Справа №: 671/538/13-ц
03 липня 2013 року Волочиський районний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого судді Ніколової С.В.
при секретарі Ковальчук Т.В.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Волочиську справу за позовом ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Волочиська районна державна адміністрація як орган опіки і піклування, про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання права на проживання та вселення у квартиру,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
12 березня 2013 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житлом, визнання права на проживання та вселення у квартиру АДРЕСА_1. В обгрунтування позовних вимог вказувала, що у лютому 1997 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 Від даного шлюбу є малолітня дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З часу одруження по січень 2012 року вона з ОСОБА_1 проживали у належній останньому на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_1. Відповідач під час сварки виставив частину її речей з квартири та поставив вимогу про виселення, у зв'язку з цим, побоюючись фізичного насилля та негативного впливу на виховання дитини, вона разом з дочкою переїхала проживати на орендовану квартиру. 18 липня 2012 року рішенням Волочиського районного суду їхній з відповідачем шлюб було розірвано і після цього відповідач замінив замки на вхідних дверях та відмовився дати їй та дочці нові ключі від квартири, чинить перешкоди у користуванні квартирою. Просила суд визнати право на проживання та вселити у вказану квартиру її - позивачку ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_5, а також зобов'язати відповідача ОСОБА_1 не чинити їй, позивачці, та малолітній ОСОБА_5 перешкод у користуванні квартирою.
25 березня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1. Обгрунтовуючи позов, зазначив, що відповідачка з 3 січня 2012 року не проживає у даній квартирі без поважних причин, оскільки вона залишила сім'ю та перейшла проживати до іншого чоловіка, залишивши, йому, позивачу, ключі від квартири. 18 липня 2012 року шлюб між ними розірвано. Вказував, що між ними було досягнуто згоди, що дитина залишається проживати з матір'ю. Зазначає, що відповідачка, яка не є членом його сім'ї та більше року без поважних причин не проживає у спірній квартирі, втратила право на користування нею. Також зазначив, що не заперечує проти того, щоб їхня з відповідачкою дочка ОСОБА_5 користувалася квартирою та проживала у квартирі разом з ним, її батьком.
Ухвалою Волочиського районного суду від 11.034.2013 року дані позови були об'єднані в одне провадження.
В судове засідання позивачка ОСОБА_4 не з'явилася, її представник ОСОБА_3 позов підтримує та пояснила суду, що даний позов подано ОСОБА_1 не в своїх інтересах, а в інтересах малолітньої дочки. Оскільки місце проживання останньої тісно пов'язане з місцем проживання матері, тому вважає правомірним і вимоги про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житлом, визнання права на проживання та вселення її, позивачки ОСОБА_1 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_5, у спірну квартиру. Позов ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням не визнає.
ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову ОСОБА_4 заперечують, підтримують позов про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірною квартирою.
Представник Волочиської районної державної адміністрації як органу опіки і піклування в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування від 28.01.2013 року про те, що втрата ОСОБА_4 права користування спірною квартирою суперечитиме інтересам дитини ОСОБА_5 і будуть порушені її житлові та майнові права.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази по справі, суд вважає, що в позовіОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 слід відмовити, а позов ОСОБА_1 задовольнити з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15 лютого 1997 року і проживали в належній на праві приватної власності ОСОБА_1 квартирі АДРЕСА_1. Від шлюбу сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5.
В січні 2012 року сторони припинили спільне проживання, після чого позивачка ОСОБА_4 разом з малолітньою дочкою переїхали на інше місце проживання, звернувшись в суд з позовом про розірвання шлюбу, який в судовому порядку був розірваний 18 липня 2012 року. З позовом про вселення позивачка звернулася в суд 12 березня 2013 року, тобто позивачка не проживала у згаданій квартирі більше одного року.
Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, в тому числі матеріалами цивільної справи про розірвання шлюбу, матеріалами перевірки Волочиського РВ УМВС України в Хмельницькій області, показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 319, ст. 383 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Частиною 2 ст.405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у абз. 1 п. 10 його Постанови № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Звертаючись до суду після збігу зазначеного строку позивачка, в порушення наведених вище ст.ст. 10, 61 ЦПК України, не навела суду переконливих доказів про те, що ОСОБА_1 чинив їй та малолітній дочці перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що в січні 2012 року ОСОБА_1 в добровільному порядку переїхала на інше місце проживання, забравши частину належних їй речей. В подальшому позивачка зареєструвала шлюб з іншим чоловіком, від якого вагітна. Позивачка більше одного року не ставила вимог про наявність у неї наміру проживати у належній йому квартирі. Що стосується неповнолітньої дочки ОСОБА_5, то остання неодноразово приходила до нього і періодично тимчасово у вихідні дні та на канікулах проживала з ним у даній квартирі. Також у його відсутності дочка безперешкодно отримувала ключі від даної квартири і могла заходити в неї в будь-який час.
На спростування наведених пояснень ОСОБА_1 представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 переконливих доказів не надала, не заперечуючи в судовому засіданні, що дочка сторін могла безперешкодно користуватися житловим приміщенням.
Крім того, пояснення відповідача ОСОБА_1 про те, що позивачка ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з іншим чоловіком підтверджується копією актового запису про шлюб № 2 від 19 січня 2013 року.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 без поважних причин не проживає в спірному приміщенні понад один рік.
Також в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не чинив перешкод неповнолітній дочці ОСОБА_5, яка мала можливість безперешкодно користуватися цим житлом, на даний час відповідач також не заперечує щодо її проживання у ньому.
Тобто, позивачка не навела доказів, що права малолітньої були порушені, невизнані чи оспорювалися відповідачем ОСОБА_1.
Наведене свідчить про безпідставність звернення ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до суду за захистом житлових прав своєї малолітньої дочки, а тому, з врахуванням наведених норм ст.ст. 3, 10 ЦПК України, позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Посилання позивачки на її звернення до прокуратури Волочиського району та РВ УМВС України в Хмельницькій області зі скаргою на неправомірну поведінку ОСОБА_1, суд до уваги не приймає з наступних підстав.
Як вбачається з досліджених в судовому засідання матеріалів перевірки Волочиського РВ УМВС України в Хмельницькій області, скарги позивачки ОСОБА_1 на неправомірні дії її колишнього чоловіка ОСОБА_1 визнано безпідставними, що підтверджується висновком № 102 від 03.02.2013 року та листом Волочиського РВ УМВС України в Хмельницькій області від 03.01.2013 року № 20.
Що стосується позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, то оскільки, як зазначено вище, встановлено, що остання більше одного року не проживала в спірній квартирі без поважних причин, тому даний позов підлягає задоволенню.
Що стосується посилання ОСОБА_4 на показання свідка ОСОБА_10, який є її рідним братом, то останній в судовому засіданні не підтвердив обставини щодо поважності причин непроживання ОСОБА_1 у даній квартирі. Його показання про те, що між сторонами склалися неприязні стосунки, не є переконливим доказом в підтвердження обставин вчинення перешкод відповідачем до проживання у спірний квартирі.
Пояснення ОСОБА_1 про те, що він не чинив перешкод неповнолітній дочці ОСОБА_5 у проживанні в спірній квартирі, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які в судовому засіданні підтвердили, що їм як мешканцям будинку АДРЕСА_1 та які проживають по сусідству з ОСОБА_1, відомо, що дочка сторін безперешкодно користується належною ОСОБА_1 квартирою.
Із досліджених в судовому засіданні матеріалів цивільної справи про розірвання шлюбу між сторонами вбачається, що в позовній заяві позивачка вказувала про те, що з 1 січня 2012 року між нею та ОСОБА_1 припинені сімейні відносини і тоді ж вона разом з дочкою перейшла проживати в інше житлове приміщення. В цій же позовній заяві позивачка не посилалась на те ОСОБА_1 чинив їй перешкоди у подальшому проживанні в спірній квартирі.
Крім того, в судовому засіданні представник позивачки не надала будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1 замінив замки на вхідних дверях, що могло стати перешкодою для користування позивачкою цим житловим приміщенням, зокрема відсутні докази про те, що позивачка протягом року зверталася з скаргами про наведені обставини в органи ЖЕКу чи правоохоронні органи, тобто не довела тих обставин, на які вона посилалася на обґрунтування вимог.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 9, 156 ЖК України, ч. 1 ст. 319, ст.ст. 383, 405 ЦК України, суд
вирішив:
В позові ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, визнання права на проживання та вселення у квартиру відмовити.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловою квартирою АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 114 грн. 70 коп.
На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: