01 липня 2013 року о/об 14 год. 19 хв.Справа № 808/3556/13-а м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Шаповаловій К.І., за участю представника позивача Калініної Ю.О., представників відповідача Волошиної Т.І., Чирка С.В., Драч В.М., прокурора Стешенко В.Є., розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРА-Україна»
до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби
за участю Прокуратури Запорізької області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРА-Україна» (далі - позивач або ТОВ «ГОРА-Україна») до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач або Токмацька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142201-692 від 28.03.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 4224660 грн. 00 коп., з яких: 3423591 грн. 00 коп. - основний платіж, 801069 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція.
В адміністративному позові позивачем зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є Акт про результати документальної невиїзної перевірки №287/22/31135941 від 15.03.2013 (далі за текстом позову - Акт), яким встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 3423591 грн. 00 коп. Зі змісту Акту вбачається, що підставою донарахування ТОВ «ГОРА-Україна» податкових зобов'язань з податку на прибуток стала, на думку Токмацької ОДПІ, наявність наступних обставин: - отримання ТОВ «ГОРА-Україна» у ІІІ кв. 2012 року суми поворотної фінансової допомоги від юридичної особи нерезидента ТОВ «АРЕС» (Російська Федерація) у сумі 50000000 рублів, що за курсом становить 13636500 гривень, яка не була включена до складу доходів; - завищення валових витрат за рахунок включення до складу собівартості продукції виготовленої у 2008-2010 роках, яка була повернута підприємству покупцями та не врахована у складі приросту вартості запасів станом на 01.04.2011 відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму 1008209 грн. 00 коп.; - завищення валових витрат за рахунок включення до складу фінансових витрат відсотків нарахованих за договором позики на суму 1562721 грн. 00 коп. Позивач вважає, що він у своїй діяльності дотримується вимог чинного податкового законодавства України, а висновки Акту перевірки про наявність підстав для донарахування податку ґрунтуються виключно на припущеннях працівників податкової служби та спростовуються первинними документами: зовнішньоекономічними контрактами, платіжними документами, листуванням між сторонами, документами досудового врегулювання, первинними бухгалтерськими документами та регістрами аналітичного та синтетичного бухгалтерського та податкового обліку, які є належними та допустимими доказами у розумінні КАС України.
У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду письмові заперечення згідно яких Токмацькою ОДПІ у ході перевірки встановлено, що ТОВ «ГОРА-Україна» у порушення пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України занизило суму валових доходів на суму не повернутого грошового зобов'язання нерезиденту, яке підлягає обов'язковому поверненню відповідно додаткової угоди №10 від 06.03.2012 та по якій не передбачено відвантаження продукції, сума яка не повернута у встановлений строк та на яку безпідставно виданий простий вексель, строк погашення якого сплинув 06.09.2012. Також, підприємство не мало права на коригування валових доходів у бік зменшення суми повернутої продукції. Так як реалізована продукція відпускалась під передплату та по факту реалізації не сума реалізації включалась до доходів включена сума передплати. При поверненні товару сума передплати не поверталась у зв'язку з чим підприємство не мало права на коригування доходу на суму повернутих товарів так як сума передплати залишається не повернутою і повинна бути включеною до валових доходів на час її отримання відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, перевіркою встановлено, що підприємством за період з 01.01.2012 по 30.09.2012 до складу фінансових витрат включено суми нарахованих відсотків у сумі 1562721 грн. 00 коп. Перевіркою встановлено, що відсотки підприємством нараховані за відсутності укладеного договору за користування займом на період з 01.01.2012 по 30.09.2012. Відсутні підстави для нарахування процентів за користування займом та віднесення їх до складу витрат звітного періоду, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, так як строк дії договору закінчений 30.12.2011, тобто відсутній документ - договір який підтверджує нарахування таких відсотків.
У судових засіданнях представники відповідача проти позову заперечували, у задоволенні позову просили відмовити.
Прокурор у судових засіданнях проти позову заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представників відповідача, прокурора, розглянувши матеріали справи, суд з'ясував наступне.
У період з 25.01.2013 по 28.02.2013 Токмацькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ГОРА-Україна», за результатами якої 15.02.2013 складено Акт №287/22/31135941 (т.1, а.с.15-78).
У висновках Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 зазначено наступне: «… Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ГОРА-Україна»: 1.пп.135.5.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, п.138.6, п.138.8, п.138.2, пп.138.10.5, п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України … у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 3423591 грн. 00 коп. у т.ч. за період ІІ-ІV квартал 2011 року - 219317 грн. 00 коп., за І квартал 2012 року - 118045 грн. 00 коп., за ІІ квартал 2012 року - 108542 грн. 00 коп., за ІІІ квартал 2012 року - 2977687 грн. 00 коп. …».
Результатом розгляду відповідачем Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 стало прийняття відносно ТОВ «ГОРА-Україна» податкового повідомлення-рішення: №0000142201-692 від 28.03.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 4224660 грн. 00 коп., з яких: 3423591 грн. 00 коп. - основний платіж, 801069 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (т.1, а.с.11).
Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням №0000142201-692 від 28.03.2013, позивач оскаржив його до суду.
Позов підлягає задоволенню через наступне.
1. 12.08.2009 між ТОВ «АРЕС» (м.Москва, Росія) (покупець) та ТОВ «ГОРА-Україна» (продавець) укладено Контракт №3/1208, згідно з п.1.1 якого продавець зобов'язується протягом строку дії даного Контракту передати у власність покупця окремими партіями продукцію виробництва плодоовочевих консервів ТОВ «ГОРА-Україна» у кількості та асортименті, встановленому у Специфікаціях, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у встановленому у Контракті порядку.
Пунктом 5.2 вказаного Контракту №3/1208 від 12.08.2009 покупець здійснює попередню оплату у рахунок майбутніх поставок
06.03.2012 між ТОВ «АРЕС» (м.Москва, Росія) (покупець) та ТОВ «ГОРА-Україна» (продавець) укладено Додаткову угоду №10 до Контракту №3/1208 від 12.08.2009, згідно з п.1-4 якої сторони підтверджують, що на момент підписання даної додаткової угоди сума попередньої оплати, сплаченої покупцем у рахунок майбутніх поставок товару складає 75246694 руб. 02 коп., що підтверджується Актом звіряння розрахунків між сторонами станом на 06.03.2012, який є невід'ємною частиною даної додаткової угоди. Сторони прийшли до згоди про те, що продавець не пізніше трьох робочих днів з дати підписання даної додаткової угоди здійснює повернення покупцю частини суми попередньої оплати у розмірі 50000000 руб. 00 коп. Повернення частини суми попередньої оплати здійснюється шляхом передачі продавцем покупцю за актом приймання-передачі векселя серії АА №2140176 номіналом 50000000 руб. 00 коп. датою випуску - 06.03.2012 та датою погашення - 06.09.2012 за яким векселедателем є ТОВ «ГОРА-Україна» (далі по тексту - «Вексель»). Зобов'язання з повернення частини суми попередньої оплати у розмірі, передбаченому п.1 даної додаткової угоди, вважається належним чином виконаним продавцем з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Векселя.
Вказаний Вексель переданий відповідно до Акту приймання-передачі від 27.03.2012.
Згідно матеріалів справи сума 50000000 руб. 00 коп. дорівнює 13636500 грн. 00 коп. та сторонами не оспорюється.
На сторінці 21 Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 зазначено, що «… В бухгалтерському обліку дана операція відображена на бухгалтерських рахунках: Дт 622 «Короткострокові векселя видані в іноземній валюті» Кт 362 «Розрахунки з іноземними покупцями». На кінець перевіреного періоду та станом на дату складання акту перевірки на підприємстві значиться кредиторська заборгованість по рахунку 622 «Короткострокові векселя видані в іноземній валюті» у сумі 13636500 грн. 00 коп. …».
Як зазначено у позовній заяві громадянина Російської Федерації ОСОБА_9 про стягнення з ТОВ «ГОРА-Україна» грошових коштів і процентів за векселем, адресованій Токмацькому районному суду Запорізької області, громадянин ОСОБА_9 придбав за договором купівлі-продажу цінних паперів №09/03/2012 від 09.03.2012 у ТОВ «АРЕС» вказаний Вексель (т.4, а.с.69-70)
Відповідно до пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Згідно з пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України до складу доходів включаються - суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.
Як зазначено у ч.1-3 ст.21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Простий вексель містить такі реквізити: а) найменування - «вексель»; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; е) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Згідно з ч.5 ст.21 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, вказаних у частинах третій і четвертій цієї статті, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків: а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні; б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя); в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.
У ст.4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» (у редакції чинній на час вчинення господарських операцій) зазначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Згідно з ст.9 Закону України «Про обіг векселів в Україні» резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України. Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов'язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).
Відповідно до ст.13-1 Закону України «Про обіг векселів в Україні» за видачу векселя без наявності грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги або без визначення у відповідному договорі умови проведення розрахунків із застосуванням векселів чи із зазначенням суми платежу за векселем, що є більшою від суми зобов'язань трасата перед трасантом або векселедавця (за переказним векселем - трасанта) перед особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, на юридичну особу - векселедавця (за переказним векселем - трасанта) накладається штраф у розмірі від чотирьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розгляд справ та складання протоколів за порушення умов видачі векселя здійснюються уповноваженими особами органів державної податкової служби, державного фінансового контролю, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку в порядку, встановленому законом.
Відповідач не надав до суду доказів щодо притягнення позивача до відповідальності відповідно до ст.13-1 Закону України «Про обіг векселів в Україні».
У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 за №5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» зазначено, що «… вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202-211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК з урахуванням їх особливостей …».
Згідно з ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зазначено наступне: зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності; момент здійснення експортного (імпортного) контракту - це момент, на який здійснено всі обов'язки за зазначеним контрактом, включаючи оформлення векселів (тратт) або укладення кредитних угод.
Отже, попередня оплата товару за договором поставки не заборонена нормами Цивільного кодексу України.
Заборон оформлення векселем грошового боргу, що виник як переплата за товар, у межах договору поставки чинне законодавство України не містить.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що видача векселя здійснювалась у межах Контракту №3/1208 від 12.08.2009 на поставку продукції та не суперечить як нормам спеціального вексельного законодавства, так й загальним нормам цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.
У листі Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.05.2013 на адресу ТОВ «ГОРА-Україна» зазначено, що «… простий вексель не можна вважати поворотною фінансовою допомогою …» (т.4, а.с.60-61).
Відповідачем, прокурором не надано до суду доказів визнання судом недійсними Контракту №3/1208 від 12.08.2009 та Додаткових угод до нього.
Також, відповідачем, прокурором не надано до суду доказів того, що вексель серії АА №2140176 номіналом 50000000 руб. 00 коп. датою випуску - 06.03.2012 та датою погашення - 06.09.2012 за яким векселедателем є ТОВ «ГОРА-Україна» не має сили простого векселя.
У письмових поясненнях службових осіб ТОВ «ГОРА-Україна» (Пастернак В.Я., Яцола В.І.), наданих до ВПМ Мелітопольської ОДПІ Запорізької області ДПС (долучених до даної справи відповідачем), не зазначено, що ТОВ «ГОРА-Україна» та ТОВ «АРЕС» укладаючи Контракт №3/1208 від 12.08.2009, Додаткові угоди до нього та інші документи фактично мали намір здійснити операцію з поворотної фінансової допомоги.
Відповідачем, прокурором не надано до суду доказів того, що ТОВ «ГОРА-Україна» фактично отримувало поворотну фінансову допомогу у вигляді попередньої оплати. Суд не може прийняти до уваги такі припущення відповідача, прокурора не підтверджені документально.
Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про міжнародне приватне право» особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.
Як зазначено у ст.43 Закону України «Про міжнародне приватне право», сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
У п.10.3 Контракту №3/1208 від 12.08.2009 зазначено, що правом, яке регулює цей Контракт, є матеріальне право Російської Федерації.
У листі Міністерства юстиції Російської федерації від 16.05.2013 за №09-42414/13 на адресу ОСОБА_9 зазначено наступне: «… Діюче законодавство Російської Федерації, що регулює вексельні правовідносини не містить заборони або обмеження на видачу векселя у рахунок погашення заборгованості за будь-якими договірними зобовязаннями, у тому числі і по договорам поставки. Таким чином, господарська операція, яка полягає у частковому погашенні фактичної заборгованості ТОВ «ГОРА-Україна» по контракту №3/1208 перед ТОВ «АРЕС» шляхом видачі ТОВ «АРЕС» простого векселя, відповідає вимогам діючого законодавства Російської Федерації …».
Підсумовуючи викладене, суд не вбачає порушення з боку ТОВ «ГОРА-Україна» приписів пп.135.5.5 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України.
2. На сторінці 29 Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 зазначено наступне: «… ТОВ «ГОРА-Україна» порушено пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138, п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України - завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у частині завищення суми собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на суму собівартості готової продукції, виготовленої у 2008, 2010 роках у матеріальній частині, витрати на виготовлення якої понесені у періоді їх виникнення відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та суми які не були враховані у прирості балансової вартості запасів станом на 01.04.2011 (не значились у залишку продукції станом на 01.04.2011 відповідно інвентаризації) та у зв'язку з тим, що підприємством не здійснено коригування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування (у бухгалтерському та податковому обліку), раніше понесених витрат відповідно до п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України (витрати які включені до складу валових витрат відповідного періоду, де відбулась перша з подій у 2008, 2010 роках відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») …».
У пп.14.1.228 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Як зазначено у п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
У п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України зазначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Відповідно до п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Згідно з пп.138.8.1 п.138 ст.138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Відповідно до п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.
У п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді. Для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, що дорівнює дванадцяти календарним місяцям, починаючи з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року. Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів. З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю). Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється. Податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, які використовуються з метою виробництва електроенергії за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, здійснюється за наслідками звітного (податкового) року, а решта запасів підлягає коригуванню в загальному порядку.
Відповідно до п.7 Підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України дохід не визначається щодо товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у тому числі в період перебування на спрощеній системі оподаткування.
На сторінках 4, 8-9 Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 зазначено наступне: «… За період з 01.10.2010 по 31.03.2011 ТОВ «ГОРА-Україна» задекларувало скоригований валовий дохід у сумі 42572410 грн. 00 коп. Перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.10.2010 по 31.03.2011 не встановлено його завищення або заниження … За період з 01.10.2010 по 31.03.2011 ТОВ «ГОРА-Україна» задекларувало валові витрати у сумі 42291354 грн. 00 коп. Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.10.2010 по 31.03.2011 не встановлено їх завищення/заниження … ».
Також, на сторінці 23 Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 зазначено наступне: «За період з 01.04.2011 по 30.09.2012 задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 17752073 грн. 00 коп. Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.04.2011 по 30.10.2012 встановлено х завищення у сумі 2575499 грн. 00 коп., у тому числі за ІІ-ІV квартал 2011 року - у сумі 953551 грн. 00 коп., І квартал 2012 року - 562117 грн. 00 коп., ІІ квартал 2012 року - 516867 грн. 00 коп., ІІІ квартал 2012 року - 542964 грн. 00 коп. …».
Згідно Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 (сторінки 24-25) показники відображені у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» Декларацій з податку на прибуток підприємств перевірялись відповідачем за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 та встановлено їх завищення на суму 1008209 грн. 00 коп., у тому числі за ІІ-ІV квартал 2011 року - 948982 грн. 00 коп., І квартал 2012 року - 10195 грн. 00 коп., ІІ квартал 2012 року - 29779 грн. 00 коп., ІІІ квартал 2012 року - 19253 грн. 00 коп. Сума 1008209 грн. 00 коп. є собівартістю реалізованої продукції, виготовленої у 2008, 2010 роках та повернутої ТОВ «АРЕС».
Відповідно до п.2 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України визнано таким, що втратив чинність: з 1 квітня 2011 року Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 рік, №4, ст.28 із наступними змінами), крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.
Відповідно до п.1.1 Договору про відповідальне зберігання, укладеного 25.08.2009 між ТОВ «АРЕС» (Поклажодавець) та ТОВ «ГОРА-Україна» (Зберігач), Зберігач зобов'язується на умовах, встановлених даним Договором, приймати та зберігати передані товари та повертати їх у схоронності за першою вимогою Поклажодавця (т.5, а.с.4-6).
Позивачем надано до суду:
- Акти прийому-передачі на відповідальне зберігання від 10.12.2009, 22.12.2009, 20.01.2010, згідно яких ТОВ «ГОРА-Україна» прийняло на зберігання товар від ТОВ «АРЕС» (т.5, а.с.11-13).
- Акти прийому передачі з відповідального збереження від 01.03.2010, 01.04.2010, 01.04.2010, 01.05.2010, 01.06.2010, 01.06.2010, 01.07.2010, 01.07.2010, 01.08.2010, 01.08.2010, 01.09.2010, 01.09.2010, 01.10.2010, 05.10.2010, 01.11.2010, 01.11.2010, 01.12.2010, 01.12.2010, 01.12.2010, 01.01.2011, 01.01.2011, 01.02.2011, 01.02.2011, 01.02.2011, 01.03.2011, 01.03.2011, 01.03.2011, 01.04.2011, 01.04.2011, 01.04.2011, 02.05.2011, 02.05.2011, 01.06.2011, 01.06.2011, 01.07.2011, 01.07.2011, 01.08.2011, 01.09.2011, 01.10.2011, 01.11.2011, 01.12.2011, 01.01.2012, 01.02.2012, 01.03.2012, 01.04.2012, 01.05.2012, 01.06.2012, 01.07.2012, 01.08.2012, 01.08.2012, 01.09.2012, 01.10.2012 - згідно яких ТОВ «ГОРА-Україна» повертала ТОВ «АРЕС» товар з відповідального зберігання (т.5, а.с.14-64).
- Лист ТОВ «АРЕС» від 01.02.2010 за вих.№152 на адресу ТОВ «ГОРА-Україна», в якому зазначено наступне: «ТОВ «АРЕС» погоджує з ТОВ «ГОРА-Україна», що у зв'язку з відсутністю можливості продажу продукції, ТОВ «АРЕС» здійснює повернення товару. Повернення товару здійснюється шляхом усного погодження та оформлення накладних на повернення товару. Погоджено: Генеральний директор (підпис) О.Ю. Дубов (печатка ТОВ «АРЕС»). Погоджено: Генеральний директор (підпис) А.Е. Рослик (печатка ТОВ «ГОРА-Україна»)» (т.3, а.с.32).
- Накладні на повернення: №ВН-0000005 від 01.03.2010, №ВН-0000008 від 01.04.2010, №ВН-0000009 від 01.04.2010, №ВН-0000013 від 01.05.2010, №ВН-0000014 від 01.06.2010, №ВН-0000015 від 01.06.2010, №ВН-0000021 від 01.07.2010, №ВН-0000022 від 01.07.2010, №ВН-0000025 від 01.08.2010, №ВН-0000026 від 01.08.2010, №ВН-0000028 від 01.09.2010, №ВН-0000029 від 01.09.2010, №ВН-0000030 від 01.10.2010, №ВН-0000032 від 05.10.2010, №ВН-0000034 від 01.11.2010, №ВН-0000033 від 01.11.2010, №ВН-000756 від 01.12.2010, №ВН-000895 від 01.12.2010, №ВН-0000056 від 01.12.2010, №ВН-0000002 від 01.01.2011, №ВН-0000003 від 01.01.2011, №ВН-0000004 від 01.02.2011, №ВН-0000005 від 01.02.2011, №ВН-0000006 від 01.02.2011, №ВН-0000007 від 01.03.2011, №ВН-0000008 від 01.03.2011, №ВН-0000009 від 01.03.2011, №ВН-0000012 від 01.04.2011, №ВН-0000011 від 01.04.2011, №ВН-0000010 від 01.04.2011, №ВН-0000013 від 02.05.2011, №ВН-0000014 від 02.05.2011, №ВН-0000022 від 01.06.2011, №ВН-0000023 від 01.06.2011, №ВН-0000024 від 01.07.2011, №ВН-0000025 від 01.07.2011, №ВН-0000026 від 01.08.2011, №ВН-0000027 від 01.09.2011, №ВН-0000033 від 01.10.2011, №ВН-0000036 від 01.11.2011, №ВН-0000037 від 01.12.2011, №ВН-0000001 від 01.01.2012, №ВН-0000001 від 01.02.2012, №ВН-0000003 від 01.03.2012, №ВН-0000004 від 01.04.2012, №ВН-0000005 від 01.05.2012, №ВН-0000006 від 01.06.2012, №ВН-0000007 від 01.07.2012, №ВН-0000008 від 01.08.2012, №ВН-0000009 від 01.08.2012, №ВН-0000017 від 01.09.2012, №ВН-0000018 від 01.10.2012; №ВН-0000019 від 01.11.2012; №ВН-0000020 від 01.12.2012 - згідно яких ТОВ «АРЕС» повертала товар у власність ТОВ «ГОРА-Україна» (т.3, а.с.33-87).
- Картки рахунку складського обліку №26 у розрізі готової продукції про обліковування ТОВ «ГОРА-Україна» отримання товару у власність від ТОВ «АРЕС» та повторного його продажу (т.5, а.с.65-184).
- Реєстр видаткових накладних у підтвердження повторного продажу товару (т.5, 185-195).
Жодного доказу у спростування вказаних документів, наданих до суду позивачем, відповідач, прокурор до суду не надав.
Судом досліджено Акти інвентаризації запасів станом на 01.04.2011 (т.1, а.с.139-140).
В Акті перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 не зазначено про порушення ТОВ «ГОРА-Україна» норм податкового законодавства, у тому числі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за період з 01.10.2010 по 31.03.2011.
Також, в Акті перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 не зазначено про порушення позивачем норм податкового законодавства при інвентаризації запасів станом на 01.04.2011.
Відповідачем, прокурором не доведено, яким чином повинен був передбачити позивач у березні 2011 року повернення ТОВ «АРЕС» протягом 2011 (починаючи з 01.04.2011) та 2012 років товару, який перебував на зберіганні у позивача.
Відповідачем, прокурором не спростовано довід позивача викладений у Поясненні №3 від 29.05.2013 за вих.№75/6 про те, що «повернута продукція не повинна була враховуватися у складі приросту балансової вартості запасів ТОВ «ГОРА-Україна» відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не враховувалася у залишку запасів згідно результатів інвентаризації, тому що ця продукція не була власністю ТОВ «ГОРА-Україна», а лише знаходилася на відповідальному зберіганні» (т.5, а.с.1-3).
Акт перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 не містить будь-яких зауважень щодо повноти відображення позивачем у податковому обліку сум повторної реалізації повернутої продукції.
Враховуючи приписи п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, суд вважає, що оскільки ТОВ «ГОРА-Україна» включало до складу валових доходів доходи від повторної реалізації повернутої продукції, то ТОВ «ГОРА-Україна» мало право на включення її собівартості до складу валових витрат.
Підсумовуючи викладене, суд не вбачає порушення з боку ТОВ «ГОРА-Україна» приписів пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138, п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України.
3. На сторінці 31 Акту перевірки №287/22/31135941 від 15.02.2013 зазначено, що «… підприємством за період з 01.01.2012 по 30.09.2012 до складу фінансових витрат включено суми нарахованих відсотків у сумі 1562721 грн. 00 коп. … відсотки підприємством нараховані за відсутності укладеного договору за користування займом на період з 01.01.2012 по 30.09.2012. Відсутні підстави для нарахування процентів за користування займом та віднесення їх до складу витрат звітного періоду, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, так як строк дії договору закінчений 30.12.2011, тобто відсутній документ - договір який підтверджує нарахування таких відсотків …».
12.12.2008 між громадянином Російської Федерації ОСОБА_14 (позикодавець) та ТОВ «ГОРА-Україна» (позичальник) укладено Договір позики №19/1410, згідно з п.1.1 якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у розмірах і на умовах, передбачених даним Договором, а позичальник зобов'язується повернути отримані грошові кошти та уплатити за користування ними проценти у строки, передбачені даним договором (т.1, а.с.121).
12.07.2011 між громадянином Російської Федерації ОСОБА_14 (позикодавець та/або правоволодар), громадянином Російської Федерації ОСОБА_9 (правонабувач) та ТОВ «ГОРА-Україна» (позичальник) укладено Угоду про відступлення позикодавцем прав та обов'язків за Договором позики №19/1410 від 12.12.2008, згідно з п.1 якого право володар передає, а правонабувач приймає на себе у повному обсязі права та обов'язки, що належать право володарю у відповідності з умовами Договору позики №19/1410 від 12.12.2008, укладеному між право володарем і позичальником (т.1, а.с.129).
Згідно з п.1 Додаткової угоди №8 від 28.12.2011 до Договору позики №19/1410 від 12.12.2008 сторони прийшли до згоди продовжити строк надання позики до 31.12.2013 (т.3, а.с.18).
У п.1 Указу Президента України від 27.06.1999 за №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» установлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті (далі - договори), підлягають реєстрації Національним банком України.
Відповідно до п.1.8 «Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам», затвердженого 17.06.2004 Постановою Правління Національного банку України №270, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 за №885/9484, реєстрація договорів, укладених резидентами-позичальниками, що не є банками, здійснюється територіальним управлінням Національного банку (далі - територіальне управління) за місцезнаходженням обслуговуючого банку.
У листі Управління Національного банку України в Запорізькій області від 25.02.2013 за №10-023/832 «Про реєстрацію договору позики» на адресу Токмацької ОДПІ зазначено наступне: «… Управлінням зареєстровано договір позики від 12.12.2008 №19/1410 та видано реєстраційне свідоцтво від 11.02.2009 №5. Строк погашення позики за договором - 31 березня 2010 року. В подальшому до договору позики від 12.12.2008 №19/1410 вносились зміни щодо строку погашення позики та на підставі відповідних документів Управлінням вносились зміни щодо строку погашення позики та на підставі відповідних документів Управлінням вносились зміни до реєстраційного свідоцтва шляхом надання додатків до реєстраційного свідоцтва, а саме: - додаток від 17.11.2009 №2 до реєстраційного свідоцтва, наданий на підставі додаткової угоди від 31.08.2009 №4 до договору позики від 12.12.2008 №19/1410, строк погашення подовжено до 30.12.2010; - додаток від 12.05.2010 №3 до реєстраційного свідоцтва, наданий на підставі додаткової угоди від 08.04.2010 №5 до договору позики від 12.12.2008 №19/1410, строк погашення подовжено до 30.12.2011. Звернення від ТОВ «ГОРА-Україна» щодо подальшого подовження терміну погашення позики за зазначеним договором до Управління не надходили …» (т.1, а.с.135).
Відповідно до: Реєстраційного свідоцтва №5 (від 11.02.2009 за вих.№10-111/919); Додатку від 06.05.2009 №1 до реєстраційного свідоцтва (від 06.05.2009 за №10-111/2777); Додатку від 17.11.2009 №2 до реєстраційного свідоцтва (від 17.11.2009 за №10-111/6381); Додатку від 12.05.2010 №3 до реєстраційного свідоцтва (від 12.05.2010 за №10-127/2487); Додатку від 26.04.2011 №4 до реєстраційного свідоцтва (від 26.04.2011 за №10-126/1911); Додатку від 16.01.2012 №5 до реєстраційного свідоцтва (від 16.01.2012 за №10-032/225); Листа Управління Національного банку України в Запорізькій області від 28.03.2013 за №10-030/1335; Повідомлення про договір, укладений резидентом-позичальником, який не є банком від 18.03.2013 за вих.№47 - в Управлінні Національного банку України в Запорізькій області зареєстровані: Договір позики від 12.12.2008 №19/1410, Додаткова Угода №1 від 09.03.2009, Додаткова Угода №2 від 26.03.2009, Додаткова Угода №3 від 22.06.2009, Додаткова Угода №4 від 31.08.2009, Додаткова Угода №5 від 08.04.2010, Додаткова Угода №6 від 25.04.2010, Додаткова Угода №7 від 11.03.2011, Угода про уступку позикодавцем прав та обов'язків №б/н від 16.11.2011, Додаткова Угода №8 від 28.12.2011 (т.3, а.с.19-31).
Таким чином, на день вирішення судом спору по суті ТОВ «ГОРА-Україна» надано до суду докази про наявність підстав для нарахування процентів за користування позикою - Додаткову угоду №8 від 28.12.2011 до Договору позики №19/1410 від 12.12.2008, зареєстровану в Управлінні Національного банку України в Запорізькій області, якою продовжено строк надання позики до 31.12.2013.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як зазначено у ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У ст.599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України).
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 Цивільного кодексу України).
У ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України).
Договір позики від 12.12.2008 за №19/1410 та Додаткові угоди до нього не містять застережень щодо не можливості нарахування процентів за користування позикою до дня фактичного повернення позики після закінчення строку цього Договору.
З урахуванням зазначеного, закінчення строку договору позики не звільняє позичальника від обов'язку повернення позикодавцеві суми позики, а також нарахування та виплати процентів.
Отже, суд вважає необґрунтованим твердження відповідача, прокурора про те, що закінчення строку дії договору свідчить про відсутність підстав для нарахування процентів за користування позикою.
Крім того, відповідачем не обґрунтовано залишено поза увагою припис п.10.3 Контракту №3/1208 від 12.08.2009 згідно з яким правом, яке регулює цей Контракт, є матеріальне право Російської Федерації.
У пп.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.
Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Як зазначено у п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.
Підсумовуючи викладене, суд не вбачає порушення з боку ТОВ «ГОРА-Україна» приписів п.138.1, п.138.2, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України.
За відсутності порушень податкового законодавства відсутніми є і підстави до вжиття заходів, передбачених пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України.
На підставі вище викладеного, застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій до позивача є необґрунтованим.
З урахуванням приписів ч.3 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності, приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000142201-692, прийняте 28.03.2013 відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже є не правомірним.
Як зазначено у ч.6 ст.19 Господарського кодексу України, органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи відповідача, прокурора суд не приймає до уваги виходячи з вище наведеного.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 17, 71, 94, 158-163 КАС України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000142201-692, прийняте 28.03.2013 Токмацькою об'єднаною державною податковою інспекцією Запорізької області Державної податкової служби, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ГОРА-Україна» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 4224660 грн. 00 коп., з яких: 3423591 грн. 00 коп. - основний платіж, 801069 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції.
Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОРА-Україна» з Державного бюджету України судові витрати у сумі 2294 грн. 00 коп.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.167, 186, 254 КАС України.
Постанова суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.167, 186 КАС України.
Постанову у повному обсязі виготовлено 04.07.2013.
Суддя О.О. Прасов