Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/35/12-к Головуючий у 1-й інст. Покатілов О. Б.
Категорія ст.ст. 190 ч.4, 366 ч.2 КК України Доповідач Євстаф'єва Т. А.
25 червня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Євстаф'євої Т.А.,
суддів: Прокопчука С.М., Крижанівського В.В.
за участю прокурора: Сидоренка О.П.
захисника: ОСОБА_1
засуджених: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляціями захисника засудженого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_2 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 15 квітня 2013 року,-
Цим вироком:
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, громадянина України, з неповною вищою освітою, не одружений, не працює, раніше не судимого,
визнано винним за ст.ст. 190 ч.4, 358 ч.2, 358 ч.3 КК України та призначено покарання:
- за ст. 190 ч.4 КК України - 5 (п'ять) років позбавлення волі з конфіскацією 1/3 частини належному йому майна;
- за ст. 358 ч.2 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі. На підставі ст.ст. 49, 74 ч.5 КК України звільнено від відбуття даного покарання в зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності;
- за ст. 358 ч.3 КК України - 2 (два) роки обмеження волі. На підставі ст.ст. 49, 74 ч.5 КК України звільнено від відбуття даного покарання в зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили залишено попередню - тримання під вартою.
Строк покарання рахувати з 20 червня 2012 року.
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та мешканця АДРЕСА_3, зареєстованого: АДРЕСА_1, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, працюючого менеджером фірми «Благов» у м. Києві, раніше не судимого,
визнано винним та засуджено за ст.364-1 ч.2, ст. 366 ч.1 КК України та призначено покарання:
- за ст. 364-1 ч.2 КК України - 13 000 грн. штрафу до прибутку держави з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з обслуговуванням грошово-матеріальних цінностей в організаціях, установах та підприємствах всіх форм власності строком на 2 роки;
- за ст. 366 ч.1 КК України - 2 (два) років обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з обслуговуванням грошово-матеріальних цінностей в організаціях, установах та підприємствах всіх форм власності строком на 1 рік. На підставі ст.ст. 49, 74 ч.5 КК України звільнено від відбуття даного покарання в зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
Цивільний позов, заявлений Житомирською філією ВАТ «ВТБ Банк» на суму чистого збитку у розмірі 887805,95 грн. задоволено в повному обсязі та стягнуто з підсудних в дольовому порядку, а саме з ОСОБА_3 161600 грн., а решту суми стягнути з ОСОБА_2
Цивільний позов, заявлений філією ВАТ КБ «Надра» Житомирське РУ на суму 1 473 850 грн.(з урахуванням частково сплачених коштів) задоволено в повному обсязі та стягнуто з підсудного ОСОБА_2
Судові витрати по справі за проведення експертиз на загальну суму 1503 грн. стягнуто з підсудних.
Стягнуто з кожного засудженого по 751,50 грн. судових витрат за проведення судових експертиз.
Речові докази по справі - письмові документи, залишено при справі.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_2 вчинив злочин за наступних обставин.
Наприкінці листопада 2007 року ОСОБА_2 вирішив шляхом обману заволодіти майном Житомирської філії ВАТ «ВТБ Банк», оформивши на сторонню особу кредит під заставу майна, яке не перебувало у його власності, не маючи наміру повертати кредитні кошти.
У зв'язку з цим, ОСОБА_2, звернувшись до заступника директора вказаної установи ОСОБА_3, дізнався про порядок отримання кредиту та повідомив останнього, що кредит для себе документально буде оформляти на іншу особу.
В подальшому, на прохання ОСОБА_2, його знайомий ОСОБА_9 погодився на укладаня кредитного договору для ОСОБА_2 на своє ім'я, а ОСОБА_5 погодився виступити поручителем. Ні ОСОБА_9, ні ОСОБА_5 не були обізнані у злочинних намірах ОСОБА_2, який запевнив їх про те, що він кредит буде сплачувати вчасно.
Тоді ОСОБА_2 придбав у невстановленої особи автомобіль марки Порше, 2007 року випуску, який по базі даних ДАІ не рахувався, щоб формально оформити даний автомобіль у заставу банку.
Наприкінці листопада 2007 року, за місцем свого проживання, використовуючи невстановлені технічні засоби, ОСОБА_2 підробив свідоцтво про реєстрацію вищезазначеного автомобіля, в якому зазначив, що його власником є ОСОБА_9, а також підробив всі інші документи, які характеризують майновий стан позичальника та поручителя, і які необхідні для отримання кредиту в банку.
В кінці листопада 2007 року, ОСОБА_2, перебуваючи в приміщенні ЖФ ВАТ «ВТБ Банк», що по вул. Київській, 77 в м. Житомирі, передав для оформлення кредиту вищевказані підроблені документи ОСОБА_3, який, будучи заступником директора ЖФ ВАТ «ВТБ Банк», від імені банку уклав 05.12.2007 року із ОСОБА_9 кредитний договір № 413/07, відповідно до якого банк мав видати останньому кредит під заставу автомобіля в сумі 72000 доларів США, що складає 363 600грн.
Цього ж дня, ОСОБА_3, зловживаючи своїм службовим становищем та діючи в інтересах ОСОБА_2, особисто взяв в касі банку кредитні кошти у вище вказаній сумі та передав їх не позичальнику, а ОСОБА_2.
Таким чином ОСОБА_2 шляхом обману заволодів коштами банку у сумі 72 тис. доларів США.
Крім цього, на початку грудня 2007 року ОСОБА_2 повторно звернувся до ОСОБА_3 з метою отримати для себе кредит, який документально мав оформити на знайомого ОСОБА_8, останній дав на це свою згоду, не будучи обізнаним у злочинних намірах підсудного.
Тоді ОСОБА_2 придбав у невстановленої особи автомобіль «LEXUS LS 600H» 2007 р.в., який по базі даних ДАІ не рахувався, щоб формально оформити вказаний автомобіль в заставу банку.
На початку грудня 2007 року, знаходячись за місцем свого проживання та використовуючи невстановлені технічні засоби, ОСОБА_2 повторно підробив свідоцтво про реєстрацію зазначеного автомобіля, в якому вказав власником ОСОБА_8, а також підробив всі інші документи, необхідні для отримання кредиту.
На початку грудня 2007 року ОСОБА_2, перебуваючи в приміщенні ЖФ ВАТ «ВТБ Банк», для оформлення кредиту передав підроблені ним документи ОСОБА_3, останній достовірно знав, що кредит фактично береться для ОСОБА_2, і який 28.12.2007 року від імені банку уклав із ОСОБА_8 кредитний договір № 467/07, відповідно до якого банк мав видати останньому кредит в сумі 130000 доларів США під заставу автомобіля, що становить 656 500грн.
Цього ж дня, ОСОБА_3, зловживаючи своїм службовим становищем та діючи в інтересах ОСОБА_2, особисто взяв в касі банку кошти у вказаній сумі та передав їх не позичальнику, а ОСОБА_2.
Таким чином ОСОБА_2 повторно, шляхом обману заволодів коштами банку у розмірі 130 тис. доларів США.
В лютому 2008 року ОСОБА_2 вирішив повторно шляхом обману заволодіти майном ВАТ КБ «Надра», куди звернувся та дізнався про порядок отримання кредиту.
В лютому 2008 року, знаходячись за місцем свого проживання та використовуючи невстановлені технічні засоби, ОСОБА_2 підробив реєстраційні документи на спеціальну техніку, яка перебувала у його користування на умовах договору лізингу, до яких вніс неправдиві відомості про належність йому даної спеціальної техніки, а саме екскаватора гусеничного та погрузчика фронтального, з метою формально оформити її в заставу банку.
В березні 2008 року ОСОБА_2, перебуваючи приміщенні відділення №1 філії ВАТ КБ «Надра», що по вул. Бердичівській, 41 м. Житомира, передав працівникам банку для оформлення кредиту підроблені документи, на підставі яких між вказаним банком та ОСОБА_2 24.03.2008 року укладено кредитний договір № 01/14/МК/2008-980, згідно якого банк мав видати останньому грошові кошти в сумі 1800000грн., які ОСОБА_2 цього ж дня в цьому ж відділенні банку в касі отримав.
Таким чином ОСОБА_2 повторно, шляхом обману заволодів чужим майном, а саме коштами банку у розмірі 1 800 000 грн.
Наказом Голови Правління ВАТ «ВТБ Банк» від 18.10.2007 року ОСОБА_3 призначено на посаду заступника директора з роздрібного бізнесу ЖФ ВАТ «ВТБ Банк», до повноважень якого входило організовувати і контролювати кредитні, розрахункові роботи, укладати договори з юридичними та фізичними особами від імені Банку в межах повноважень, визначених довіреністю, Положенням про філію, давати вказівки підлеглим працівникам.
Наприкінці листопада 2007 року до ЖФ ВАТ «ВТБ Банк» звернувся ОСОБА_2 з наміром отримати для себе кредит, оформивши його на іншу особу - ОСОБА_9, використовуючи підроблені документи.
Будучи необізнаним у злочинному намірі ОСОБА_2, але знаючи, що кредит має отримати ОСОБА_2, а не ОСОБА_9, ОСОБА_3, зловживаючи повноваженнями службової особи юридичної особи приватного права, з метою отримання неправомірної вигоди для себе, яка полягала в тому, що ОСОБА_2 мав передати йому частину кредитних коштів, в якості винагороди, вирішив допомогти ОСОБА_2 отримати кредитні кошти.
ОСОБА_3 прийняв від ОСОБА_2 документи для оформлення кредиту на ім'я ОСОБА_9 та направив їх до кредитного комітету, звідки отримав погодження на укладення кредитного договору.
05.12.2007 року ОСОБА_3, перебуваючи за місцем роботи уклав від імені банку із ОСОБА_9 кредитний договір №413/07 від 05.12.2007 року, за яким банк мав надати останньому кредит, на купівлю автомобіля марки Порше, в розмірі 72 000 доларів США, що становить 363 600 грн. ОСОБА_3 особисто взяв в касі банку вказані кредитні кошти у вказаній сумі і передав їх не позичальнику, а ОСОБА_2.
В цей же день, ОСОБА_3, в невстановленому місці, отримав від ОСОБА_2 винагороду в сумі 14 000 доларів США, що еквівалентно 70 700грн.
20.02.2008 року в приміщенні ЖФ ВАТ «ВТБ Банк» ОСОБА_3, за допомогою комп'ютерної техніки, склав офіційний документ - акт перевірки стану та наявності застави, куди вніс неправдиві відомості щодо наявності у ОСОБА_9 автомобіля марки Порше, 2007 року випуску, який нібито зберігається останнім в гаражі, хоча даний автомобіль був відсутній. Таким чином підробив офіційний документ.
13.05.2008 року ОСОБА_3 за місцем роботи надав незаконну вказівку працівнику банку ОСОБА_10 виготовити та підписати акт перевірки стану та наявності застави, куди внести неправдиві відомості щодо наявності у ОСОБА_9 застави-автомобіля Порше. Остання, будучи необізнаною в даній ситуації, виконала дану вказівку та за допомогою комп'ютерної техніки склала даний акт перевірки стану та наявності застави, куди внесла неправдиві відомості.
Крім того, на початку грудня 2007 року до вказаного банку знову звернувся ОСОБА_2 з наміром оформити для себе кредит на іншу особу - ОСОБА_8, використовуючи підроблені документи.
Знаючи, що вказаний кредит має отримати ОСОБА_2, а не ОСОБА_8, ОСОБА_3 з метою отримання неправомірної вигоди та діючи в інтересах ОСОБА_2, вирішив допомогти останньому отримати кредитні кошти.
ОСОБА_3 прийняв від ОСОБА_2 документи для оформлення кредиту на ім'я ОСОБА_8 та направив їх до кредитного комітету, звідки отримав погодження на укладення кредитного договору.
28.12.2007 року ОСОБА_3, перебуваючи за місцем роботи уклав від імені банку із ОСОБА_8 кредитний договір №467/07 від 28.12.2007 року, відповідно до якого банк надавав останньому кредит в розмірі 130 000 доларів США, що складає 656500грн. для купівлі автомобіля LEXUS. ОСОБА_3 особисто взяв в касі банку вказані кредитні кошти у вказаній сумі і передав їх не позичальнику, а ОСОБА_2.
ОСОБА_3 в той же день в невстановленому місці отримав від ОСОБА_2 винагороду в сумі 18 000 доларів США, що складало 90 900 грн.
В апеляції адвокат ОСОБА_1 вважає вирок в частині засудження ОСОБА_3 таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та просить його скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину.
Апелянт стверджує, що у вироку невірно вказано, що ОСОБА_2 отримав кредит під заставу майна, яке не перебувало у його власності. Фактично мало місце оформлення спеціального кредиту на придбання автомобілів, що були у користуванні. Саме ці придбані автомобілі мали бути застраховані та бралися в заставу, як гарантія повернення кредиту.
Суд невірно виклав ціль та вид кредитування.
Посилання суду на порушення прав позичальників ОСОБА_9 та ОСОБА_8, не відповідає дійсності, оскільки останні домовились з ОСОБА_2 про оформлення на них кредитів на придбання автомобілів, які були укладені, а автомобілі були придбанні та зареєстровані на них в ДАІ.
Невірним є посилання суду, що кредитні кошти були використанні не за призначенням та що в результаті порушення ОСОБА_3 інструкції про касові операції, були спричинені збитки банку, оскільки кредити брались під купівлю автомобілів, які були придбанні. Крім того, суд не навів жодних доказів витрачення кредитних коштів не за призначенням.
Апелянт наголошує, що ОСОБА_2 дійсно автомобілі придбав, пред'явив страховій компанії, нотаріусу, представнику банку. Саме завдяки придбанню автомобілів, оформленню на них фіктивних документів і послідуюча реалізація автомобілів дозволила ОСОБА_2 заволодіти коштами банку.
У вироку вказано, що ОСОБА_2 залишив приблизно 14 та 18 тисяч доларів США ОСОБА_3, і саме ця приблизна сума була стягнута з ОСОБА_3 на відшкодування викрадених ОСОБА_2 коштів.
Суд не дав оцінки показам ОСОБА_3, що ОСОБА_2 залишив йому кошти для сплати страховій компанії за оформлення договорів страхування та інші платежі, хоча навів їх у вироку.
Суд, навівши у вироку покази ОСОБА_3, що з приводу передачі йому коштів ОСОБА_2 є не скасована постанова слідчого про відсутність достатніх фактичних даних для підтвердження передачі ОСОБА_2 винагороди ОСОБА_3, не дав їм належної оцінки.
Досудовим слідством ОСОБА_3 обвинувачувався за ч.2 ст. 364 КК України, за яким справа була передана до суду. В судовому засіданні через 4 роки обвинувачення було змінено на ч.2 ст. 364-1 КК України, яка стала чинною в 2011 року. При цьому суд не взяв до уваги, що злочинність і карність та інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
В апеляції ОСОБА_3 вважає вирок незаконним та просить його скасувати, а справу закрити за відсутністю складу злочину.
В обгрунтування апеляції наводить наступне.
Кредити видавались за програмою «придбання автомобіля, що був у використанні, у кредит», а не жодним чином «споживчий кредит під заставу автомобіля». Це зовсім різні програмування кредитування.
У випадку із ОСОБА_2 саме за кошти банку були придбані автомобілі, вони були оцінені експертами щодо вартості, поставлені на облік в ДАІ та застраховані в страховій компанії. Тобто в подальшому саме ці автомобілі були дійсним заставним майном.
Апелянт стверджує, що жодних порушень умов кредитування при видачі кредитів порушено не було.
Службове підроблення передбачає кримінальну відповідальність за навмисне внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. В матеріалах справи не має жодних відомостей, що на час складання актів перевірки наявності та стану заставного автомобіля йому було відомо про відсутність автомобіля. Слідством не було встановлено коли саме ОСОБА_2 продав автомобілі.
ОСОБА_3 стверджує, що неправомірної вигоди не було, оскільки кошти на придбання автомобілів віддавались ОСОБА_2 після сплати всіх необхідних платежів, комісій банку. Він передавав кошти ОСОБА_2, а не ОСОБА_2 сплачував йому, що підтверджується показами ОСОБА_2 та матеріалами справи.
Суд не взяв до уваги, що з приводу неправомірної вигоди є не скасована постанова слідчого про відсутність достатніх даних про підтвердження передачі ОСОБА_2 винагороди.
В апеляції та доповненнях до неї ОСОБА_2 просить вирок змінити та перекваліфікувати його дії з ч.4 ст.190 КК України на ч.2 ст.192 КК України і призначити покарання в межах санкції ч.2 ст.192 КК України.
В обгрунтування апеляції наводить наступне.
Залишилась недоведеною об'єктивна сторона злочину, оскільки він мав намір повернути кошти банку та сплатити відсотки за користування кредитом.
Суд не дослідив законність видачі кредитних коштів, з цього приводу не призначив судово-економічну експертизу, яка б дала відповідь на питання, чи є причинний зв'язок між його діями та шкідливими наслідками, які настали. Тільки висновок експерта може бути підставою для визначення розміру завданої матеріальної шкоди банку і служити підставою для задоволення цивільного позову. А висновки суду без проведення такої експертизи не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд безпідставно не врахував його показання про відсутність умислу на заволодіння коштами банку і неправильно застосував кримінальний закон.
Саме прямий умисел і корисливий мотив є суб'єктивною стороною шахрайства. А в його діях вбачаються ознаки злочину за ст. 192 КК України, оскільки отримав кошти в банках шляхом обману і зловживання довірою, а також мав намір повернути кошти та систематично сплачував по графіку платежі в рахунок кредиту.
Тобто суд невірно кваліфікував його дії за ч.4 ст. 190 КК України, оскільки в його діях вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.2 ст.192 КК України.
Суд, призначаючи покарання, недостатньо врахував пом'якшуючі обставини та його характеризуючи дані.
Суд не дотримався вимог ст.ст. 22, 64 КПК України, не дослідив належним чином докази в справі та не встановив фактичні обставини справи, що і привело до неправильної кваліфікації його дій.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового засідання, перевіривши вирок суду в межах, передбачених ст. 365 КПК України в редакції 1960 року, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 327 КПК України 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, що під час судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.
Висновки суду про те, що вина засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, які їм інкриміновані, встановлена повністю і доведена зібраними по справі і перевіреними в судовому засіданні доказами ґрунтується на недостатньо встановлених і досліджених обставинах справи.
Відповідно до ч.1 ст.334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.
Згідно п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам ст.ст. 22, 64 КПК України не були досліджені або були поверхнево чи однобічно досліджені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Вказані вимоги кримінально-процесуального законодавства не були дотримані. Так, при розгляді справи, суд знехтував вимогами ст.64 КПК України. Обвинувачення пред'явлене ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнане судом у вироку доведеним є недостатньо конкретизованим, оскільки органами досудового розслідування та судом не встановлені фактичні обставини справи.
В пред'явленому обвинуваченні та у вироку неконкретно викладено ціль та вид кредитування, зазначено, що ОСОБА_2 оформив кредит під заставу майна, яке не перебувало у його власності, на сторонніх осіб.
Проте, як видно з кредитних договорів № 467/07 від 28.12.2007 року (позичальник Наумов, а.с.160 т.1) та № 413/07 від 05.12.2007 року (позичальник ОСОБА_9, а.с.44 т.2) банк надає позичальнику кредит на купівлю автомобіля, а позичальник зобов'язується в день укладення цього договору оформити з банком договір застави цього автомобіля.
При цьому органами досудового слідства не встановлено, яким чином, ким і які автомобілі, які оформлялися за вищевказаними кредитними договорами в заставу, ставилися на облік в ДАІ, оцінювалися експертом, пред'являлися нотаріусу та страхувалися в страховій компанії.
Суд, постановляючи вирок, також обмежився тим, що лише зазначив, що ОСОБА_2 підробив необхідні документи на автомобілі та пред'явив їх представнику банку.
Пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення за ч.2 ст.364-1 КК України також є неконкретним в частині отримання ним неправомірної вигоди, а саме отримання від ОСОБА_2 винагороди у розмірі 14 тис. та 18 тис. доларів США за швидке оформлення кредитів. При цьому не встановлено де, коли, при яких обставинах ОСОБА_2 передавав ці кошти ОСОБА_3. Не перевірені з цього приводу показання підсудного ОСОБА_3, який стверджував, що в рамках кредитного договору позичальнику надавалися банківські та супутні послуги, а саме: банківські послуги, послуги нотаріуса, послуги страхових компаній, які були оплачені із цих кредитів. Не встановлено, який розмір коштів був витрачений на оплату вищезазначених послуг при отриманні кредиту.
Крім того, обвинувачення за ч.2 ст.364-1 КК України ОСОБА_3 не пред'являлося на стадії досудового слідства, що суттєво обмежило його право на захист і це є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.
За змістом обвинувачення дії підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тісно пов'язані між собою, проте суд у вироку виклав фабулу обвинувачення, визнаного доведеним, окремо щодо кожного підсудного.
Відповідно до п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року, в силу ст. 334 КПК України суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначивши, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Ці вимоги закону судом першої інстанції при вирішені цивільного позову не виконані.
Не з'ясування в повній мірі вище вказаних обставин, відсутність їх належного аналізу, не дають можливості для правильного визначення в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ознак інкримінованого їм злочину та прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі, та свідчить про неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.
Згідно з ст.ст. 281, 368, 374 КПК України 1960 року встановлена однобічність і неповнота досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні, істотні порушення кримінально - процесуального закону, які виключають можливість постановлення вироку є підставами для скасування вироку суду першої інстанції та направлення справи на додаткове розслідування.
За таких обставин спірний вирок підлягає скасуванню, а справа - поверненню на додаткове розслідування, в ході якого слід провести всі слідчі дії щодо встановлення фактичних обставин справи, перевірити доводи апелянтів та усунути вище викладені в ухвалі недоліки.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України в редакції 1960 року, колегія суддів,-
Апеляцію адвоката ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_3 та апеляції засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 15 квітня 2013 року скасувати, а справу повернути прокурору Житомирської області для організації додаткового розслідування.
Запобіжний захід ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без змін.
Судді: