Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлянської В.І.,
суддів: Кравченка С.І., Суржка А.В.,
за участю прокурора Кравченко Є.С.,
розглянувши в судовому засіданні 27 червня 2013 року в місті Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02 жовтня 2012 року щодо звільненого на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року від кримінальної відповідальності ОСОБА_2
Постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2012 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 8 липня 2011 року, а провадження по справі закрито.
Заявлений по справі цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Вирішено долю речових доказів по справі.
Постанова суду мотивована тим, що ОСОБА_2 раніше не судимий, має на утриманні сина - інваліда 3 групи, не позбавлений батьківських прав, обставин, які перешкоджають застосуванню щодо нього вказаного закону не встановлено.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02 жовтня 2012 року постанову районного суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, або на нове розслідування, при цьому, посилається на невідповідність висновкам суду фактичним обставинам справи, неповноту досудового та судового слідства. Вказує на те, що дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковані неправильно, оскільки той навмисно наїхав на її чоловіка. Вважає, що довідка до акту огляду МСЕК, яка знаходиться в матеріалах справи, про інвалідність ОСОБА_3, сфальсифікована, а ОСОБА_2 безпідставно звільнений від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не погодився зі скаргою потерпілої, просив залишити судові рішення без зміни; обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно постанови суду ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 року приблизно о 08 годині 10 хвилин керуючи автобусом ЛАЗ - 699, державний номер НОМЕР_1, який належить ТОВ «Транспассервіс», рухаючись по правій смузі автодороги Житомир - М. Подільський, в порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху України, своєчасно виявивши моторолер «Zonder 50», яким попереду, в лівій смузі, керував ОСОБА_5 та розпочав зміщуватись вправо, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу і в порушення вимог п. 10.1 цих Правил, не переконавшись в безпечності свого маневру, змінив напрямок руху автобуса вправо, виїхавши на укріплювальну смугу, де лівою передньою частиною свого транспортного засобу здійснив зіткнення із правою боковою частиною моторолера «Zonder 50». Внаслідок чого ОСОБА_5 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя та спричинили смерть ОСОБА_5. Зазначенні порушення ПДР України ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_5.
Під час розгляду справи по суті від підсудного ОСОБА_2 надійшла заява про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2011 році».
Статтею 44 КК України (в редакції, яка діяла на момент скоєння злочину) передбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію.
Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом. Порядок такого звільнення встановлюється законом.
А, згідно ст. 6 Закону України «Про амністію в 2011 році», звільненню від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, підлягають особи, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 1 цього Закону звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України:
в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку.
Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що амністія не застосовується до осіб, яких притягнуто до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, вчинений в стані алкогольного сп'яніння, або особою, яка залишила місце дорожньо - транспортної пригоди.
У статті 9 цього Закону вказано, що застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений заперечує проти цього; а, в статті 14 зазначеного Закону передбачено, що амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
Порушень цих вимог Законів судами не допущено.
Так, як вбачається з матеріалів справи, суд заяву підсудного про застосування акту амністії задовольнив, постановою від 5 червня 2012 року звільнив його від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, провадження по справі закрив, а заявлений по справі цивільний позов залишив без розгляду, що не позбавляє потерпілу звернутися до суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку зі смертю її чоловіка.
Відповідно ст. 275 КПК України 1960 року розгляд справи судом повинен відбувається лише в межах пред'явленого обвинувачення. Тому, приймаючи рішення про застосування амністії, суд обґрунтовано виходив з того обвинувачення, яке було пред'явлено ОСОБА_2 та доведене органами досудового слідства, а саме за ч. 2 ст. 286 КК України.
Також рішення суду про можливість звільнення підсудного ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинене діяння, на думку колегії суддів, відповідає вимогам ст. ст. 1, 6, 7, 9, 12 Закону України «Про амністію у 2011 році», оскільки, він обвинувачується у скоєнні в тверезому стані тяжкого злочину з необережності, місце злочину не покинув, скоїв його ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто до вступу в законну силу ЗУ «Про амністію у 2011 році», має сина - інваліда третьої групи (т. 2 а.с.130, 205), не позбавлений щодо нього батьківських прав (т. 2 а.с. 169), проти застосування акту амністії з нереабілітуючих підстав не заперечував.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 КПК України.
Згідно зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1, остання, поміж іншого, фактично посилається на однобічність і неповноту судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, про скоєння ОСОБА_2 злочину навмисно, а не з обережності, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена. Тим більше, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2 скоїв злочин саме з необережності. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів, оскільки, докази скоєння ним навмисного злочину щодо ОСОБА_5 відсутні.
Крім того, посилання потерпілої на фальсифікацію довідки до акту огляду МСЕК про інвалідність ОСОБА_3, безпідставні, спростовуються матеріалами справи (т. 2 а.с.130, 205, 169), тим більше, що висновки вказаної комісії до теперішнього часу компетентними органами не визнані сфальсифікованими та не скасовані.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів дала відповідь на всі доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_1, які за своїм змістом аналогічні касаційній скарзі. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, є належним чином вмотивованою.
Таким чином, при перевірці матеріалів справи колегія суддів не вбачає порушень судовими інстанціями кримінального закону та вимог кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, тому касаційна скарга потерпілої ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України (в редакції 1960 року), п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» до КПК України від 13.04.2012 року, колегія суддів,-
касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 02 жовтня 2012 року щодо звільненого на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, залишити без зміни.
В.І. Орлянська С.І.Кравченко А.В.Суржок