Рішення від 08.07.2013 по справі 1309/9677/12

справа № 1309/9677/12

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2013 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого - судді: Бориславського Ю.Л.,

при секретарі: Каралюс Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за участю третьої особи - кредитної спілки «Християнська злагода» - про стягнення заборгованості за договором кредиту, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кошти в загальній сумі 17657,45 гривень, з яких 7910,55 гривень заборгованість по тілу кредиту, 4026,13 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 4700,09 гривень інфляційних витрат та 1020,68 гривень трьох процентів річних від простроченої суми, та судових витрат в сумі 214,60 гривень. Свої вимоги мотивує тим, що 07.07.2006 року між Кредитною спілкою «Християнська злагода» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту № 182, за умовами якого останній надано 5 тисяч гривень кредиту зі сплатою 60% річних за користування кредитними коштами, останній платіж за договором було встановлено 07.07.2007 року. Крім цього наголосив, що з метою належного виконання зобов'язань за договором про надання кредиту № 182 із ОСОБА_3 укладено договір поруки, у відповідності до якого поручитель несе солідарну відповідальність із ОСОБА_2 перед кредитором за виконання умов кредитного договору. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що 10.09.2012 року між Кредитною спілкою «Християнська злагода» та ним було укладено договір про відступлення прав вимоги, згідно умов якого до ОСОБА_1 переходить право вимоги, що належить Кредитній спілці до ОСОБА_2 на підставі договору кредиту № 182 від 07.07.2006 року. Зазначив, що законні вимоги позивача до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишились без реагування, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні наведеним в поданій позовній заяві, просив задовольнити такий.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності від 27.03.2013 року /а.с.66/, в судовому засіданні проти позову заперечила, зазначила, що відповідно до додатку № 1 останній платіж зазначений датою 07.07.2007року, тобто саме з цієї дати слід відраховувати трирічний строк позовної давності, який сплинув 07.07.2010 року, але позивач звернувся з позовом лише 11.11.2012 року, тобто з пропуском строку позовної давності. З огляду на це представник ОСОБА_5 просила відмовити в позові на підставі пропуску стоку позовної давності. Крім цього, додатково повідомила, що строк позовної давності закінчився і щодо договору поруки, покликаючись на те, що у відповідності до ст.559 ЦК України, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.

Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час, день та місце розгляду справи, що стверджується

повідомленнями про вручення поштових відправлень /повідомлення знаходяться в матеріалах справи/, а тому, суд, враховуючи, що особи, які брали участь у справі не заперечувала про розгляд справи за їх відсутності, інтереси ОСОБА_2 представляла представник, ухвалив, справу розглядати за їх відсутності, оскільки матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Представники третьої особи - кредитної спілки «Християнська злагода» - Верцімага О.М. та Здрілко Є.Є. у суді позовні вимоги підтримали. Представник Верцімага О.М. у судовому засідання 05.07.2013року дав пояснення щодо правомірності відступлення права вимоги, що 10.09.2012 року між Кредитною спілкою та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, про що належним чином повідомлено боржника. Покликався на те, що відповідач ОСОБА_2 мала всю інформацію щодо сплати кредиту, про укладений договір, більше того, неодноразово заявляла про її сплату, чим визнала свою заборгованість перед кредитною спілкою. До цього, додав, що позовна давність щодо договору поруки не закінчилась, адже як передбачено Договором кредиту такий діє до його повного виконання сторонами.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, всебічно, повно та об'єктивно розглянувши докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 липня 2006 року між кредитною спілкою «Християнська злагода» та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання кредиту № 182, предметом якого є надання кредиту в сумі 5000 гривень, що еквівалентно 990 доларам США /а.с.5-9/.

З матеріалів справи, а саме видаткового касового ордеру від 07.07.2006 року вбачається, що кредитна спілка належним чином виконала умови Договору кредиту, а саме видала ОСОБА_2 кошти в сумі 5000 гривень /а.с.14/.

Пунктом 1.1 Договору кредиту передбачено, що відсоткова ставка за користування кредитом становить 60% річних, при цьому пунктом 5.1 визначено, що у випадку несплати Позичальником відсотків за користування кредитом в день, що визначений в графіку, щомісяця з наступного календарного дня розмір відсотків за користування кредитом встановлюється 120% річних /а.с.5-9/.

Крім цього, з метою належного виконання Договору про надання кредиту між кредитною спілкою «Християнська злагода» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 182, відповідно до умов якого поручитель бере на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_2, що випливають із Договору № 182 від 07.07.2006 року /а.с.10/.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_2 направлялось повідомлення з вимогою про необхідність сплати заборгованості за укладеним Договором, проте таке залишилось без реагування /а.с.25/.

З матеріалів справи вбачається, що 10 вересня 2012 року кредитна спілка «Християнська злагода» та ОСОБА_1 уклали Договір про відступлення права вимоги, за умовами якого до ОСОБА_1 переходить право вимоги, що належить кредитній спілці до ОСОБА_2 /а.с.15-16/.

Згідно ст.1082 ЦК України вбачається, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Як зазначив позивач, ОСОБА_2 належним чином була повідомлена про укладення договору про відступлення права вимоги листом від 10 вересня 2012 року /а.с.17/, однак такі вимоги залишились без реагування, заборгованість сплачена не була.

Із розрахунку заборгованості за Договором кредиту № 182 від 07.07.2006 року вбачається, що заборгованість відповідачів складає 17657,45 гривень, з яких 7910,55 гривень заборгованість по тілу кредиту та 4026,13 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом /а.с.19-20/.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк.

Статтями 1049, 1054 Цивільного Кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором. Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами /з розстроченням/, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору.

Згідно ч.1 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора з обов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із роз'яснень, даних в п.18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Із розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви вбачається, що сума інфляційних за прострочення виконання грошового зобов'язання становить 4700,09 гривень, а три проценти річних - 1020,68 гривень /а.с.21-24/.

У відповідності до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Як вбачається зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача ОСОБА_2 про те, що позивач пропустив строк позовної давності з огляду на наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зі змісту п.6.4 Договору про надання кредиту вбачається, що строк дії договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення кредиту та відсотків по ньому. В той час п.1.1 Договору про надання кредиту передбачає, що споживчий кредит надано позичальнику на 12 місяців, до 07.07.2007 року /а.с.5-9/.

Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період в часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, умова договору про його дію до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами кредитним договором строком виконання договору.

Зі змісту ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України вбачається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд України у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 24.03.2011 року відповідач ОСОБА_2 подала до кредитної спілки «Християнська злагода» заяву, в якій просила зменшити відсоткову ставку за користування наданого їй кредиту та зазначила при цьому, що зобов'язується погасити суму заборгованості /а.с.26/.

З огляду на те, що ОСОБА_2 подала дану заяву, взявши на себе зобов'язання погасити заборгованість, цими діями вона визнала свій борг перед кредитною спілкою і перервала строк позовної давності, який з 24.03.2011 року почав перебіг заново.

Відповідно до ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Суд критично ставиться до покликань представника третьої особи проте, що позовна давність щодо пред'явлення вимог до поручителя - ОСОБА_3 не пропущено, так як договором поруки передбачено, що він діє до повного виконання сторонами даного Договору, адже таке суперечить положенням закону та підтверджується наступним.

Так, у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається із роз'яснень, даних в п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

З огляду на вищезазначене, позивач мав право пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, а умова про дію договору поруки до повного виконання зобов'язань перед кредитодавцем не є дійсною, адже суперечить вимогам ст. 252 ЦК України.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з вищевикладеного, та враховуючи те, що відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності, але такий не закінчився, адже поданою нею заявою від 24.03.2011 року, в якій вона визнала суму заборгованості, перервала такий, а також те, що позивач міг пред'явити вимоги до поручителя - ОСОБА_3 лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, суд приходить до переконання про наявність законних підстав для часткового задоволення позову, а тому з ОСОБА_2 підлягають стягненню кошти в користь позивача в загальній сумі 17657,45 гривень, з яких 7910,55 гривень заборгованість по тілу кредиту, 4026,13 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом, 4700,09 гривень інфляційних витрат та 1020,68 гривень трьох процентів річних від простроченої суми, а частині заявлених вимог позивачем до ОСОБА_3 в ній слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача ОСОБА_2 214,60 гривень судового збору, сплаченого позивачем.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 261, 264, 526, 527, 530, 553-559, 611, 612, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 /паспорт серії НОМЕР_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2/ на користь ОСОБА_1 /паспорт серії НОМЕР_3/ кошти в загальній сумі 17657,45 гривень /сімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят сім гривень 45 копійок/, з яких 7910,55 гривень /сім тисяч дев'ятсот десять гривень 55 копійок/ заборгованість по тілу кредиту, 4026,13 гривень /чотири тисячі двадцять шість гривень 13 копійок/ заборгованість за процентами за користування кредитом, 4700,09 гривень /чотири тисячі сімсот гривень 09 копійок/ інфляційних витрат та 1020,68 гривень /тисяча двадцять гривень 68 копійок/ трьох процентів річних від простроченої суми.

Стягнути із ОСОБА_2 /паспорт серії НОМЕР_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2/ на користь ОСОБА_1 /паспорт серії НОМЕР_3/ 214,60 гривень /двісті чотирнадцять гривень 60 копійок/ судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Бориславський Ю. Л.

Попередній документ
32273470
Наступний документ
32273473
Інформація про рішення:
№ рішення: 32273472
№ справи: 1309/9677/12
Дата рішення: 08.07.2013
Дата публікації: 11.07.2013
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Залізничний районний суд м. Львова
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу