15.07.2013
Справа № 1203/29/2012
провадження № 2/434/121/13
12 липня 2013 року Артемівський районний суд м. Луганська у складі:
головуючого судді: Труфанової М.О.,
при секретарях: Дідохи І.З., Кир'ян Д.І., Козлової Д.Ю., Височиної А.С.,
за участю представника
представника позивачки: ОСОБА_1,
представників відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відритому судовому засіданні у залі суду в місті Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними та визнання права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа - Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області, про визнання договору неукладеним та недійсним, визнання договору таким, що був укладений та визнання права власності на земельну ділянку,
До Артемівського районного суду м. Луганська надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганську Луганської області, про визнання договору недійсним та визнання права власності, в обґрунтування якої позивачка зазначила, що 11.09.2009р. між нею та ОСОБА_8, який діяв в інтересах ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 800, згядно якого позивачка набула у власність земельну ділянку площею 0,0387га за адресою: АДРЕСА_1. Однак за реєстрацією свого права власності на земельну ділянку позивачка звернулась лише 14.11.2011р. та від працівників Управління Держкомзему у м. Луганськ Луганської області дізналась, що право власності на вказану вище земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 24.03.2011р. з ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7 Вважає, що вищевказаний договір має бути визнаний недійсним у судовому порядку, оскільки в порушення вимог ст.ст. 13, 317 ЦК України, відчужуючи вдруге спірну земельну ділянку ОСОБА_5 перевищила межі своєї цивільної дієздатності, та зловживаючи своїм правом продала земельну ділянку, яка їй вже не належала. Крім того, вважає, що спірним договором купівлі-продажу були
порушені її майнові права на придбану земельну ділянку, оскільки ОСОБА_4 не може на цей час зареєструвати своє право власності на вказану ділянку у зв'язку з наявністю реєстрацією за ОСОБА_6, здійсненої на підставі спірного договору. Спірний договір було укладено на підставі протиправного Державного акту на право власності на земельну ділянку, який 24.03.2011р. безпідставно та вдруге було видано Управлінням Держкомзему у м. Луганськ Луганської області на ім'я ОСОБА_5, яка на той час вже відчужила спірну земельну ділянку на користь позивачки. Також позивачка зазначила, що в спірному купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2011р. нотаріусом було вказано особу, яка не мала права відчужувати земельну ділянку, а саме ОСОБА_5, в той час як земельна ділянка раніше належала ОСОБА_5, що на думку позивачки є окремою підставою для визнання вищевказаного договору недійсним.
Посилаючись на вищевказані обставини та положення ст. 19 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 392, 393 ЦК України, ст. 155 ЗК України, позивачка просила суд визнати спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2011р. та Державний акт на право власності на земельну ділянку від 23.03.2011р. недійсними та захистити її право власності на земельну ділянку, шляхом його визнання в судовому порядку.
В судовому засіданні представник позивачки заявлений позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі з вищенаведених підстав
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнав, звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання договору таким, що не був укладений та недійсним, визнання договору таким, що був укладений та визнання права власності на земельну ділянку, в обґрунтування якого відповідач зазначив, що позивачка не виконала суттєвої умови п. 4.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.09.09. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1ст. 210, ч. ст. 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України зазначений договір є неукладеним та недійсним, оскільки не був направлений на реальне настання передбачених ним правових наслідків. Він добросовісно набув у власність спірну земельну ділянку згідно умов договору купівлі-продажу від 24.03.2011р., який було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України, у тому числі щодо нотаріального посвідчення договору та реєстрації права власності, у зв'язку з чим вказаний договір має бути визнаний укладеним, а за ОСОБА_6 має бути визнано право власності на спірну земельну ділянку.
В судовому засіданні представник відповідача зустрічний позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі, у первісному позові відмовити за необгрунтованістю.
Відповідач ОСОБА_5 про час та місце судового розгляду справи була повідомленіа належним чином, однак в судове засідання не з'явились та в порушення вимог ст. 77 ЦПК України про причини своєї неявки суду не повідомила.
Третя особа ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердив факт відчуження 11.09.2009р. від імені ОСОБА_5 на користь позивачки спірної земельної ділянки на умовах договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 800. Дійсно ОСОБА_5 видала йому доручення, він відчужив належну їй земельну ділянку приблизно за 30 000 грн, передав гроші ОСОБА_5 та отримав 10% винагороди за свої послуги.
Представник Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області та приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, однак в судове засідання не з'явились та в порушення вимог ст. 77 ЦПК України про причини своєї неявки суду не повідомили.
За вказаних обставин та з врахуванням приписів ст. 169 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вищевказаних осіб на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи в їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акут на право власності на земельну ділянку недійсними та визнання
права власності на земельну ділянку підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору неукладеним та недійсним, визнання договору таким, що був укладений та визнання права власності на земельну ділянку мають бути залишені без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11.09.2009 р. між ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_5, як продавцем, з одного боку та ОСОБА_4, як покупцем з іншого боку, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого, позивачка придбала у власність земельну ділянку площею 0,0387 га за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 800 (а.с. 9-13).
Право власності на спірну ділянку належало ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.08.2008р., на якому після відчуження ділянку на користь ОСОБА_4 приватним нотаріусом ОСОБА_10, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 126 ЗК України, було здійснено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_4 (а.с. 14).
За реєстрацією свого права власності ОСОБА_4 відразу не звернулась, чим в свою чергу скористалась відповідачка ОСОБА_5, яка 23.03.2011р. вдруге отримала від Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області державний акт на право власності на спірну ділянку (а.с. 17) та наступного дня, тобто 24.03.2011р. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, вдруге відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_6 (а.с. 165-167).
Згідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Як встановлено в судовому засіданні, вищевказаних вимог чинного цивільного законодавства України відповідачка ОСОБА_5 під час укладення договору купівлі-продажу від 24.03.2011р. не виконала та будучи освідченою про відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_4, зловживаючи наявністю запису про реєстрацію права власності та неосвідченістю працівників Управлінням Держкомзему у м. Луганськ Луганської області про нового власника ділянки, отримала новий Державний акт про право власності на земельну ділянку та відчужила її на користь ОСОБА_6, при цьому не повідомила приватного нотаріуса ОСОБА_7 про наявність прав позивачки на вказану земельну ділянку. Своїми вищевказаними діями, ОСОБА_5 завдала шкоди майновим правам інтересам, як нового власника земельної ділянки - ОСОБА_4, так і добросовісному набувачеві земельної ділянки - ОСОБА_6
Згідно до вимог ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
З врахуванням вищевказаного та приймаючи до уваги те, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2011р., ОСОБА_5 вже відчужила земельну ділянку на користь позивачки, та не дивлячись на реєстрацію права власності вже не являлась її власницею, суд визнає те, що відповідачка уклала спірний договір поза межами своєї цивільної дієздатності.
Одночасно з вказаним, спірний договір від 24.03.2011р. був укладений всупереч волевиявленню ОСОБА_4 та не може вважатись таким, що відповідає внутрішній волі позивачки.
Таким чином, спірний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, що в свою чергу, згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.
Окремо суд звертає увагу на те, що згідно повідомлення приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 17.10.2012р. № 5, в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2011р. було помилково зазначено по-батькові продавця, а саме ОСОБА_5 замість ОСОБА_5. (а.с. 164).
Отже спірний договір було укладено відповідачкою від імені особи, яка ніколи не являлась власником спірної земельної ділянки.
З огляду на все вищевказане, суд визнає позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.03.2011р. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання недійсним Державного акту про право на земельну ділянку від 23.03.2011р., який було видано Управлінням державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області на ім'я ОСОБА_5, яка на той час вже відчужила спірну земельну ділянку на користь позивачки, не являлась її власницею та безпідставно вдруге звернулась за оформленням нового Державного акту на право власності на спірну земельну ділянку.
Згідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно до ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Видавши державний акт на ім'я ОСОБА_5 Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області порушило майнові права позивачки на спірну земельну ділянку та створило перешкоди для їх реалізації, у зв'язку з чим є наявними підстави для судового захисту прав та інтересів ОСОБА_4 шляхом визнання недійсним Державного акту про право на земельну ділянку, виданого 23.03.2011р. на ім'я ОСОБА_5
Судом встановлено, що згідно відповіді приватного нотаріуса ОСОБА_7 Управлінню Держкомзему у м. Луганськ Луганської області № 5 від 17.10.2012р (а.с. 164) вбачається, що нею було при посвідчені договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в тексті договору помилково зазначено по батькові продавця "ОСОБА_5" замість "ОСОБА_5". Згідно Постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012р. у справі № 2а/1270/3538/2012 було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області та визнано неправомірними дії зазначеного органу щодо реєстрації переходу права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа 0,0387га, кадастровий номер: 4410100000:01:019:0091 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2011р. укладеного з ОСОБА_5 (а.с. 177-179).
Згідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, вищевказана постанова адміністративного суду є обов'язковою для виконання на всій території України.
Вищевказане судове рішення суду адміністративної юрисдикції, встановлені ним обставини та висновки щодо безпідставності реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_6 в сукупності з обставинами, встановленими у справі, що розглядається, свідчать про те, що у володінні відповідача на цей час знаходиться земельна ділянка, яка йому фактично не належить.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
З огляду на вказане та приймаючи до уваги те, що право власності ОСОБА_4 оспорюється відповідачем ОСОБА_6, суд визнає, що позивачка обґрунтовано звернулась до суду з вимогами про визнання її права власності та також задовольняє її вимоги в цій частині.
Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 суд дійшов наступного висновку.
Доводи відповідача про недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки, який був укладений між позивачкою та представником ОСОБА_5 від 11.09.09р. з посиланням на невиконаннями позивачкою умов п. 4.1 зазначеного договору щодо реєстрації права власності, не заслуговують на увагу, оскільки згідно положень чинного цивільного законодавства України невиконання однією із сторін правочину його умов не може слугувати підставою для визнання цього правочину недійсним.
В абз. 4 п. 7 своєї Постанови від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України зазначив, що судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Крім того, звернення позивачки за реєстрацією свого права власності на земельну ділянку у 2011р., не може розглядатись порушенням умов вищевказаного договору, оскільки ні умовами цього договору, ні положеннями чинного законодавства України не визначено строк, на протязі якого новий власник земельної ділянки, який набув її на підставі цивільно-правової угоди, зобов'язаний звернутись для реєстрації свого права власності на придбану земельну ділянку.
Позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, який був укладений між позивачкою та представником ОСОБА_5 від 11.09.09р. неукладеним, не відповідають встановленим законом способам захисту цивільних прав та інтересів та у зв'язку з цим не підлягають задоволенню.
Про вищевказане було наголошено Пленумом Верховного Суду України в абз. 6 п. 8 Постанови від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», а саме зазначено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК (435-15).
З тих самих підстав суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки, який було укладено 24.03.2011р. між ним та ОСОБА_5.
За вимогами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, тим що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові, оскільки, відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
З врахуванням того, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину укладеним, суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 в цій частині.
Також суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 в частині визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку, оскільки в обґрунтування зазначених вимог відповідач посилається на договір купівлі-продажу від 24.03.2011р. який був ним укладений з ОСОБА_5, тобто з особою, яка ніколи не була власницею спірної земельної ділянки та з цих підстав Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2012р. у справі № 2а/1270/3538/2012 було визнано неправомірними дії Управління Держкомзему щодо реєстрації переходу права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа 0,0387га, кадастровий номер: 4410100000:01:019:0091 за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2011р. укладеного з ОСОБА_5
Посилання відповідача на понесені ним витрати на будівництво будинку на спірній земельній ділянці судом до уваги не приймаються, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання права власності на земельну ділянку за відповідачем, при цьому відповідач не позбавлений можливості захистити свої майнові права шляхом заявлення відповідного позову до особи, з вини якої ОСОБА_6 зазнав збитків.
Таким чином, суд не має підстав для захисту відсутнього у ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим його позовні вимоги в цій частині визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 58-60, 212, 214-215 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 треті особи: Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акут на право власності на земельну ділянку недійсними та визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.
Визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа 0,0387га, кадастровий номер: 4410100000:01:019:0091, який було видано 23.03.2011р. Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області на ім'я ОСОБА_5.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа 0,0387га, кадастровий номер: 4410100000:01:019:0091, що був укладений 24.03.2011р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 1045.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа 0,0387га, кадастровий номер: 4410100000:01:019:0091.
Стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 359,54грн.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 третя особа - Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Луганськ Луганської області про визнання договору
неукладеним та недійсним, визнання договору таким, що був укладений та визнання права власності на земельну ділянку відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.
Судові витрати за зустрічним позовом віднести за рахунок відповідача.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Артемівський районний суд м. Луганська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ М.О. Труфанова