Справа № 344/6008/13-ц
Провадження № 2/344/3482/13
10 липня 2013 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді Польської М.В.
при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..
з участю позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Житлово-експлуатаційної організації №2 про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірної інформації,-
ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до Житлово-експлуатаційної організації №2 про захист честі і гідності, ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з мотивів, викладених в позовній заяві.
Відповідач в судове засідання не прибув, однак подав заяву про розгляд позову без участі представника відповідача, звертаючи увагу на те, що відповідач визнаний банкрутом та введено ліквідаційну процедуру, згідно постанови господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2012 року, а ліквідатор не взмозі надати будь-які пояснення з приводу позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 26.05.2010 року Житлово-експлуатаційною організацією №2 (надалі ЖЕО №2) було надано відповідь на звернення ОСОБА_3, жительки АДРЕСА_2 щодо самовільного будівництва мешканцями квартири АДРЕСА_1 (а.с.10). У відповіді зазначається те, що факти викладені в заяві мають місце, оскільки є дійсно самовільне встановлення гаражу та проведення робіт по будівництву інших споруд мешканцями квартири №1, що призвело до неможливості під'їхати до будинку. Вказаний будинок №32 знаходиться на балансі ЖЕО-2, а прибудинкова територія знаходиться в спільному користуванні мешканців.
Позивач вважає що в даному листі зазначена інформація, що не відповідає дійсності, оскільки: територія є садибною ділянкою, а не прибудинковою територією; на території садибної ділянки є належна заявнику металева комора, а не гараж; позивач не встановлював даних господарських споруд, оскільки реконструкція здійснювалася на місці існуючої господарської споруди ще в 1980 році; на території садиби існують окремі два під'їзди, а тому комора, яку вважав відповідач гаражем, не перешкоджає під'їзду автомобілів; земельна ділянка перебувала в користуванні співвласників житлового будинку; а також те, що ЖЕО №2 не є уповноваженим органом на проведення саме такої перевірки щодо встановлення факту будівництва чи наявності (відсутності) під'їзних шляхів.
Позивач також зазначив, що дана інформація ганьбить його гідність та завдає шкоди позивачу та його сім'ї, а також даний лист використовується ОСОБА_3 як письмовий доказ до позовної заяви її до ОСОБА_2 про усунення перешкод у вигляді «гаража», які нібито унеможливлюють користування їй допоміжними приміщеннями.
Суд відхиляє доводи позивача щодо обґрунтованості його позовних вимог з підстав зазначених ним, виходячи з наступного.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.
Згідно положень статті 277 ЦК України та роз'яснень, які містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
На відміну від перевірки істинності фактів, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Так, Європейський суд наполягає, що свобода вираження поглядів становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи та робить розрізнення між твердженнями факту та оціночними судженнями (справа "Лінгенс проти Австрії").
Європейський Суд у своїй судовій практиці дотримується підходу щодо захисту свободи вираження, вказуючи, що свобода висловлювати свої погляди є правом людини, визнаним у світі, мабуть, найбільш широко. Свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є можливим інструментом досягнення суспільних цілей та вираження особистих поглядів саме по собі є людським благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми.
Вільне передавання почуттів, поглядів та ідей є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, так само, як і здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми, яка є також важливою для формування особистих переконань.
Оціночне судження, як стверджує практика Європейського суду з прав людини (справа "Лінгенс проти Австрії"), є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними джерелами інформації.
Надаючи оцінку викладеним у відповіді на звернення ОСОБА_3 факту та чи дана інформація є недостовірною і такою, що спричинила шкоду позивачу, завдану поширенням такої недостовірної інформації відповідачем - ЖЕО №2, суд звертає увагу, що в даній відповіді не зазначається прізвище позивача, а саме ОСОБА_2, а вказується на «мешканців квартири №1», яких з пояснення позивача є троє: позивач, його дружина та дитина, тому доказу того, що саме така відповідь стосується позивача і порушує його честь і гідність, суду не надано.
Щодо самовільного встановлення гаражу та будівництва інших споруд мешканцями квартири АДРЕСА_1, то суд зазначає, що між позивачем його сім'єю, та громадянкою ОСОБА_3 існують постійні спори по даних спорудах та земельній ділянці, яка знаходиться під обслуговуванням даного будинку, що також підтверджується судовими цивільними справами наявними і на час розгляду даної цивільної справи та не заперечується позивачем.
Як вбачається і з доданого позивачем доказу, а саме висновком будівельно-технічного дослідження 2011 року (а.с.13-19), який проводився по заяві ОСОБА_4 (дружини позивача) і слугував доказом, зі слів позивача, по справі за позовною заявою про визнання права власності на дану господарську споруду, право на ці споруди оспорюється Демянчук, отже вона користуючись правом на звернення до різних інстанцій, в тому числі і до відповідача, ставила питання щодо перевірки зазначених фактів по наявності чи відсутності господарських будівель та споруд, та права на них. Чи був на час перевірки відповідач ЖЕО 2 - балансоутримувачем, то в матеріалах справи є два листи щодо цього, які суперечливі один одному (а.с.10,21).
Свідок ОСОБА_5 підтвердила суду наявність під'їзного шляху до будинку, як свідчать фото (а.с.41-43), однак суд вважає, що факти викладені у відповіді на звернення щодо неможливості під'їзду до будинку машин перевірялись на той час ЖЕО №2 і не спростовується поясненнями позивача.
Між сім'ями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довший період склалися неприязні відносини, в тому числі щодо користування господарськими будівлями та земельною ділянкою під даними сорудами, що свідчать судові цивільні справи щодо цього, а саме справа № 0907/14630/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію (позов залишено без розгляду); позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, по якій зупинено провадження до вирішення Івано-Франківським міським судом іншої справи; справа № 344/4604/13-ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 про поділ житлового будинку між співвласниками; позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні допоміжними приміщеннями та прибудинковою територією; справа 0907/7098/2012 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 ОСОБА_11 до Івано-Франківської міської ради про визнання права власності.
Як слідує з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
З врахуванням цього суд приходить до висновку, що факти які викладалися в зверненні ОСОБА_3, могли на час звернень перевірятися відповідними органами влади по розгляду таких звернень, а тому не є недостовірною інформацією, при цьому перевірити, що саме викладалось та зазначалось у зверненні ОСОБА_3 до ЖЕО №2, не виявляється можливим оскільки ЖЕО №2 визнано банкрутом, а ліквідатор не зміг надати необхідну інформацію по даному спору.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати, передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Окрім того, суд звертає увагу на постанову № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», в якій п.16, 17 роз'яснено, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.
Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
Оскільки суд не знайшов підстав вважати, що інформація зазначена у відповіді на звернення стосується саме позивача і є такою, що принижує його честь і гідність, а також є недостовірною (з врахуванням існуючих судових спорів щодо цього), тому вона також і не підлягає спростуванню за ст..277 ЦК України.
Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.
Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
На підставі наведеного, відповідно до ст. 275-277, 280 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Житлово-експлуатаційної організації №2 про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірної інформації - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя Польська М.В.