Справа № 161/4005/13-ц
Провадження № 2/161/1852/13
03 липня 2013 року Луцький міськрайонний суд волинської області в складі головуючого судді Пушкарчук В.П.
при секретарі Акайомовій Т.В.
з участю сторін: позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника третьої особи ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Луцька міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та нерухомим майном,
Позивач звернувся в суд із позовом до відповідачів про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та нерухомим майном. Позов мотивує тим, що є власником будинковолодіння за адресою: м. Луцьк, вул. Глієра, 6а, яке отримав в порядку спадкування.
Крім того, ним була успадкована земельна ділянка площею 0,0354 га, що знаходиться за зазначеною адресою і призначена для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Власником сусідньої земельної ділянки, що розташована по вул. Вороніхіна, 45 у м. Луцьку є відповідачі по справі.
Незважаючи на те, що позивач є повноправним власником сусідньої з відповідачами земельної ділянки, останні перешкоджають йому у здійсненні його права власності на земельну ділянку та користуванні нею, а саме: самовільно перекрили проїзд до його будинку та земельної ділянки, встановивши ворота, що не дає можливості позивачу користуватися земельною ділянкою і житловим будинком.
ОСОБА_1 неодноразово звертався для вирішення даного питання до Луцької міської ради, Луцького МВ УМВС України у Волинській області, інспекції архбудконтролю.
В результаті звернень позивача до зазначених інстанцій було проведено ряд перевірок, винесено відповідачам приписи, однак і на даний час позивач через перешкоди відповідачів не має можливості належним чином користуватися своєю земельною ділянкою і будинковолодінням по вул. Глієра, 6а у м. Луцьку.
Покликаючись на вищенаведене просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у здійсненні права власності на його земельну ділянку та у користуванні і володінні нею та нерухомим майном - будинковолодінням по вул. Глієра, 6а у м. Луцьку шляхом знесення самочинного будівництва, яке знаходиться на земельній ділянці, що є доїздом до будиноволодіння позивача.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, зазначених у заяві та просив його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав частково, просив в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_5 відмовити, оскільки вони не прийняли спадщини.
Дослідивши документи справи суд прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Згідно ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків.
Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
З технічної документації із землеустрою вбачається, що належні позивачу і відповідачам земельні ділянки є суміжними, призначені для обслуговування власних будинковолодінь.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинковолодіння за адресою: м. Луцьк, вул. Глієра, 6а, яке отримав в порядку спадкування.
Крім того, ним була успадкована земельна ділянка площею 0,0354 га, що знаходиться за зазначеною адресою і призначена для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
З витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5534072, № 5533835, № 5534445, № 5534331 від 01.07.2013 року встановлено, що рабинюк ОСОБА_6 є власником земельних ділянок по вул. Глієра, 6а в м. Луцьку, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового бдинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0007 га, кадастровий номер 0710100000:22:172:0020; площею 0,0020 га, кадастровий номер 0710100000:22:172:0018; площею 0,0066 га, кадастровий номер 0710100000:22:172:0017; площею 0,0261 га, кадастровий номер 0710100000:22:172:0019; загальна площа - 0,0354 га.
Достовірність наведеного підтверджено рішенням Луцького міськрайонного суду від 19 травня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно (справа № 2-1008/2011, а.с 7-8).
Відповідно до ст. 61 ч. 3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Власником сусідньої земельної ділянки, що розташована по вул. Вороніхіна, 45 у м. Луцьку є відповідачі по справі.
На даний час спільний проїзд між приватними земельними ділянками на вул. Вороніхіна, 45 (попередній власник ОСОБА_7, на даний час відповідач по справі ОСОБА_5В.), який є під'їздом до земельної ділянки по вул. Глієра, 6а, загороджено, самочинно встановлено ворота.
В судовому засіданні встановлено, що порушення вчинені не відповідачем ОСОБА_5, але вона є спадкоємцем майна спадкодавця ОСОБА_7, який помер 27 листопада 12011 року. Згідно листа приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального кругу Волинської області ОСОБА_8 встановлено, що спадщину ОСОБА_5 оформила лише на частину майна, належного ОСОБА_7, в зв'язку з тим, що на іншу частину майна, в тому числі житловий будинок та земельна ділянка по вул. Вороніхіна, 45 в м. Луцьку, накладено арешти виконавчою службою.
Та обставина, що будинковолодіння по вул. Вороніхіна, 45 в м. Луцьку перебуває під арештом, не спростовує факту перешкод позивачу у належному володінні і користуванні своєю власністю.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав, що спірні ворота на даний час існують в попередньому стані. Позивач не позбавлений можливості проходу і проїзду до свого будинку, але тільки тоді, коли є присутні спадкоємці ОСОБА_7
Дана обставина стверджена листами начальника Держземінспекції, Луцького міського голови, управління держтехногенбезпеки, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства (а.с. 10, 11, 12, 20, 21).
Сервітут щодо користування земельною ділянкою не встановлений.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Виходячи зі змісту права власності та положень ст. 78 ЗК України, ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право володіти, користуватися і розпоряджатися належною йому земельною ділянкою на свій розсуд, відповідно до її цільового призначення, а також використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Проаналізувавши вищенаведене в сукупності, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_5, як спадкоємець ОСОБА_7, самовільним встановленням воріт на спільному проїзді між приватними земельними ділянками на вул. Вороніхіна, 45 (попередній власник ОСОБА_7В.), який є під'їздом до земельної ділянки по вул. Глієра, 6а у м. Луцьку, перешкоджають позивачу у реалізації ним в повному обсязі свого права власності на земельну ділянку та будинковолодіння по вул. Глієра, 6а у м. Луцьку, а саме того, що він не може володіти, користуватися та розпоряджатися ними на власний розсуд.
Частинами 2, 4 статті 13 ЦК України установлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Частиною 3 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п'ятої статті 13 цього кодексу.
Судом не встановлено, що ОСОБА_1 якимось чином порушує права відповідачів, а тому його право підлягає судовому захисту шляхом знесення самовільно встановлених воріт на спільному проїзді між приватними земельними ділянками на вул. Вороніхіна, 45 (попередній власник ОСОБА_7, на даний час відповідач по справі ОСОБА_5В.), який є під'їздом до земельної ділянки по вул. Глієра, 6а у м. Луцьку.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 16, 58, 59, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16, 21, 316, 317, 373, 386, 391 ЦК України, 78, 79, 90, 91, 103 ЗК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та будинковолодіння по вул. Глієра, 6а у м. Луцьку шляхом знесення самовільно встановлених воріт на спільному проїзді між приватними земельними ділянками на вул. Вороніхіна, 45 (попередній власник ОСОБА_7, на даний час відповідач по справі ОСОБА_5В.), який є під'їздом до земельної ділянки по вул. Глієра, 6а у м. Луцьку.
Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 107, 30 грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук