що відповідно п.10 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність рішення Комунарського районного суду від 01 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили 28.02.2013, яким витребувано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 та повернуто ОСОБА_1 є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації, а тому посилання відповідача на те, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя не приймаються судом.
Суд не приймає посилання відповідача на наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт спірної квартири, оскільки відповідачем відмовлено в проведенні реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 не з цієї підстави.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_4 подано касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2012 року та рішення Апеляційного суду Запорізького суду від 28 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, треті особи: приватні нотаріуси Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та ОСОБА_7, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про визнання договору недійсним, визнання права власності та витребування майна. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.06.2013 р. по справі 6-14834св13 рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2013 року скасовано, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2012 залишено в силі. Вказана ухвала набрала законної сили 12.06.2013 р. є остаточною та оскарженню не підлягає.
Отже при розгляді справи встановлено, що позивачем для проведення реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 було надано всі документи, передбачені чинним законодавством, що зумовлює відсутність підстав для відмови в державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Щодо позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України виявлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності слугує підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Суд звертає увагу на те, що дії відповідача при прийнятті рішення про відмову в реєстрації права власності аналізуються судом на предмет його правомірності та відповідності вимогам чинного законодавства України станом на момент вчинення цих дій та обсягу доказів та інших фактичних обставин, які існували на цей момент.
Разом з тим, суд зазначає, що зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також "Рекомендація R (80)2") під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.).
Адміністративний суд, перевіряючи законність рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Крім того, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративного суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відтак, суд не може зобов'язати Державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рябошапка І.П. зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки в такому випадку суд підмінить собою орган виконавчої влади, що суперечить конституційному принципу поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову.
Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Разом з тим, виходячи з приписів частини другої статті 11 КАС України, якою передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції Запорізької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2013 р. щодо реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Відповідно до положень ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено з 1 січня мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 1147,00 грн.
З журналів судового засідання від 15.05.2013 р. (а.с. 70-а) та від 09.07.2013 р. (а.с. 107) встановлено, що представник позивача перебував у судовому засіданні дві години (1147,00 грн./40%х2 = 917,60 грн.). Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить висновку і про часткове задоволення вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 458,80 грн.
Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що відповідач при відмові у державній реєстрації прав та їх обтяжень, діяв необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158- 163, 254 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рябошапка Ірини Петрівни, Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області Рябошапки Ірини Петрівни №1614461 від 12 квітня 2013 року про відмову у реєстрації за ОСОБА_1, права власності на квартиру АДРЕСА_1
Зобов'язати реєстраційну службу Запорізького міського управління юстиції Запорізької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2013 р. щодо реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 17,20 грн. (сімнадцять гривень 20 коп.) та 917,60 грн. витрат на правову допомогу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Мінаєва