ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
26 червня 2013 року 10:15 № 826/6463/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу
За позовомОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби
проскасування податкових повідомлень-рішень
Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 06.03.2013 р. №№ 0000541720, 0000551720, 0000561720, 0000571720.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
Відповідачем з 29.01.2013 р. по 11.02.2013 р. проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету держави податків, зборів та інших обов'язкових платежів позивачем за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.
Перевіркою встановлено, що податкова декларація про майновий стан і доходи за 2011 рік несвоєчасно подана позивачем відповідачу 10.02.2012 р., при цьому, граничний термін її подання - 09.02.2012 р.
Перевіркою також встановлено, що за перевіряємий період, позивач задекларував валові витрати від здійснення підприємницької діяльності а загальну суму 741395,00 грн., а саме: за 2010 рік в розмірі 10508,00 грн., за 2011 рік в розмірі 652256,00 грн., за 2012 рік в розмірі 78639,00 грн. При цьому, перевіркою зараховані лише валові витрати на загальну суму 577566,14 грн., а саме: за 2010 рік в розмірі 10500,00 грн., за 2011 рік в розмірі 496185,92 грн., за 2012 рік в розмірі 70880,22 грн. та встановлено неналежне ведення обліку доходів та витрат за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., а саме: завищенні валові витрати на загальну суму 163828,86 грн., в т.ч. за 2011 рік на 156070,08 грн., за 2012 рік на 7758,78 грн. у зв'язку з включенням до складу витрат, витрати, які не відносяться безпосередньо до витрат від операційної діяльності та які безпосередньо не відносяться до отримання доходу (заправка авто, проживання у готелі, харчування та ін.), що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 25460,43 грн., в т.ч. за 2011 рік на 24296,61 грн., за 2012 рік на 1163,82 грн.
Крім того, перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту та суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 6595,00 грн., в т.ч. за січень 2011 року - 35,00 грн., за березень 2011 року - 1319,00 грн., за квітень 2011 року - 1194,00 грн., за травень 2011 року - 157,00 грн., за червень 2011 року - 367,00 грн., за серпень 2011 року - 1591,00 грн., за вересень 2011 року - 1294,00 грн., за грудень 2011 року - 538,00 грн., за листопад 2012 року - 100,00 грн., у зв'язку з зарахуванням до складу податкового кредиту сум, які не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Також перевіркою встановлено, що позивач за період з 01.01.2010 р. по 21.12.2012 р., здійснював продаж товарів, яке не обліковані у встановленому порядку в книзі обліку доходів та витрат на загальну суму 682965,28 грн.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 18.02.2013 р. №94/17-20/НОМЕР_5, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.49.18.5. п.49.18. ст.49 Податкового кодексу України; п.177.4. ст.177, п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до завищенні витрат на загальну суму 163828,86 грн., у т.ч. за 2011 рік на 156070,08 грн., за 2012 рік на 7758,78 грн.; п.177.2., пп.177.5.3. п.177.5. ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 163828,86 грн. та податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 25460,43 грн., в т.ч. за 2011 рік на 24296,61 грн., за 2012 рік на 1163,82 грн.; п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 6595,00 грн.; п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 6595,00 грн.; п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п.5 Порядку ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженого Постановою КМУ від 26.09.2001 р. № 1269.
На підставі зазначеного акта перевірки, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 06.03.2013 р. № 0000541720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6595,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 881,75 грн.; від 06.03.2013 р. № 0000561720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (від підприємницької діяльності) в розмірі 25460,43 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3329,03 грн.; від 06.03.2013 р. № 0000571720, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 170,00 грн. за платежем податок з доходів фізичних осіб; від 06.03.2013 р. № 0000551720, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1365930,00 грн. за порушення законодавства у сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.49.1., п.49.2. ст.49 Кодексу, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.
Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, зокрема, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пп. в п.49.3. ст.49 Кодексу).
Фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи (п.177.5. ст.177 Кодексу).
Фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи (п.177.11. ст.177 Кодексу).
Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (пп.49.18.5. п.49.18. ст.49 Кодексу).
Судом встановлено, що позивач подає відповідачу податкову звітність в електронному вигляді, згідно укладеного ними договору про надання податкових звітів засобами телекомунікаційного зв'язку від 19.09.2011 p. № 19022011.
Відповідно даних програми, за допомогою якої відправляються звіти, декларація про доходи за 2011 рік передана позивачем на шлюз ДПС України 09.02.2012 р. о 21 годині 00 хвилин, тобто в межах граничного терміну її подачі, але прийнята податковим органом лише 10.02.2012 p. о 02 годині 25 хвилин.
Згідно листа ДПС України від 17.02.2012 р. № 4847/7/18-4017 дев'ятого лютого 2012 року на приймальному шлюзі ДПС України виникла черга, у зв'язку з чим, надіслана 9 лютого 2012 року звітність оброблена податковою службою лише на наступний день, в результаті чого така звітність вважається наданою в органи ДПС без порушення граничного строку подання.
Таким чином, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача щодо порушення позивачем пп.49.18.5. п.49.18. ст.49 Кодексу та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.03.2013 р. № 0000571720.
Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: a) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального о номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).
Як зазначено в акті перевірки позивача, відповідачем встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми, які не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, що призвело до заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет.
В той же час, а ні в акті перевірки, а ні в запереченнях на позов, відповідачем не наведено переліку операцій здійснюваних позивачем, які не пов'язані з його господарською діяльністю, або не підтверджені належними документами, визначеними Кодексом, що свідчить про необґрунтованість таких висновків відповідача та порушення ним законодавчих вимог щодо оформлення результатів перевірок.
Таким чином, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача щодо порушення позивачем п.198.3. ст.198, п.200.1. ст.200 Кодексу та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.03.2013 р. №0000541720.
Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п.177.4. ст.177 Кодексу).
Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 13У цього Кодексу (п.138.1. ст.138 Кодексу).
Відповідно до пп.138.10.2. п.138.10. ст.138 Кодексу, до складу інших витрат включаються, зокрема, адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, крім іншого, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
Витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо (пп.140.1.7. п.140.1. ст.140 Кодексу).
Аналіз викладених законодавчих норм свідчить про те, що витрати на паливно-мастильні матеріали для автомобіля, який використовувався в господарської діяльності позивача та проживання в готелі, правомірно включені ним до складу валових витрат.
Таким чином, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача щодо порушення позивачем п.177.2., пп.177.5.3. п.177.5. ст.177 Кодексу та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.03.2013 р. №0000561720.
Відповідно до п.12 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон) суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Згідно ст. 6 Закону, облік товарних запасів фізичною особою - підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва.
Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", як визначено ч.1. ст.2, поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Згідно п.1,2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 20.10.1999 р. № 246, воно визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності, а його норми застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).
З аналізу викладених законодавчих норм встановлено, що порядок обліку товарних запасів встановлено виключно для юридичних осіб, фізичні ж особи - підприємці, ведуть лише облік доходів і витрат в Книзі обліку доходів і витрат.
Зазначене свідчить про помилковість висновків відповідача щодо порушення позивачем п.12 ст.3 Закону.
Відповідно до п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно п.177.10. ст.177 Кодексу, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати документи, що підтверджують походження товару.
Відповідно до п.5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1269, в книгу заносяться такі відомості: порядковий номер запису; дата здійснення операції, пов'язаної з проведеними витратами і/або отриманим доходом; сума витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника; сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг); сума виручки від продажу товарів (надання послуг) - з підсумком за день.
Як зазначено в акті перевірки позивача, відповідачем встановлено порушення позивачем порядку ведення книги обліку доходів і витрат.
Згідно зі ст. 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не ведення обліку доходів і витрат або неналежне його ведення суб'єктами підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено обов'язкову форму обліку, тягне за собою попередження або накладення штрафу у розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В той же час, відповідачем помилково застосована до позивача фінансова санкція за реалізацію, як на його думку, не облікованого товару, згідно ст.20 Закону.
Таким чином, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача щодо порушення позивачем п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п.5 Порядку ведення Книги обліку доходів та витрат та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.03.2013 р. №0000551720.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 06.03.2013 р.:
№ 0000541720 на суму 7 476,75 грн.,
№ 0000551720 на суму 1365 930,00 грн.,
№ 0000561720 на суму 28 789,46 грн.,
№ 0000571720 на суму 170,00 грн.
Судові витрати в сумі 2 294,00 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій